Українцям Конституція – як зайцю стоп-сигнал

Конституція – це всього лиш інструмент.

Звісно, зайцю стоп-сигнал також може бути потрібним, але для цього він повинен мати автомобіль та вміти ним користуватися, а вже на тому автомобілі має бути потрібний зайцю стоп-сигнал. Бо інакше – він йому дійсно без діла.

Точнісінько так само і українцям Конституція – суцільний непотріб. А волання сталінської пропаганди про те, що Конституція 1936-го року була найкраща в світі, цілком тотожна нинішнім висновкам Венеціанської комісії про досконалість української Конституції.

Якщо судити по вкрай низькому рівню нашого життя та по одному з найвищих рівнів корумпованості українських чиновників, то ми маємо нікчемну Конституцію, від котрої нічого не залежить.

Що собою являє Конституція? Та нічого суттєвого – всього-на-всього лише папір з літерами. Кажуть – вона комусь щось там гарантує. Ви бачили, щоб та книжка ходила по місту і змушувала людей щось робити чи не робити? Звісно ні, скажете ви, це ж абсурд! Дійсно, ніякої, ні прямої, ні кривої дії Конституція сама по собі не чинить, втім, як й інші закони.

Але ж в інших країнах Конституція працює! Так, вірно. Але тут дещо потрібно пояснити. Конституція – це інструмент. Такий самий інструмент, як приміром, молоток, котрим можна забити цвях чи кувати витвір мистецтва, або бити собі по пальцю чи комусь по голові. Втім, молоток може просто лежати без діла, нікому не приносячи ні користі, ні шкоди.

Можемо порівняти Конституцію і з підручником, приміром з фізики, з допомогою котрого можна створити сучасний комп’ютер чи виготовити атомну бомбу. А можна і нічого не робити – підручник спокійно собі вкриватиметься пилюкою на полиці.

Гарантом дотримання Конституції може бути лише народ.

Тепер давайте подумаємо, кому і навіщо потрібний такий інструмент, хто і як може ним скористатися.

Уявіть собі, що на вас напав скажений звір, а ви намагаєтеся показати йому Конституцію і переконати в неправомірності його намірів. Або уявіть, що вас 37-го року судить «трійка», а ви намагаєтеся якось вплинути на її рішення з допомогою «найкращої в світі» сталінської Конституції. З тим же успіхом можете сподіватися на те, що Конституція вплине на нинішніх, одних з найбільш корумпованих в світі українських чиновників, і вони стануть в покаянні черги до прокуратури.

Очевидно, що Конституція жодним чином не працюватиме в середовищі, котре знаходиться на примітивному рівні цивілізаційного розвитку – там панує лише закон власного бажання і сили. Так само Конституція не працює і в тоталітарних суспільствах – в них вона лише елемент маскування під цивілізованість.

Нинішнє українське суспільство є тоталітарним. Світоглядно скалічені комуністичним експериментом люди прагнуть приходу до влади якоїсь міфічної істоти – «доброго царя», існування котрого навіть теоретично неможливе.

Так, суспільствами з низьким рівнем цивілізаційного розвитку завжди управляли вожді, але вожді завжди найперше дбали про себе, і тільки потім про народ, про котрий вони дбали лише в тій мірі, в котрій народ був їм потрібний заради задоволення власного благополуччя.

Український кріпак ніколи не сподівався на те, що пан поселить його в палаці, а сам піде жити в його хатинку і тяжко працювати на кріпака в полі. Комуністи спромоглися виховати кріпака, котрий обирає під час виборів пана, п’ять років тяжко працює на нього, при цьому наївно сподіваючись, що пан колись використає зароблені кріпаком гроші заради його, кріпака, добробуту.

Зрозуміло, що такому українцю Конституція абсолютно непотрібна.

Громадяни цивілізованих країн заносять до Конституції ті норми життя, дотримання котрих вони гарантовано забезпечать. Горе тому президенту, парламенту суду чи комусь іще, хто посягне на схвалені нацією норми Конституції!

Президент, народний депутат чи суддя мають дуже великі можливості, котрі обмежуються законами, в тому числі й Конституцією. Чи зацікавлені вони в обмеженні своїх можливостей використовувати суспільне багатство та суспільні правовідносини на свою особисту користь? Звісно ні, тому положення про те, що президент є гарантом Конституції, звучить більш ніж кумедно – це як та унтер-офіцерська вдова, котра готова сама себе висікти.

В дотриманні Конституції зацікавлені ті, хто не має безпосереднього доступу до суспільних ресурсів – прості громадяни. І лише вони можуть бути гарантами дотримання Конституції в країні. Але для цього громадянин повинен мати відповідний рівень цивілізаційного розвитку. На жаль, на сьогодні українців цікавлять не норми Конституції та механізми її дотримання, а обіцянки посадовців. Про це дуже добре знають політтехнологи, коли вивішують для народу обіцянки вкрай примітивного рівня, приміром: «Почую кожного!» чи «Вона працює!».

Сьогоднішньому українцю не потрібна Конституція, йому потрібен правитель, котрий працює, і котрий колись таки, можливо, почує його, українця.

Конституція працює на добробут лише того, хто її використовує.

Ми вже говорили про те, що Конституція, як і будь-який інший закон, лише інструмент.

Ви, особисто ви, хочете виростити картоплю чи огірки? Тоді беріть такий інструмент як лопата і йдіть копати землю.

Ви, особисто ви, хочете жити в сучасній цивілізованій і квітучій країні? Тоді беріть Конституцію, інші закони, вдосконалюйте їх, забезпечуйте неухильне дотримання, і буде вам щастя – не доведеться ні самому їхати на заробітки до тих народів, хто зумів навести в себе порядок, ні відправляти туди своїх дітей.

Але не сподівайтеся, що знайдеться хтось, хто опікуватиметься Конституцією і використовуватиме її на вашу, а не на свою користь – таких не існує.

Нинішня Конституція – для чиновників.

Складали текст нинішньої Конституції чиновники. Відповідно, вони її написали виключно в своїх інтересах. Погляньте, як ретельно виписані там повноваження та механізми забезпечення діяльності Верховної Ради, Президента України, Кабінету міністрів та інших виконавчих органів, прокуратури, різних судів, депутатів і посадовців самоврядування. Саме ці обранці, посадовці та чиновники й використовують Конституцію у власних інтересах – з її допомогою вони унормували правила взаємовідношень між собою і ретельно слідкують за їх дотриманням, навіть конституційний суд створили для відповідних розборок між собою, до котрого, до речі, простий громадянин не може навіть звернутися.

А що ж народ? Про нього там скоромовкою – має право на те-се, але без конкретних механізмів забезпечення.

Чиновникам – належить і забезпечується, а народу – має право, але без будь-якого реального забезпечення.

Справжню Конституцію України писатимемо всім народом.

Потім.

А спочатку потрібна ініціативна група інтелектуалів, котра матиме за мету не поставити себе над народом, як нинішні партії чи ініціатори конституційної асамблеї, а прагнутиме розвитку України. За основу ця група візьме одне речення: «Вся повнота влади в Україні належить її народу».

І, почавши з нього, почне творити текст Конституції майбутньої квітучої України. Найперше, буде детально розписано те, які знання, яким чином та за який кошт будуть надані українцям для того, щоб вони могли якісно і повноцінно виконувати свій головний громадянський обов’язок – бути повноцінними господарями в своїй країні, мати необхідні знання для ефективного керування державою. Мова йде про прості, елементарні знання - які закони нам найперше потрібні, як забезпечити їх виконання, як правильно наймати чиновників та управляти ними, в яких випадках і як усувати з посад

Одним з найперших завдань буде подолання злочинності в середовищі чиновників – їх корупційної продажності.

Потім мова піде про необхідні народу знання в царині розвитку, про те, як зробити чесну працю вигідною, забезпечити пріоритет наповнення бюджету над його витратною частиною, подібне.

Але, це все ми повинні будемо робити всією нацією і в інтересах всієї нації. Бо лише консолідовані зусилля всієї нації, спрямовані на її розвиток, можуть принести справжній успіх і країні, і її народу.

Коли ми це зробимо, тоді і настане справжнє свято на нашій землі, свято українського народу, а не свято вузького кола обраних, котрі добре збагатилися за рахунок пограбування українського народу, в тому числі й з допомогою нині діючої Конституції.

28 червня 2011 р.