«Кучмагейт» «обнуленого» суспільства

Перемогу Януковича на президентських виборах Леонід Кучма зустрів з неприхованою радістю, завивши, що все, мовляв, “обнулилося”. Тобто, повернулося “на своє місце”, до витвореної ним за десять років президентства системи, яку було названо кучмізмом.

Але гримаси історії такі, що система часто б`є по її творцях. Так і вийшло.

“Обнулена” стара-нова система породила першу в нашій новітній історії кримінальну справу проти президента держави, нехай і колишнього.

Парад версій про істинні мотиви порушення цієї справа солідний. Але правильніше було б говорити не про версії, а про причини, що спонукали правлячий режим “наїхати” на свого прародителя. Навіть найнаївніші зі співгромадян слабо вірить у офіційне трактування причин порушення справи: боротьба за справедливість і законність. Чого варті дві протилежні заяви Ганни Герман, яку багато хто вважає речником Банкової. Щойно вона заявила, що порушення справи проти Кучми свідчить про незаангажованість, незаполітизованість системи законності в країні. А за кілька днів до цього обурювалася : “Якщо на Кучму дана команда “фас”, невже ніхто не вступиться?” Дивно, чи Ганна Миколаївна забула, звідки у нас в державі дають команду “Фас”?

Марно зараз говорити про перспективи цієї кримінальної справи. Так само, як далеко від істинного правосуддя і законності в мотивах порушення справи, мало цього буде і в наслідках. Вони будуть теж в руслі “політичної доцільності”. Нагадаймо, що справу порушено за звинуваченням у перевищенні посадових повноважень. Правда, за заявою тої ж Генпрокуратури, це перевищення призвело до загибелі журналіста, так що гарне собі “перевищення”. І все ж інкримінується саме це. Поки що.

І за цією статтею є термін давності щодо відповідальності за злочин — 10 років. Він сплив у вересні минулого року. Так що хоч і пройде слідство, але вирок Кучмі не загрожує. Інша річ, якщо, посилаючись на покази Пукача і плівки Мельниченка, Кучму все ж буде притягнуто до відповідальності за співучасть у вбивстві людини. Тут уже нема терміну давності і не може бути іншого вироку, крім ув’язнення. Як піде слідство — не будемо гадати. Мабуть, так, як треба тим, хто й затівав порушення справи.

Отож, щодо справжніх причин цієї справи, то їх кілька, вони переплетені в комплексі. Безумовно, це й імітація торжества права: мовляв, помаранчева влада з її гаслом “Бандитам —тюрми!” тримала когось за недоторканих, а для цієї влади перед законом усі рівні. В цьому ж ключі — прагнення показати Заходу, що Україна нарешті розгортає боротьбу з корупцією. Звичайно, одна з причин — відволікти увагу громадськості від провалів у соціально-економічній сфері. Непогано, якщо внаслідок “Операції К.” вдасться попутно притиснути зятя колишнього президента Віктора Пінчука з його мільярдними статками, іміджем по закордонах та кількома потужними загальнонаціональними телеканалами.

І всі ці абсолютно реальні причини цілком змикаються з чи не головним у цій виставі: це не просто колотнеча, а непримиренна боротьба за владу і гроші ( у нас це синоніми) у вищих ешелонах держави. І оці війни, або на їхньому жаргоні “розборки” є суттю сформованої за десятиліття правління Кучми і “обнуленої” нині системи. Все інше стає трісками, які летять у цій війні, — норми демократії, законність, права людини і людські долі. Ось чому в цій історії стільки туману, дивовижі й абсурду, розігруються такі комбінації зі знищенням суперників і замітанням слідів власних злочинів

Ключовими моментами стали кримінальна справа проти безпосереднього вбивці — генерала міліції Пукача і плівки майора Мельниченка. І саме тут найбільше туману. Цілком резонними є заяви Мирослави Гонгадзе, вдови Гії, або Валентина Наливайченка, багатьох інших публічних осіб, що треба говорити не лише про мотиви, причини, замовників вбивства журналіста, а й з`ясувати нарешті, хто і як заважав розслідуванню цієї резонансної справи всі 10 років? Стосовно того ж Пукача, як же могло трапитися, що він, будучи вже затриманим по справі Гонгадзе, давши надзвичайно важливі показання, вислизнув з-під слідства і на довгі кілька років кинувся “в біга”? Причому, кому треба, добре знали, де він знаходиться. Нині ж фактично на показах Пукача тримається фабула звинувачень проти Кучми: саме генерал-убивця засвідчив, що міністр внутрішніх справ Кравченко начебто дав йому наказ убити Гонгадзе за дорученням Кучми. Що Кучма категорично заперечує. Кравченка не воскресиш, але багато що показало б з`ясування обставин і причин його смерті. Чому ж тоді не відновлюється кримінальна справа про дивне “самогубство” міністра двома пострілами? До речі, як і про не менш дивні обставини загибелі ще одного міністра Кучми і ще одного, як і Кравченко, претендента на кучмівський престол — Кирпи.

Не менше запитань, причому, всі ці 10 років, викликає і постать Мельниченка, місце і роль майора з його плівками. Це ж не Кучма придумав, аби хоч трохи відбілити себе, що майор є учасником величезної міжнародної змови проти нього й держави, — все це давно стало в суспільній свідомості більш ніж припущенням. Бо спробуйте-но повірити, що рядовий офіцер “з патріотичних міркувань” самотужки здійснив таку грандіозну операцію по прослуховуванню президента держави.

Але зараз мова про інше. Оголошуючи про рішення порушити справу проти Кучми, перший заступник Генпрокурора Кузьмін заявив: плівки майора Мельниченка нарешті визнано як докази по справі. Досі було чимало перепон для такого кроку. Першою є норма Конституції України, яка гласить, що звинувачення не може будуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Як нині вдалося обминути це норму?

Звичайно, жодної законної санкції Мельниченкові на прослуховування й запис Кучми не давали. На цій підставі можна й порушувати кримінальну справу проти самого Мельниченка — за прослуховування і запис глави держави. І той же Кузьмін “тримає про засас” варіант порушення такої справи. Але вже знайдено й індульгенцію на писанія Мельниченка.

Виявляється, в нетрях нашого законодавства існує й така норма: не вважається злочином діяння, скоєне в ситуації крайньої необхідності — для запобігання планованому злочину, якщо цей злочин не можна було попередити іншим шляхом.

Щоправда, в такому разі виникає ще одна дивна обставина і запитання: чому ж в такому разі не порушити кримінальну справу проти Мельниченка за недонесення про відоме йому планування злочину — вбивства журналіста? Нагадаємо, що скандальні плівки Мельниченка були озвучені Морозом вже після вбивства Георгія.

Були й інші перепони до безапеляційного узаконення плівок. Так, закон вимагає, щоб було встановлено джерело інформації, в даному разі — чим і як робилися записи? Поки що тут повної ясності нема. Тим паче, Мельниченко оприлюднює все нові записи. Наприклад, зроблені не десь, а на дачі Кучми, під час відзначення його дня народження у колі обраних. Дивовижні можливості майора!

І ще одна й дуже важлива обставина — достовірність записів. Що означає заява прокуратури, що нарешті, після чергової експертизи, плівки визнано достовірними? Але виникає резонне і ключове запитання :чи всі до єдиного записи?

Про плівки так багато говориться, бо, схоже, саме вони стали головним фактором політично-бізнесово-кримінальних ігрищ довкола справи Ґонгадзе. Чомусь саме вони, а не справи Пукача, вже засуджених убивць Ґонгадзе, таємниця смерті Кравченка, інших відомих людей, вийшли на перший план. Саме вони стають бездонним джерелом черпання “інформації” — наївно надіймося, що істини, а, може, бруду “обнуленої” системи? Саме звідти вигрібатимуть нові історії та звинувачення.

Один об’єкт плівок уже на слуху — голова парламенту Литвин, знову ж таки з численними версіями та мотивами атаки саме на нього. Знову, і якраз у зв’язку з плівками, виникло питання розслідування загибелі Чорновола. Тим більше, водночас з порушенням справи проти Кучми, прокуратура відновила слідство щодо загибелі лідера Руху.

Правда, один з відомих депутатів і глашатаїв режиму днями заявив у телешоу, що нинішня влада не має жодного стосунку до тих злочинів, а навпаки — честь їй і хвала, що їх розслідує. Але чи не зарано ще говорити, хто яке має відношення до низки резонансних злочинів за останні 10—15 років? А особливо щодо гальмування їх розслідування. Та й до деяких давніх злочинів таки ж прив’язують і нинішню владу, нехай її вищі персони займали тоді й менші посади.

Так, депутат парламенту Гримчак направив звернення до Генпрокуратури з пропозицією порушити кримінальні справи проти Януковича, Азарова, які, керуючи то областю, то урядом, то податковою, засвітилися на плівках по багатьох цікавих моментах. Це, зокрема, корупція у банківській сфері. переслідування преси, політичні розправи і тиск на суди.

Цікаво, як бути з цими фрагментами плівок Мельниченка? Чи саме це буде названо недостовірним, записаним незаконно?

Отже, як не варто похапцем сіяти звинувачення за плівками, так само не можна застосовувати вибіркове “плівкове правосуддя”. Як і стосовно інших гучних діянь, що фігурують на плівках і поза ними. Серед них — мільярдні оборудки при “приватизації”, коли Фондом держмайна керував Чечетов, афери на залізниці за часів Кирпи, десятки мільярдів, пущених на “реструктуризацію” банків, гігантські земельні афери в столиці і довкола неї та й по всіх усюдах.

Правосуддя має бути для всіх однакове. Правда, це стосується нормальних демократичних суспільств. У “обнулених” — порядки інші. А ми лише спробували не так давно вирватися з “обнуленого” життя. Поки що не вийшло. Поки що ми застрягли у році вбивства Гонгадзе, у 2000-у, з його трьома нулями. І поки що лише триває боротьба за суспільство, де кожен буде не нулем, а людиною.