Демократичне суспільство політичних репресій

Стаття 1 Конституції України проголошує нашу державу як “правову, демократичну”. Трішки тавтології, бо що ж це за демократія при безправ’ї або що за право без демократії.

Але нехай вже. І ось в цьому демократично-правовому суспільстві виникає серйозна потреба утворювати Громадський комітет захисту від політичних переслідувань Україні.

Представлення цього комітету провели в столичній агенції УНІАН його ініціатори — голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, відомий громадський діяч, колишній дисидент, політв`язень Василь Овсієнко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки Володимир Яворський.

Серед фундаторів комітету, окрім названих, також відомі дисиденти радянського періоду Євген Сверстюк, Мирослав Маринович, Зиновій Антонюк, Ірина Рапп, Йосиф Зісельс, правозахисники нової генерації.

Комітет проголосив, що захищатиме всіх, хто піддається політичним переслідуванням в Україні, незалежно від раси, статі, громадянства, соціального чи майнового стану, релігійних чи політичних поглядів.

Серед форм роботи Комітету названі інформування української та міжнародної громадськості про політичні переслідування, створення щотижневої “Хроніки політичних переслідувань в Україні” українською та англійською мовами, правовий захист жертв політичних переслідувань, матеріальна допомога їм і їхнім родинам, протидія політичним переслідуванням, зокрема, проведення акцій протесту, моніторинг кримінальних справ, що мають політичне забарвлення.

Завдання більш ніж серйозні. Мимоволі пригадаєш часи комуно-радянського тоталітарного режиму. Зокрема, знамениту “Хроніку поточних подій”, це багатолітнє підпільне видання дисидентів, що було як ковток свіжого повітря в задушливій атмосфері тоталітаризму.

То невже і через 20 років після розпаду тієї імперії, в незалежній демократичній державі знову є потреба в цій боротьбі, в цьому громадському спротиві? На жаль, є. Про це однозначно заявили учасники прес-конференції, це сказано в оприлюднених на ній перших двох заявах організації — Документах №1 і № 2 Комітету.

Звичайно, йдеться і про найбільш резонансні нині справи політичного характеру — суди над Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком. Відповідаючи на запитання, в чому саме політичне підґрунтя цих справ, а також кримінального переслідування інших представників попередньої влади Б. Данилишина, Є.Корнійчука, В. Іващенка. І. Діденка, А . Макаренка та інших, Євген Захаров сказав наступне.

По-перше, це абсолютна незрозумілість пред’явлених їм звинувачень, насамперед щодо ознак кримінального злочину, По-друге, йдеться про прагнення криміналізувати службову діяльність посадовців, що радше потребує службової, нехай навіть політичної оцінки. Тим більше, йдеться про діяльність, якою тепер займаються представники нинішньої влади.

Та мова не лише про ці справи. Українських правозахисників серйозно тривожить, що в суспільстві згортаються демократичні принципи і норми, натомість нагнітається похмура атмосфера нехтування правом, атмосфера непевності, незахищеності громадян перед свавіллям влади, її правоохоронних органів.

Врешті, першою ластівкою політичних переслідувань стала скандальна торішня історія в Харкові, коли було арештовано громадських активістів, що виступали проти вирубування міського лісопарку. Їх звинуватили у спротиві міліції і засудили до 15 діб ув’язнення. Тоді авторитетна світова організація “Міжнародна амністія чітко назвала засуджених в’язнями сумління. І це всього другий такий випадок за 20 років незалежності, попередній був у 2004-у.

Безсумнівне політичне підґрунтя мають і кримінальні справи проти учасників торішнього Підприємницького Майдану, проти членів ВО “Тризуб” за пошкодження пам’ятника Сталіну , зафарбовування пам`ятника Дзержинському.

Широкого розповсюдження набули такі репресивні методи правоохоронних органів, як відомі з радянських часів так звані “профілактичні” бесіди-попередження в цих органах, погрози звільнення з роботи, з навчання, побиття людей правоохоронцями, незаконний збір інформації на громадян і незаконне стеження за ними, затримання та обшуки. Словом, весь арсенал сумновідомих тоталітарних часів.

“Політичні переслідування є викликом українському суспільству”— гласить Документ №1 Комітету. Тому комітет закликав усіх чесних громадян країни до спротиву цьому виклику, до згуртованості перед наступом на демократію.

Адміністративну роботу Комітету вестимуть Харківська правозахисна група та Українська Гельсинська спілка, на сайтах цих організацій висвітлюватиметься робота Комітету. Заявлено, що Комітет здійснює свою діяльність у співпраці з міждержавними організаціями, зокрема, такими, як Рада Європи, Євросоюз, ОБСЄ, “Міжнародна амністія”, Міжнародна Федерація прав людини (FIDH), Міжнародне Товариство “Меморіал”,

Все це, звичайно, абсолютно необхідно. Та все ж, захищати демократію маємо насамперед ми самі, громадяни держави. Тому хотілося, щоб заклик українських правозахисників, людей, загартованих у боротьбі з тоталітарними режимами, почули і підтримали всі здорові сили суспільства.

Тільки так можна запобігти насаджуванню в ньому законів “общака”, шайки, вовчих “норм” права сильного, замість сили права. І в першу чергу це стосується нашої політичної опозиції, яку якраз згортання демократії може звести до рангу вічної чи принаймні “довгограючої” опозиції.

Сподіваймося, що опозиційні національно-демократичні сили відстоюватимуть демократію, захищатимуть жертв політичних репресій, незалежно від кольорів партійних прапорів.

Насамкінець інтерв`ю ініціаторів створення Громадського комітету захисту від політичних переслідувань Україні.

—Пане Василю, Ви — політв’язень радянського режиму, дисидент з багатолітнім стажем. Тому можете зробити порівняння, провести паралель: чим подібні нинішні політичні переслідування в незалежній демократичній державі до тих, що коїлися тоталітарним радянським режимом?

—Абсолютно схожим є фабрикування справ. Нам тоді відверто фабрикували справи, скажімо, про порушення паспортного режиму, спробу згвалтування, опір міліції, як мені були зробили, нам підкидали наркотики. Михайлові Гориню підкинули статтю, якої він абсолютно не писав. Що тепер? Ось звируватися чотирьох підприємців, що вони, значить, “вступили в злочинну змову” з метою зруйнувати плитку на Майдані Незалежності, коли ставили намети. А ці підприємці, виявляється, навіть між собою не знайомі. То яка тут змова? Ясно, що це для того, щоб скомпрометувати цей рух підприємців.

Або, скажімо, справа Ганни Сінько. Я знаю трохи цю дівчину, бо колись ми їздили на Соловки з її мамою і вона теж підлітком туди їздила. Скажу одразу: те, що вона вчинила, мені не дуже подобається, це смаження яєчні на Вічному вогні. Але дивимося на правовий бік справи. В цих діях нема складу злочину і нема його об’єкту. Кажуть, наруга над могилою. Але нема там могили, де горить вогонь. До речі, один чоловік сказав: а якби він цигарку запалив від вогню, це теж кримінальний злочин?

Також треба сказати про численні всілякі переслідування людей, скажімо, виклики в міліцію чи СБУ на так звані профілактичні бесіди, стеження, погрози. Точно те саме було і в радянські часи. Помітно, що Янукович хоче відновити оту атмосферу страху, який був у совєцькому суспільстві. І покарання ж має значення не тільки для покараної особи, але й для суспільства, щоб інші боялися. Але це вже виходить покарання для всього суспільства? Та впевнений, що це не вдасться, бо вже виховане ціле покоління людей, котрі не бояться, і подекуди ці їхні страхи мають смішний вигляд. Взагалі ж у Святому Письмі сказано :“А страхів їхні не бійтеся і не лякайтеся”.

Євген ЗАХАРОВ:

—Чи не свідчить про політичне підґрунтя резонансних справ те, що не порушуються справи, не ведеться жодне кримінальне переслідування за точно такі ж діяння, якщо тут фігурують посадовці нинішньої влади? Йдеться і про широко оприлюднені їхні корупційні дії, на що нема жодної реакції правоохоронних органів, і про службові діяння.

—Саме те, що проти одних людей порушуються кримінальні справи, а проти інших ні, і свідчить про вибірковість кримінального переслідування. Ось подивіться. Зараз Кабмін уклав угоду з тою ж самою фірмою, з якою уклав Данилишин, за що того притягнуто до кримінальної відповідальності. Уклали таку ж саму угоду без будь-якого тендеру. Чому б не відкрити кримінальну справу за порушення тендерної дисципліни, зловживання службовим становищем?

Міністр оборони щойно зробив те ж саме, що зробив Іващенко, закупівлі без всяких тендерів. І все нормально. Те, що інкримінують Корнійчукові, щойно зробив Мінюст. А візьміть цю історію з міжнародним аудитом. Запрошують ту компанію, що робила аудит. Що, там був якийсь тендер? Просто напряму заключили угоду і все. А йдеться ж про бюджетні кошти. Тобто, ми всюди спостерігаємо отакий вибірковий характер: там, де одних карають, інших вибачають, не звертають уваги.

Якщо дивитися на кримінальні справи проти членів колишнього уряду, то це стосується їхньої управлінської діяльності. Скажімо, щодо заступника Фонду держмайна: кримінальна справа стосується того, що не повернуто заставу за Одеський припортовий завод. Але ж заставу як не повертали, так і не повернули. І той, хто змінив попередню людину на посаді у Фонді, також не повертає цих коштів, і його ніхто не притягує до криміналу.

Оце ї є вибіркове правосуддя. А це означає, що тут чисто політичні мотиви, прагнення скомпрометувати попередню владу, звинуватити її в усіх негараздах і перекласти на неї вину за те, що відбувається в державі зараз.