Політичні фінти Януковича і Ющенка на шляху до диктатури

Апетити Януковича та Ко не задовольняться відставками Луценка і Тарасюка. На черзі нові мішені, серед яких деякі можна назвати несподіваними, але вони, тим не менше, заважають «біло-блакитним» закріпитися при владі.

Аналогії з тоталітарними часами

Кажуть, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, і Сталін, і Гітлер однаково раділи, вважаючи, що той і інший перехитрили один одного.

Попервах, здавалося, що виграв Гітлер, який убезпечив себе від втручання у війну Радянського Союзу, і комуністи й фашисти протягом майже 2-х років були союзниками.

Якщо пакт Молотова-Ріббентропа спроектувати на Універсал, а поступ Партії регіонів – на НСДАП, то можна простежити певні аналогії та зробити підсумки.

Почнемо, однак з партії Гітлера. Як і партія Януковича, НСДАП здобула перемогу на парламентських виборах, і завдяки комуністам сформувала більшість. Тоді був інший шлях – сформувати коаліцію між соціал-демократами та комуністами, та цей шлях був невигідним певним колам за межею Німеччини, тож нацисти об’єдналися з комуністами. А перед виборами була невдала спроба «пивного путчу», яка могла б закінчитися плачевно для Гітлера із соратниками, проте влада їх фактично помилувала.

Нічого не нагадує. Так, дехто й раніше говорив про певну схожість. Президентські вибори в Україні із намаганнями тодішньої влади зберегти себе і «пивний путч», де Гітлер міг стати лідером держави, Президентом, натомість після виборів став канцлером, як Янукович – прем’єр-міністром. А потім нацисти потроху позбавили всієї влади Президента Гінденбурга.

Президент Німеччини був слабкий і у всьому потакав Гітлеру, а Ющенко, на щастя, сильніший, тож він, опинившись у коллапсоїдній ситуації, вирішив виступити з ініціативою Універсалу національної єдності.

Універсал і Пакт – схожі і відмінні. Схожі, бо метою було нав’язати свою думку, об хитрити опонента. Відмінність – у масштабах. Може це буде й не зовсім коректно з точки зору історії, зате з позиції аналогії – пройде.

І Сталін, і Гітлер хотіли правити Європою, бо мали велику харизму. Вона була замала для їх обох. Так само замала Україна для двох Вікторів. Має бути лише один, тому й був Універсал.

Ющенко вважав, що дурний Янукович підпишеться під всіма пунктами Президента і стане його вірним псом. Не вийшло, бо Янукович не дурний, як його зображують помаранчеві ідеологи. Віктор Федорович же хотів влади, і він її здобув. Знову наведу не зовсім коректну з історичної точки зору, але підходящу по суті аналогію, коли Іван Мазепа підписував договір з Карлом ХІІ.

Програна Полтава…

Мета українського гетьмана була святою вирватися з російського ярма, навіть ціною попадання в шведське, там якось викрутимося. Не вийшло в Мазепи. Не вийшло в Гітлера обманути Сталіна, хоч він дуже різко почав, але забракло сил.

Янукович почав одразу порушувати Універсал. Почалося з помаранчевих губернаторів. Потім були заяви щодо НАТО і мови, переговори ПР-НУ, які закінчилися переходом останньої в опозицію. Потім пішли жорсткі кадрові рішення: зняття Луценка (його призначення відбувалося за особистою домовленістю між Ющенком і Януковичем) і Тарасюка (креатура Ющенка). Відносно останнього – справді багато запитань і безглуздих рішень суду й Президента.

Ну, навіщо, скажіть, було оскаржувати його звільнення в суді та видавати антиконституційний указ? Можна було б Ющенку публічно виступити з критикою парламенту й уряду і знову висунути Тарасюка. А там: затвердить, не затвердить. Якщо, ні, уряд є несформованим і можна подавати до Конституційного Суду з проханням дати тлумачення ст. 90 п. 2 Конституції України щодо права Президента на розпуск Верховної Ради. А там уже думати, що робити далі.

Зараз усе ще прагнуть звільнити Гриценка. Він – «останній герой», останній лев Ющенка. Якщо хочете, лев серед шакалів. Проте і з Гриценком не так складно. Можна, у випадку чого, пройти або шляхом Тарасюка, або вказаним вище.

Але гіпотетичним звільненням Гриценка Янукович не обмежиться. Верховна Рада – лише півбіди. Наразі є чимало помаранчевих губернаторів. Зараз найбільше в опалі Аваков (Харківщина) та Червоненко (Запоріжжя). І той, і інший – палкі прибічники Ющенка. Проти обох копають, другого навіть б’ють (бійка з охоронцем Януковича  при спробі зустрітися з ним).

Шлях до повної влади  - через ЦВК

Крім того, є чужий ЦВК. Наскільки це серйозний інструмент, ми побачили під час виборів-2004. Тоді у кучмістів був свій голова – Ківалов, який ледь не забезпечив прихід до влади Януковича. Його зняли й поставили Давидовича.

До Ярослава Васильовича було чимало претензій майже одразу після обрання на посаду голови. Проте їх було недостатньо, тому треба «копати». І зараз це потроху вдається. Пам’ятаєте, на початку року були зібрані підписи за проведення референдуму щодо вступу до НАТО та ЄЕП? Підписи зібрані, тож формально має бути проведене всенародне опитування. Інша справа, що воно нічого не значитиме, бо нічого не зміниться, лише грошей, які можна було б направити, приміром, на допомогу хворим дітям, треба буде витрати на референдум, результати якого нікого не цікавитимуть.

Не знаю, може через це мовчить Давидович, але цю мовчанку вже зараз виправлятимуть. Уже зараз починаються публікації із звинуваченням голови ЦВК, на кшталт антилуценківської кампанії, і відставка може бути. А там – і новий Ківалов.

Далі регіонали будуть збирати якомога більше голосів у парламенті. Чи вдасться зібрати омріяні 300? Якщо розраховувати на половину «Нашої України» та третину БЮТ – цілком. Ці голоси потрібні для того, щоб долати вето Президента, адже одне лише це в нього незабаром залишиться, а задля нейтралізації впливу РНБО, слід буде й провести імпічмент. А там, зважаючи на ймовірну присутність свого «підрахуя», можна очікувати на перемогу.

Залишаться місцеві органи влади, але й там можна буде поборотися. В основному, це – Західні і Центральні області. Призначивши свої голови держадміністрацій, можна буде поступово впливати на місцеві та обласні ради, або просто вимагати їх діяти так, як треба Партії регіонів.

Диктатура?

Такий шлях встановлення диктатури. Ви помітили, що говорячи про парламент та уряд, ми ведемо мову лише про ПР? Де СПУ і КПУ? Про це ми нещодавно писали, і пасивність соціалістів може призвести до фатальних для держави наслідків.

Але й інший шлях. Сталін таки зупинив Гітлера. Тоді, знаходячись в агонії від успіхів, але виснажившись, Гітлер не розумів, що поступово програє. Перевага Сталіна була в народі, точніше його чисельності.

Тут ми говоримо або про чергові майдани в України, або про якісь нові методи Ющенка та Секретаріату. Або громадськості. Перший метод, початок процесу по забороні КПУ та комуністичних ідей відповідно із прийняттям закону про голодомор. Якщо комуністи будуть заборонені, це автоматично призведе до нових парламентських виборів.

Другий метод, не повний склад уряду, про що ми писали вище. Третій метод – відновлення інституту державних секретарів. Але чи стануть вони стримуючими ланками? Є й інші методи, але вони не такі радикальні, тож не дієві.

Та попри все, якщо ми вже порівнюємо тандем Гітлер-Сталін з тандемом Янукович-Ющенко, то заради справедливості скажемо, що Сталін у кінцевому рахунку програв. Тож у обидва Віктори так чи інакше скоро підуть з політики. В Україні демократія таки призводить до авторитаризму, якою б не була Конституція: уряд противаг остаточно розвалився 1 грудня, розвалюються й противаги в інших органах влади.

До теми: