Українка із роду Романових або Політики і астрономи починають із мрій про зорі

Обрання головою Чернігівської обласної ради Наталі Романової поставило багато запитань. Вони виникли не тільки у політиків і журналістів, а багатьох чернігівців.

„Високий Вал” в ексклюзивному інтерв’ю спробував з’ясувати секрети успіху Наталії Романової – людини і особистості.

Щаслива жінка

- Перше, що хочеться з’ясувати спочатку: ви щаслива жінка ?

- Абсолютно щаслива. Для цього є всі підстави. У мене прекрасна сім’я. Минулого року святкувала 25-річчя подружнього стажу. У мене - чудові друзі з 13 років. Ми дружимо тепер уже сім’ями. І це не залежить ні від політичних змін, ні від соціальних злетів чи чогось іншого. Це моя опора.

- А реалізувались, як особистість?

- Думаю, частково реалізувалась, але маю ще великий потенціал. Чому? Бо людина завжди знаходиться в розвитку. Мені кажуть – 45 років – не 18-ть, і не 20-ть, і не 30-ть, а я завжди відповідаю, що щаслива. Знаю, що буду такою ж житттєлюбною бабусею в шортах, і мені також буде цікаво жити. Бо щастя в тому, щоб не втратити смак до життя і не думати – ах, як добре було у 18-ть … Людина і в 80 може штурмувати гори і досягати вершин.

- Тобто ви , жінка, не боїтеся називати свій вік – 45?

- Абсолютно! Я почуваю себе людиною і особистістю. Мені жити цікаво – завжди.

- Цікаво, а як гартувався характер щасливої жінки?

- Можливо, на генетичному рівні.. Пам’ятаю, мені було десь 2 з половиною роки, коли у Чернігові на площі робили у День авіації виставку літаків. Ми жили поруч із площею, на тодішній вулиці Свердлова. Старші діти з двору – 5-7-річні пішли на площу, а мене не взяли. Тоді я пішла сама. А потім поверталась назад - сиділа і чекала автобус на зупинці біля Катерининської церкви. Досі пам’ятаю, як бігла мама, як побачила мене, як вона плакала – злякалася дуже. А я не розуміла – чому вона плаче - я ж їду додому!

Тож самостійність і характер вже й тоді були.

Спортсменка , але не комсомолка

- Після цього можна плавно переходити до школи...

- Я навчалася у 3-й чернігівській школі. До речі, разом з Сергієм Оліферовським (колега-журналіст – відповідальний секретер газети „Гарт”- В.С. ).Навчалася разом з цікавими людьми. Наприклад, Сергій Орлов – тепер найкращий нейрохірург Росії. У нього своя клініка в Калінінграді, збирається захищати докторську дисертацію. До того – займається карате, пише вірші.

- А Романова?

- Була неформальним лідером. Правда, посадами ніколи не ганялася. На 3-му курсі історичного факультету здивувала всіх - не була комсомолкою. Викладач запитав: „А ви що, віруюча, не атеїстка?” Принципова була в школі – я не захотіла під гребінець вступати в комсомол. Коли нас приймали, я сказала: „ А чому всіх разом? Я не хочу”.

- Чому?

- Навколо завжди були люди, які прагнули будувати свої правила, відходячи від кар’єрних загальноприйнятих . Цікаві люди..

- Коли спілкуєшся з такими...

- З особистостями, що мають свою думку – це загартовує. Сам стаєш лідером, якщо тебе одразу не поглинуть. Бо якщо раз, два, три вистоїш – уже не страшно зіткнутися з чиєюсь жорсткою думкою і позицією.

До того ж, сили додає життєвий досвід і мудрість. Сила – це не кидатися в двері і пробивати їх лобом. Сила – це коли людина зважить всі обставини і робить крок. Може, і незрозумілий для інших. Думаю, у жінок, крім досвіду, включається інтуїція – аналіз здійснюється миттєво.

З родина Романових

- З якої ви родини?

- Батько і мама вже покійні. Батько - військовий підполковник. Він пройшов біло-фінську війну, Велику Вітчизняну – кадровий офіцер. Демобілізувався у 1961-му, і з того часу живемо у Чернігові, бо він звідси родом.

Мама родом із Любеча. Закінчила інститут іноземних мов у Києві. Завжди їздила з батьком, поки він служив. А потім працювала у дитячому садочку 23-му. До речі, я теж його вихованка, передаю всім вітання, користуючись нагодою (жартує - В.С.). А останні роки так сталося, що працювала в інтернаті в Любечі та доглядала дідуся і бабусю.

- Тобто мама – педагог?

- Так. Завжди згадую, як навчила розмовляти одного хлопчика, якого вже не сподівалися навчити говорить. Йому було років 12-ть – і ні пари з вуст. А вона слово за словом – і розговорила. Тобто, коли є віра в добро, то вона проростає в людях. Мама цього навчила. А по батьковій лінії - козацьке коріння. Можливо, звідти і сила характеру.

- Ким хотіли бути в дитинстві?

- Астрономом. Чітко пам’ятаю. Біля нас знаходилась бібліотека Островського. Я рано навчилася читати років у 3. І до 5-ти замучила бібліотекарів, бо просила щось почитати про Місяць і про Сонце.

- А як довго ця мрія була головною?

- Бажання змінювались. Пізніше хотіла стати акторкою - бо завжди брала участь у художній самодіяльності. Але була ще одна мрія – стати юристом.

Коли вирішила вступати до вузу, батьки наполягли, що історична освіта – дуже гарна, і факультет престижний. Мій випуск – перший за спеціальністю історія-право, вирішила піти саме туди.

- А далі?

- Відпрацювавши 19 років в освіті, останні 8 років пішла за напрямком права. Ми створили класи права в колегіумі № 11. Три прекрасні випуски учнів вступили до вузів країни. Сама ж - вступила на факультет цивільної і господарської юстиції Одеської національної юридичної академії. Тобто - якщо життя тягне кудись, треба не противитися.

Здається, все відбувається закономірно.

Романтик

- Як Ви потрапили у чернігівський, відомий ще в 70-то роки, ансамбль «Романтики»?

- Закінчила музичну школу за класом фортепіано, а в 6-му класі навчилася грати на гітарі. Тоді "Романтики" були дуже популярними. Мені ж було всього 13 років, а там грали старшокласники. Мене взяла Людмила Рибалкіна – я непогано співала, і одразу потрапила в старшу групу. З неї всі мріяли потрапити до інструментальної групи як солістки.

- І як збулася мрія?

- Одного разу ми сиділи гуртом, я грала на гітарі. Підійшов молодий чоловік і подарував мені пісню "Анна-Марія". Я її співала. Пісню почув Шум (керівник „Романтиків” – В.С.) і взяв мене одразу в інструментальний склад групи. Ця пісня майже одразу стала шлягером, нашим хітом.

- Батьки ким хотіли бачити свою доньку?

- Мама сприйняла мій вибір історичного факультету педінституту. Вона теж дуже любила історичні книжки та белетристику. У нас вдома була також чудова поетична бібліотека. Причому в ті часи, коли навіть Єсєніна було дуже важко купити і дістати.

- І що там було цікавенького?

- Уже у старших класах, я відкрила навіть так званих опальних письменників – Солженіцина, Зощенка, вперше за добу „проковтнула” Булгакова "Майстер і Маргарита" перезнятого з журналу. Мама любила і цінувала каталоги і з Ермітажу, Російського музею. Я із задоволенням могла бачити і сприймати мистецтво.

- Найсильніше мистецьке враження?

- У старших класах у Києві потрапила в Лаврі до музейної кімнати Катерини Білокур. Була така схвильована, що навіть стояти не могла, присіла. Нечасто таке буває – просто потрясіння. Вже потім багато про неї читала, розглядала альбоми. Якби не було домашньої освіти – навряд чи змогла б осмислити значущість такого величезного таланту. осягнути найкращі національного.

Відпочити можна і без спиртного

- Чи підставляли мужчини плече?

- Чоловіки завжди відчувають конкуренцію більше, ніж жінки. Тому традиційно відводять жінці місце, де будуть її плекати, любити. Вони вважають, що жінка має бути цим повністю задоволена. Але чоловіки дивуються, коли жінка демонструє розум і вміння поводитись в екстремальній ситуації чи бореться за місце під сонцем. Мені щастило – ніколи не відчувала з боку чоловіків агресії.

Але незалежно від статі кожен має доводити право на життя і особистість.

- Що таке здоровий спосіб життя для вас?

- Дуже шкодую, але спорт в останні 5 років він випав із мого життя. До того 15 займалась аеробікою.

- Що дає позитивні емоції?

- Хочеться частіше бувати в колі родини і друзів, бо це підживлює позитивною енергією. І - максимально з добротою та віддачею ставитись до оточуючих людей. Взагалі - позитивно ставитись до світу взагалі, без агресії.

- Спиртне допомагає відновити рівновагу?

- Не пробувала. Із напоїв пива не люблю однозначно, не можу себе примусити навіть склянку випити, хіба що в спеку. Люблю посмакувати гарне вино. Шампанське – тільки холодне і під веселий настрій. На горілці - не розуміюсь. Правда, колись скуштувала заморожену із крихітної скляночки – і подумала, може, так почуваються гурмани горілки під гарну сервіровку і гарну компанію?

- Відпочинок поза роботою?

- Зараз дуже мало часу, і тому головний мій відпочинок – просто приїхати і притулитися до чоловіка. А взагалі люблю відпочинок на природі. Річка, ліс, море – плавати можу годинами.

- Перукар, імідж, вбрання – хто слідкує, направляє?

- Завжди тільки сама. Інколи радять друзі.

Виховання мистецтвом і політикою

- Кіно у вашому житті? Улюблені герої, актори?

- З акторів – Чурсіна, Лановий, Стриженов – їх багато, можна всю стару школу називати. Закордонні – Кім Бесінджер, Демі Мур. Дуже подобаються фільми з психологічним, аналітичним навантаженням. Люблю фільм "Піаніно" – про жіночу душу. Вдалося двічі подивитися, хочу записати в свою фільмотеку. З останніх – дуже сподобався "Револьвер", там цікава фабула – як можна переможця перетворити на переможеного. Ще сподобався "Форест гамп" – про людину не дуже розумну, але яка може дивовижно любити, і через розуміння та щирість - надзвичайно впливати на людей.

- Улюблена музика? Вплив?

- Класична. Бетховен, Чайковський, Моцарт, Бах. З більш сучасної – Гершвін, Хіндеміт. Любила і люблю "Пінк Флоїд". Безумовно, "Бітлз". Дуже люблю Розенбаума. Ми разом з чоловіком співаємо, і я знаю багато його пісень. У колі друзів люблю співати під гітару бардівські пісні.

- Книги, улюблені герої, письменники?

- Люблю Набокова – "Другие берега", "Защита Лужина". Набоков для мене – можливість покупатися в мові, читати і насолоджуватися, загорнувшись у плед, попиваючи чай.

- Згоден Набоков, неперевершений стиліст і психолог.

- Він може надзвичайно заплутати сюжет. До речі, про "Лоліту" – багато хто сприймає тільки вульгарну фабулу сюжету. А насправді - це трагедія людини, яка зламала власну мрію, яка бачить красу і не може справитися з тим, що вона - естет. Навіть втрачаючи життя, любить красу. Набоков так може змалювати картину, що тільки завмираєш від захвату. Не боюся бути банальною – люблю Толстого, Достоєвського, Шевченка. Саме Шевченко поставив українську на рівень видатних мов світу.

- Люди, які вплинули на вашу долю?

- Батьки, моя старша сестра Алла, її чоловік. З політиків – Василь Онопенко – людина, яка кардинально змінила моє життя. Він привів до політики і показав високий рівень цікавих людей. Розумію, що стосовно політиків побутують різні враження. Але там багато справді цікавих людей. Спілкування з ними примушує глобальніше бачити світ.

І - безумовно Юлія Володимирівна Тимошенко. Вона, незважаючи на те, що наше суспільство не завжди готове сприйняти жінку-лідера, першою довела – можна не боятися бути жінкою і вміти переломити ситуацію. Це дуже важко. Шлях, який викликає захоплення дуже нелегкий.

Від кохання до однієї гривні

- Ваша сім’я?

- Чоловік та син Роман.

- Добре. Ми входимо в бліц-інтерв’ю. Кохання, яке воно, коли щасливе?

- Це - складний процес і довгий. Кохання різне протягом життя. Прекрасно, коли вмієш його зберігати. Буває всяке – і відчуття, що ти помилився. І – горе, коли образять, а потім придивишся – то не горе, а - невеличке непорозуміння. А поруч із тобою людина повертається всіма гранями. Коли поважаєш того, кого любиш, та вмієш досягати гармонії – це і є щасливе кохання.

- Чи буває нещасне кохання і коли?

- Мабуть, коли кохаєш дурня.

- Чи були у вас суперниці в коханні і як ви їх перемагали?

- Мабуть, були, але я їх просто не помічала. Втягуватися в суперництво – виснажливо. Сьогодні вона краще виглядає, завтра - ти. А коли ти сама, ти як квітка. Найкраща. Хто цього не зрозумів – його горе.

- Ревнощі - це добре чи погано? Я як треба ставитися до ревнивця?

- Клінічні ревнощі – це погано. Якщо кохаєш ревнивця, певно, – треба бути настільки жінкою, щоб його ревнощі не зашкоджували вашому коханню.

- Скільки грошей треба людині дня щастя?

- Нещодавно була на 15-річчі Нацбанку, і там мені подарували одну нову гривню. І я була щаслива, бо однією з перших побачила цю нову гривню. Тоді для щастя була потрібна одна гривня.

Іноді думаю – хотілося б по всьому світу поїздити. Побувати в найкращих музеях, побачити природну красу, подивитись як живуть дикі племена. Але для цього треба дуже багато грошей. Взагалі ж для щасті потрібні не тільки гроші – головне, щоб людина не заздрила.

- А скільки вам? Чи ви уже поцікавилися своєю зарплатою?

- Зарплата достатня, щоб не брати хабарів.

- Що треба, щоб вберегти щастя?

- Не робити зла людям.

P.S. Редакція не прагнула в інтерв’ю з’ясувати якість політичні напрямки і моменти, що без сумніву зроблять наші колеги з інших засобів масової інформації і... „Високий Вал”, але іншим разом.

Фото автора.