Останнє оновлення: 14:29 четвер, 23 травня
Факти ЛРТ. Україна
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Заборона УПА та лозунгу “Жыве Беларусь!”: як режим Лукашенка бореться з “неправильним” минулим
Заборона УПА та лозунгу “Жыве Беларусь!”: як режим Лукашенка бореться з “неправильним” минулим

Заборона УПА та лозунгу “Жыве Беларусь!”: як режим Лукашенка бореться з “неправильним” минулим

Можлива пряма участь Білорусі у російській військовій агресії проти України – одна з головних інтриг і головних тем для обговорення від початку повномасштабної російсько-української війни.

В останні місяці, як здається, ця загроза знову загострилась: на тлі накопичення мобілізованих росіян у навчальних центрах на території Білорусі новини про те, що Мінськ ось-ось вступить чи не вступить у війну, – не сходять зі стрічок інформаційних порталів.

Одночасно з військовими демонстраціями режим Лукашенко продовжує “закручувати гайки” всередині країни. Прикметою останнього місяця стало ухвалення низки рішень, що, для когось несподівано, стосуються насамперед історичної пам’яті білорусів і українців.

Патріотичне вітання під забороною 

Так, 10 листопада Міністерство внутрішніх справ Білорусі внесло гасло “Жыве Беларусь!” та відповідь на нього “Жыве!” до переліку нацистської символіки та атрибутики. У мотиваційній частині цього рішення йдеться про те, що такими словами нібито віталися бійці “30-ї дивізії Ваффен СС (російська №2, вона ж білоруська №1), яка складалась переважно з колишніх бійців частин “Білоруської національної оборони”. Вже 18 листопада білоруські правозахисники повідомили, що Залізничний суд міста Гомеля визнав екстремістською та заборонив виконувати українську повстанську пісню “Батько наш – Бандера, Україна – мати”. Ця пісня невідомого авторства, яку ймовірно виконували вояки Української повстанської армії у 1940-х – 1950-х роках, стала популярною в Україні в останні роки завдяки соцмережі TikTok, де композиція перетворилась на молодіжний мем.

Варто зазначити, що боротьба з білоруською національною символікою, а також – з символікою українського націоналізму, під виглядом нібито протидії “пропаганді нацизму” з боку режиму Лукашенка розпочалась не вчора. Зокрема, торік білоруське МВС запропонувало визнати “нацистським” біло-червоно-білий історичний національний прапор Білорусі. Раніше сам Олександр Лукашенко публічно називав стяг “фашистським”, забувши, що саме під ним він приймав свою першу президентську присягу у 1994 році. Наразі БЧБ-прапор у Білорусі начебто офіційно не заборонений, проте за його публічну демонстрацію все рівно карають, при чому затримання може загрожувати навіть за поєднання кольорів прапора на одязі. Де-факто під забороною – і “Погоня” – історичний герб Великого князівства Литовського, національний символ Литви та Білорусі. І прапор, і герб, що були державними символами Білорусі у першій половині 1990-х років, нині активно використовуються білоруською демократичною опозицією.

Що стосується символіки українських націоналістів, то ще в липні 2019 року, коли відносини між Білоруссю та Україною були, як здавалися, безхмарними, Олександр Лукашенко підписав закон, яким запровадив кримінальну відповідальність за публічну демонстрацію, зберігання та поширення червоно-чорного прапора УПА, портретів лідерів ОУН-УПА Степана Бандери та Романа Шухевича, емблеми окремого полку спеціального призначення Національної гвардії України “Азов”. На той момент минуло лише кілька місяців після обрання президентом України Володимира Зеленського, залишався рік до початку масштабних протестів у Білорусі і Лукашенко поки ще остаточно не став маріонеткою Кремля.

“Історик Лукашенко”: чому минуле не дає диктаторові спокою?

2 грудня під час однієї з нарад невизнаний президент Білорусі заявив, що ніколи “не бачив себе істориком”, а на історичний факультет в юності вступив, бо його, мовляв, “змусила теща”. Лукашенко розповів, що тоді мріяв стати журналістом, проте зараз не шкодує, що дослухався до поради тещі. Білоруський диктатор справді має диплом “вчителя історії та суспільствознавства” Могильовського педагогічного університету, який закінчив у 1975 році. Чи не з цим пов’язаний такий його особливий інтерес до трактування минулого?

Анатоль Лябєдзька – колишній депутат Верховної Ради Республіки Білорусь, політв’язень режиму Лукашенка, а нині – директор білоруського Центру “Європейський діалог”, вважає, що білоруський диктатор обрав історію полем для своїх маніпуляцій, оскільки у теперішньому не знаходить для себе міцної опори.

“Лукашенко програє теперішнє, у нього немає жодного майбутнього, і тому він звертається до минулого. В його розумінні в минулому можна знайти більш стійкий майданчик, фронт, на якому він міг би відчувати себе більш комфортно. Дійсно, якби він сказав, наприклад, у 2020 році, що на вулицю тоді вийшли “нацики” і “бандерівці”, то зрозуміло, якою була б реакція суспільства. Тому що виходили сотні і сотні тисяч людей, у яких були родичі – близькі, далекі. Тому, звісно, воювати з сучасними живими людьми, які абсолютно не сприймають Лукашенка, відкидають його диктатуру – неможливо. А ось якщо взяти Другу світову війну, то живих учасників тих подій вже майже не залишилось. Тому тут Лукашенкові легше маніпулювати суспільною думкою людей”, – зазначає Анатоль Лябєдзька.

Громадський діяч також наголошує, що пропаганда Лукашенка спрямована, передусім, на конкретну цільову аудиторію. Це люди старшого віку, які не користуються інтернетом і соціальними мережами для отримання інформації. Частина цих людей зберегла світогляд, прищеплений ще у радянські часи. Тому саме на них і розраховані радянські ідеологічні штампи – про “нацистів”, “буржуазних націоналістів”, “підступних ворогів із Заходу”. Ідеологеми лукашенківського режиму також орієнтовані на денаціоналізовану частину білорусів, які загубили свою національну ідентичність. Таким є і сам Олександр Лукашенко.

“Ці погляди для Лукашенка достатньо органічні і природні. Він людина-"совок", він із радянського минулого. Те, що він намагається конструювати – це осколок Радянського Союзу. На більше його просто не вистачає. Лукашенко ніколи не мав амбіції йти з Білоруссю вперед – у Євросоюз, євроатлантичний простір, – він завжди хотів повертатися назад, у минуле. Сама ідентифікація як білоруса для нього абсолютно чужорідна, він себе білорусом ніколи не відчував, він за 30 років не навчився розмовляти білоруською. Він завжди розглядав Білорусь як сходинку до чого іншого. І це інше називається Радянський Союз. Тому він і для Путіна природній союзник. Це як сіамські близнюки, як два чоботи пара”, – наголошує Анатоль Лябєдзька.

Колишній директор Українського інституту національної пам’яті, депутат Верховної Ради України Володимир В’ятрович також відзначає, що головна мета режиму Лукашенка – це стерти білоруську національну ідентичність, яку невизнаний президент вважає найбільшою загрозою для себе. Український політик додає, що Олександра Лукашенка слід вважати не головою держави, а керівником російської окупаційної адміністрації в Білорусі.

“Ніякого білоруського режиму немає. Є російський режим в Білорусі, який представляє російський колаборант Лукашенко. Відповідно, Лукашенко повністю копіює підходи російського режиму, які Росія намагалася експортувати в Україну. Справді, є прямі паралелі між тим, що росіяни забороняють історичне вітання “Слава Україні!”, а Лукашенко забороняє “Жыве Беларусь!” Для нього будь-що, що апелює до якоїсь білоруської національної традиції – це загроза. Відтак будь-яка національна опозиція, будь-які її символи є для нього небезпечними”, – зазначає Володимир В’ятрович.

“Жыве Беларусь!” і “Слава Україні!” – гасла зі схожою історією

Автором гасла “Жыве Беларусь!” вважають класика білоруської літератури Янку Купалу. Цей клич поет вперше вжив у своєму вірші “Гэта крык, што жыве Беларусь”, який був написаний у 1905 – 1907 роках – під час подій першої Революції у Російській імперії. Популярності гасло набрало під час білоруських визвольних змагань у 1917 – 1920 роках, згодом воно було розповсюджене в середовищі білоруської еміграції. У роки Другої світової війни вітання “Жыве Беларусь!” справді використовували, серед інших, і представники окремих колабораціоністських формувань. Водночас, гасло зустрічалось і у листівках радянських білоруських партизанів. У перші роки існування незалежної Білорусі клич “Жыве Беларусь!” мав напівофіційний статус, часто лунав під час офіційних державних заходів. Однак після встановлення Олександром Лукашенком авторитарної форми влади, гасло почали дедалі частіше вживати на опозиційних акціях протесту.

У 2006 році за вигукування патріотичного гасла вперше почали затримувати учасників мітингів проти фальсифікації президентських виборів. А у 2020 році прибічник Лукашенка, депутат білоруського парламенту, історик Ігор Марзалюк заявив, що гасло “Жыве Беларусь!” є калькою з вітання німецьких нацистів “Зіґ Хайль!” (перекладається як “Слава перемозі!”). Таке трактування стало прологом до заборони гасла вже у 2022 році.

Загалом історія вітання “Жыве Беларусь!” багато в чому схожа з історією патріотичного гасла “Слава Україні!”. Український клич також виник на початку ХХ століття, став популярним серед борців за незалежність України у 1917 – 1921 роках, а найбільше розповсюдився вже під час Другої світової – серед членів Організації українських націоналістів і бійців Української повстанської армії. Починаючи від жовтня 2018 року гасло отримало офіційний статус у сучасній Українській державі – як вітання Збройних сил України та Національної поліції.

Мабуть не треба спеціально доводити, що використання того чи іншого національного символа колаборантами у роки Другої світової війни не робить сам по собі символ нацистським. Можна згадати, що низка російських формувань, які співпрацювали з гітлерівцями, використовували російський “триколор”. А, до прикладу, французький національний прапор і один з історичних символів Франції – “королівські лілії” – були символами 33-ї добровольчої піхотної дивізії Ваффен СС “Шарлемань” (1-ї французької). Звісно, що це не дає приводу забороняти як нацистські сучасні французькі державні символи.

“Для Лукашенка історія Білорусі починається з 1994 року, коли його обрали президентом. З великими труднощами він ще допускає, що так звана “Велика Вітчизняна війна” – це теж для нього історія. Далі – буйки, за які він не запливає. В інтернеті жартують, що зараз для того, щоб стати “нацистом”, з Лукашенком треба посперечатися, що Білорусь не мертва, а жива”, – додає колишній депутат Анатоль Лябєдзька, коментуючи історичні пізнання білоруського диктатора.

Справді, політика режиму Лукашенка у царині історичної пам’яті, схоже, зводиться до того, щоб переконати білорусів, нібито історія їхньої державності починається, у найкращому випадку, з 1919 року, коли була проголошена Білоруська Радянська Соціалістична Республіка (до речі, проголошена у Смоленську – де-факто, це була перша столиця радянської Білорусі). Якщо визнати, що раніше ніякої Білорусі не існувало, то виходить, що Білоруська держава – це таке собі штучне утворення, яке із незрозумілих причин було відірване від Росії. Якщо ж вважати, що колискою білоруської державності було Велике князівство Литовське (як воно насправді і було), то вся історична логіка змінюється на протилежну. Виходить, що Білорусь – це спадкоємиця держави, яка впродовж кількох століть змагалась (і не безуспішно) з Московією за контроль над землями колишньої Русі та за домінування у Східній Європі. При цьому мала цілком західну, європейську політичну культуру, на відміну від московської, що несла на собі печать ординського панування. До минулого Білорусі у складі ВКЛ апелюють всі заборонені режимом Лукашенка національні символи – біло-червоно-білий прапор з кольорами Великого князівства Литовського, “Погоня” – герб династії князів Гедиміновичів. Певною мірою до них примикає і гасло “Жыве Беларусь!”, що з’явилося та існувало у зв’язці зі справжніми білоруськими національними символами.

Умова для зміни режиму в Білорусі

Багатьом стороннім спостерігачам нині важко збагнути, чому білоруси, які у 2020 році у своїй більшості проголосували за Світлану Тихановську та виходили на масштабні протести проти Олександра Лукашенка, сьогодні не проявляють масової громадської активності, зокрема – не протестують проти дій режиму, який постійно звужує простір громадянських свобод всередині країни. Експерти пояснюють, що після придушення вуличних протестів у 2020 році білоруський режим розпочав масштабну зачистку громадянського суспільства, яка триває і досі.

“Білорусь зараз перетворилась на різновид сучасного концтабору. Лукашенко ліквідував більше тисячі громадських організацій. І не лише тих, які займалися розвитком білоруської культури, білоруської мови, але, в тому числі, і цілком “травоїдні”. Тобто він знищує будь-яку альтернативу. У цьому є й інтерес Путіна, тому що зараз на оце зачищене поле вони намагаються насадити проросійські організації, елементи “русского мира”. За допомогою православ'я, за допомогою громадських організацій. Путін розуміє, що йому потрібно не тільки через економічні важелі впливати на Лукашенка, але і через створення такого квазігромадянського суспільства, орієнтованого не на Захід, а саме проросійського”, – зазначає білоруський опозиціонер Анатоль Лябєдзька.

За його словами, без такої зачистки активних білорусів було б неможливим використання Путіним території країни як плацдарму для вторгнення в Україну.

“Звісно, коли у нас у в'язницях опинилося 3 – 4 тисячі активних людей, декілька сотень тисяч виявилися витиснуті з країни, то в цьому був інтерес Путіна. Якщо б ці люди знаходилися в країні, то був би набагато сильніший спротив. Це стосується і диверсій на залізниці, і вуличних протестів”, – каже Анатоль Лябєдзька.

Експерт додає, що в сучасній Білорусі склалась цікава ситуація, коли переважна більшість суспільства налаштована опозиційно до режиму, проте після поразки протестів у 2020 році втратила віру у свою здатність змінити владу. Натомість, у Росії ситуація кардинально інша, – там більша частина громадян насправді вірить своїй владі та підтримує її злочинну політику.

“У Лукашенка немає підтримки. Навіть у цій ситуації концтабору, цього тотального страху, коли у нас людина поставила свічки з кольорами національного прапора України і її знайшли за відбитками пальців та запроторили до в'язниці. За те, що людина просто лайкала антивоєнні пости – її, знову ж таки, спіймали, одягнули наручники та змусили публічно просити вибачення. Тим не менш, існує сплячий протест. Можна людину багато що змусити робити – щоб вона працювала на залізниці, щоб записувала на відео покаяння, але не можна у людини забрати її думки, її переконання, її позицію, – на це не здатні ні Путін, ані Лукашенко. Прийде “час X” і всі ці люди почнуть діяти. Навіть зараз майже 90% білорусів кажуть: “Ми проти війни, ми проти того, щоб білоруси йшли воювати проти українців”, – розповідає білоруський опозиціонер.

Сьогодні головна надія білорусів – це повалення режиму Путіна у Кремлі, – зазначає Анатоль Лябєдзька. Експерт наголошує, що нині Олександр Лукашенко повністю залежний від свого кремлівського “старшого партнера”. Тому коли Путін зазнає краху – білоруський диктатор також довго не втримається при владі.

“Лукашенко весь час знаходиться на повідку у Путіна. У різні часи довжина цього повідка то збільшувалась, то зменшувалась. Певний час Лукашенко майстерно грав на протиріччях між Путіним і Заходом. Йому вдавалося і він мав досить довгий повідок. Зараз же все дійшло свого логічного завершення, – він перетворився на васала, такого собі генерал-губернатора, на кшталт Кадирова з дещо більшими повноваженнями, ніж інші суб'єкти Російської Федерації. Фінансово, економічно, політично Лукашенко дуже сильно залежить від Путіна. Для Білорусі питання майбутнього – це питання знищення, ліквідації режиму Путіна. Лукашенко впаде наступного дня, тому що з тих опор, на яких тримається його режим, опора Путіна – найсильніша”.

Статті з циклу "Факти ЛРТ. Україна" публікуються в рамках міжнародної програми MediaFit, Європейським Союзом, для підвищення інформаційної стійкості регіонів України. Вміст матеріалу є виключною відповідальністю ЛРТ та авторів і не обов'язково відображає думку Європейського Союзу.
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Таємна зброя комунальників

SVOBODA.FM