РЕВЮ №7

Планета

Так ось, шановні, тільки чесно: яка це добра душа, нас не попередивши, підсунула попередній номер «Високого Валу» американському президенту? «Хто це зробив, лорди?» – як запитував вустами пана Макбета такий собі пан Шекспір. Що, ніхто? А як тоді пояснити такий факт: тільки-но ми в минулому «Ревю» поцікавилися, чому це Білий дім забив цвях на боротьбу з тероризмом, як Барак Обама на зустрічі зі студентами в Шанхаї негайно ж почав виправдовуватися?

Так і сказав: «Я продовжую вірити, що найбільшою загрозою для безпеки США є «Аль-Каїда» і подібні їй терористичні мережі!» Ото оперативність!

Ось що значить справжня дієвість друкованого слова! Але ж якби ми знали, що так буде, то написали б про щось рідне й близьке. Скажімо, про брак уваги Вашингтона до сміття на чернігівських вулицях. Дивись, нам би і прислали з-за океану на допомогу батальйон екологів у зелених беретах.

Втім, то все даремні мрії. Ніхто нам нічого й нікого не пришле. Послати (нас) можуть, а прислати (нам) – зась! Принаймні, доки прогресивне людство переймається більш важливими проблемами, ніж запльовані (і забльовані. – Ред.) тротуари «найкращого у світі міста». Людство зараз хвилює, скільки депутатів італійського парламенту змогли без збитків для репутації пройти тест на наркоманію, який нещодавно там було проведено. Почалося з того, що хтось звернув увагу на разючу несхожість італійського законодавчого органу з українським. В нашому, мовляв, життя кипить, бурлить і через край хлюпає. То гумові кульки літають, то трибуна опозицією, так би мовити, «окучується». А італійські слуги народу – немов спагеті переварені. Не інакше, обкурені. Ну й погнали всіх 952 парламентарів у дві лабораторії здавати на аналізи сечу і волосся. Тут, щоправда, лисим не пощастило. Хоч вони й пропонували, через відсутність у них другого, здати подвійну порцію першого, їх все одно записали до групи ризику.

Продовжувало людство шукати й нових методів боротьби з грипом невідомої національності. У Швеції, де від вірусу померло дві людини, не захотіли оригінальничати і почали масову вакцинацію. У результаті з лабетів свинячого грипу було вирвано четверо шведів – вони померли від вакцини. Який не який, а позитивний результат. А ось Туреччина через епідемію взагалі опинилася на межі загибелі. Тамтешній міністр охорони здоров'я закликав громадян наступні п'ять місяців уникати поцілунків. І хоч би подумав, що за допомогою поцілунків не тільки вірус розповсюджується, але й турки розмножуються! Одне слово, застав міністра Аллаху молитися.

Відколи на сторінках «ВВ» з'явилося «Ревю», деякі наші читачі не перестають цікавитися: по-перше, де в ньому креативність і, по-друге, що воно взагалі таке? Зі щирою вдячністю за увагу й критику повідомляємо, що над першим ми зараз напружено працюємо. Бо й справді, без креативу воно якось не креатурно. А щодо другого, то, по-секрету, скажемо: це ми за гроші з «нобелівки» Барака Обами виконуємо завдання Юлії Тимошенко. Оте саме, яке вона оприлюднила у своєму вітанні з нагоди 120-річчя від дня народження Остапа Вишні: «Бажаю кожному з нас навіть в часи економічної кризи та епідемії не втрачати почуття гумору!»

Ми й не втрачаємо. Та хіба ж тільки ми? Ви он подивіться, як Президент України жартує – Євген Петросян нервово курить за кулісами! Виступаючи днями на телебаченні у Кременчуці, Віктор Андрійович видав: «Я думаю, що я входжу до п'ятірки найкращих банкірів світу!» А? Це ж класика! Гомер, Мільтон і Паніковський! Тобто Ротшильд, Хаммер, Рокфорд, Рокфеллер, Морган, Фішер і Ющенко... Ні, це він вже шостим буде, треба когось прибрати. Скажімо, Ротшильда. А то затесався зі своїми нещасними мільярдами до такої чудової компанії.

А з яким гумором Віктор Андрійович розголосив таємницю слідства, розповівши, що заарештований генерал Пукач вже видав замовників вбивства Георгія Гонгадзе і, взагалі, дуже (цитата) «сердечно співпрацює» з Генеральною прокуратурою! Добре, що Президент на цьому загальмував і не став у подробицях розповідати, як «сердечно» генерал своїми руками душив журналіста. Інакше ми б просто луснули від реготу.

Або візьмемо ще одного героя нашого зачитаного до дірок українського політичного роману – колишнього майора президентської охорони Миколу Мельниченка, котрого ЦВК відмовилася записувати кандидатом у Президенти. Мовляв, надто вже претендент затягнув резину з поданням документів, надумавши подавати їх в останній день. Відставник негайно ж подав апеляцію до суду, зазначивши, що він прийшов у ЦВК 9 листопада о 19.00, але там була черга. Вочевидь, з бажаючих у Президенти. Тому він пішов звідти (щоб майор та в черзі стояв?!) і повернувся знову близько 23.00. Але віконечко, куди треба було заявки засовувати, було вже зачинене! То ж хіба він винуватий? А ви кажете...