Про що мовчить Кучма?

«Справа Гонгадзе», як і десять років тому, розбурхує уми українського політичного і медійного класу. Колишній президент України, як простий смертний, отримує повістки в прокуратуру і смиренно ходить до слідчого.

Майор Мельниченко, який, власне, і зробив на цій справі успішну кар'єру провокатора і викривача, торжествує: очна ставка з самим Кучмою, на якій можна буде знущатися над беззахисним екс-президентом. Все як у приказці про шакала, який штовхає мертвого лева.

В черговий раз увага суспільства прикута до тих самих горезвісних «плівок Мельниченка», завдяки яким ми змогли побачити Кучму і вище керівництво України, м'яко кажучи, не з кращого боку. Якщо вірити плівкам, український політичний клас складається суцільно з кретинів, впивається владним становищем і далі свого носа не бачить. А вірити тим самим плівкам простому громадянину України дуже хочеться, тому що останні 20 років те, що відбувається в колись успішній України, підказують, що, швидше за все, влада таки належить кретинам.

З високою часткою ймовірності Кучма пройде всі кола пекла у «справі Гонгадзе». Вже всі призабули, з чого все почалося. Вже мало хто пам'ятає, що мати відмовляється визнавати тіло, яке видають за труп Гонгадзе. Начебто, все в минулому, але неприємний осад залишився. В цьому каламутному і смердючому осаді хочуть сьогодні виваляти Кучму.

Єдине, що сьогодні може спробувати зробити Леонід Кучма, - це врятувати свою репутацію. І він в силах це зробити. Не далі як у вересні 2010 року екс-президент України, перебуваючи в Чернігові, заявив, що «справа Гонгадзе» насправді є міжнародною провокацією і в нього є докази про причетність до неї ЦРУ. Але сказав він це неголосно, так що мало хто й помітив. І думку розвивати не став.

Справа в тому, що Україна давно перетворилася на полігон для іноземних розвідок. Але говорити про це в українському політичному середовищі було, скажемо прямо, не комільфо.

Це була доля «лівих» і так званих проросійських політиків, журналістів і громадських діячів, яких центральна влада цілеспрямовано перетворювала на маргіналів і виставляла на посміховисько. І не треба применшувати в знущанні над політиками лівого і «проросійського» табору роль самого Кучми.

Тому єдиний шанс Леоніда Кучми захистити свою честь - це пред'явити свої докази про причетність ЦРУ до «справи Гонгадзе». І, найголовніше, розкрити всю мережу спецоперацій проти України - починаючи з убивства Чорновола і закінчуючи сумнівними самогубствами під час «помаранчевої революції» глави МВС Кравченка (на якого, власне, і «вішають» Гонгадзе) і міністра транспорту Кірпи. І роз'яснити, що «справа Гонгадзе» - безумовно, важлива ланка в цьому ланцюгу, але далеко не центральна і не виняткова.

Коротше, якщо Кучма виведе справу в таку площину, у нього є шанс врятувати репутацію. Але треба розуміти, що тоді йому доведеться розповідати і про істинні причини відправки українських військових до Іраку, про роль колишнього посла США в Україні Карлоса Паскуаля (який, до речі, буквально днями покинув Мексику якраз за несумісну з дипломатичною діяльність); про те, як в оборонній доктрині Україні ні з того ні з сього в 2003 році з'явилося «вступ в НАТО», і багато-багато іншого.

Тому я особисто не вірю, що у Кучми вистачить волі повернути «справу Гонгадзе» в єдино конструктивне русло. Але дуже хочу помилитися.