СТАРА ВЛАДА - НЕУКРАЇНСЬКА, А НОВА?

Як зробити Чернігівщину - справжнім українським краєм, показавши славну історію та культуру? Саме цими питаннями  упродовж 16 років переймається голова обласної організації Товариства „Просвіта” Василь Чепурний.  

Навесні цього року його призначено керівником громадської ради при голові облдержадміністрації. Чи сприяє обласна влада розвитку українського в Україні? Про це  Василь Чепурний розповів „Високому Валу”.

- Ідея громадської ради в тому, щоб вона формулювала перед керівником обласної адміністрації шляхи вирішення проблем у сфері культури, духовності й освіти. І голова пообіцяв не тільки прислухатися до рекомендацій, а взагалі сказав: ” Я вам даю на підмогу юридичний і організаційний відділи, і ви формуєте рішення - я і вас хочу „замазати” у владу”.

- І замазав?

- Першим пробним каменем для громадської ради стало доручення - визначитися щодо подальшої долі Катерининської церкви. Вона використовується, як підрозділ історичного музею - відділ народно-декоративного мистецтва. Громадська рада, а це 18 чоловік, створила робочу групу в складі 4 чоловік. Це історик, професор Сергій Лепявко, керівник хору і заслужений діяч мистецтв Любомир Боднарук, народний художник Володимир Ємець і голова обласного відділення Спілки народних майстрів Володимир Мороз.

-І було знайдено вихід?

- Фахівці ради зустрічалися з керівниками музеїв, бо існувала проблема - куди діти експозицію, з керівником „Плаcт-Арту” та з усіма структурами, які якоюсь мірою можуть бути зацікавленими у вирішенні питання. Потім громадська рада зібралася, обговорила і ухвалила рішення рекомендувати: перше, передати Катерининську церкву Київському патріархату, бо саме ця церква має найбільше право.

КОРУПЦІЯ ?

- Я ще підписував, пригадую, прохання, щоб її передали на початку 90-х років...

- Так. Всі ті влади відмовляли: то не внесена у перелік Кабінету міністрів, то - там музей і т. д. Далі ще рекомендації  - експозицію з церкви, а нині відділу музею, перенести у художній музей, оскільки там найбільш придатні умови. Але проблема ось у чому: за минулої влади відбулися відверто корупційні дії по зрощуванню деяких представників влади і так званого мистецького бізнесу, тобто приватної галереї „Плаcт-Арт”, яка була перереєстрована в громадську організацію. Їй було надано 1000 метрів, навіть трохи більше, ніж художньому музею - державному закладу.

- Які „ПластАрт” відремонтував за власний кошт?

- Ні. Який організація отримала в готовому для експозиції вигляді. І не ремонтувала, а внесла деякі косметичні зміни. Забрані площі якраз були найбільш відремонтовані художнім музеєм, бо частина державних коштів виділялася на ремонт музею. Там планувалося розмістити фонди, ці площі були віддані рішенням ще тодішньої влади.

- Тобто експозиції з церкви повинні були перебратися ще кілька років тому?

- Так. Рішення складалося з двох частин: перша частина – вселити в художній музей „ПластАрт”, друга – вселити туди  ж і експозицію з Катерининської церкви. Перша частина – виконана, друга – не виконана досі.

 - Це який був рік?

 - 1999-й, коли приймалось рішення. Потім були два доручення віце-прем’єр-міністра України Миколи Жулинського -  прибрати сторонні організації з музею. Це - 2000 рік. вони не виконані, а проігноровані Миколою Бутком. Були доручення міністрів культури Ступки і його попередника Остапенка.

 - З приводу?

 - Щодо незаконного вселення сторонніх організацій - це забороняє музейне законодавство. До того ж, на цих площах знаходиться піч для опалювання – це заборонено чинним законодавством про музейну справу. Вибачте, там полотна західно-європейських, українських майстрів 17-18 ст. З галереєю „ПластАрт” обласна рада уклала договір оренди і надала пільги по оренді.

 - Обласна рада?

 - Так, якщо це не називається корупцією, тоді назвіть іншим словом. Але це – справа прокуратури.

НЕМА МУЗЕЮ?

-А що цікавить громадську раду?

- У художнього музею незаконно забрані площі, які не дають розвиватись йому самому. Бо художнього музею сьогодні в Чернігові нема. Адже музей - це  не стільки виставкова діяльність, виставки може проводити і товариство кролиководів. Музей - це експозиційна діяльність. Є експозиція - є музей.

- Не розумію, як нема музею?

- Нема експозиції, також нема начебто площ вселити художньо-декоративний відділ. В результаті - Катерининська церква залишається пам’яткою не тільки українського мистецтва, а й  - байдужості української влади до української церкви.

- Голова облджержадніністрації Владислав Атрошенко не почув?

- Коли громадська рада винесла рекомендації виселити „ПластАрт” і вселити  експозицію в художній музей, то після того тиша. Ніякої реакції нової влади. Вона, як і попередня, не приймає рішення про передачу Катериненської церкви її законному власнику. Звичайно, тоді у громадської ради опускаються руки.

ЗАГИБЕЛЬ ЖУРНАЛІВ?

- Це єдина проблема не почута  владою?

- Ні, журнал „Сіверянський літопис” - це загальноукраїнське історико-краєзнавче наукове видання. Журнал живе не за рахунок „чистої” передплати. На жаль, його передплачують лишезаклади культури і освіти за бюджетні гроші. Начальник управління освіти Анатолій Заліський відмовився проводити передплату з цього року. Мовляв, це – корупція. Яка корупція? Гроші прозоро йдуть і контролюються! Я, як керівник громадської ради, звернувся до голови адміністрації, „а в ответ – тишина”.

 - Особисто звертався?

 - Письмово, листом. З тим, щоб обласна рада внесла зміни за поданням адміністрації, коли приймались доповнення до бюджету. Але змін - ніяких.

 - Стосовно журналу?

 - Так. В результаті „Сіверянський літопис” за нової, ющенківської влади виходить у 4 рази тоншим. У той же час у Рівненській області, яка не відзначається більшим бюджетом за Чернігівську, голова видає розпорядження, а обласна рада затверджує програму розвитку культури Рівненщини на період до 2007 року. На Чернігівщині „Просвіта” тільки пропонує об’єднати публічні шкільні бібліотеки, а там уже це зроблено. Більш того, там окремим пунктом  з бюджету області виділяється 60 тис. гривень на підтримку діяльності „Просвіти” - проведення науково-практичних конференцій, культурно-мистецьких свят.

- А на видавництво якихось журналів?

 - На видавничу справу виділяє кожна область, тут і підготовка досліджень пам’яток, підготовка обласного тому зводу пам’яток України. У нас, до речі, давно вже назріла потреба випустити енциклопедичний довідник Чернігівщини. Скажімо, на Сумщині в 2004 році вийшло дослідження „Сумщина в іменах”.

- Неприємно відзначати, але доводиться вставляти свої 5 копійок. Журнал „Літературний Чернігів”, який виходив з 1992 року у найтяжчі часи незалежності, за нинішньої влади теж починає іти під укіс. Мережа книгорозповсюдження в області фактично знищена, а знов-таки школи та інститути через управління освіти і науки журналів не беруть для своїх бібліотек От і унікальне літературне видання, яким пишалася область, гине.

- Мені відома ця ситуація. Чому б не взяти і „Сіверянський літопис” і „Літературний Чернігів” у шкільні та студентські бібліотеки? Нинішня влада мовчить.

КАША В ТЕАТРІ?

- Добре, що робити далі? Виставляти пікети, давати інтерв’ю в опозиційну пресу?

- Влада має зрозуміти - або вона із інтелігенцією, яка хоче щось змінити, або вона нічого не робить, як, наприклад, у тому ж таки театрі. Ідуть 5-годинні збори трудового колективу обласного театру ім. Шевченка, на яких присутній заступник голови адміністрації з гуманітарних питань. Він виступає після всіх обговорень і говорить: „Не ходіть більше в адміністрацію, ось є директор, з ним все вирішуйте!”

- У чому він не правий? Зараз так діють практично всі керівники.

- Це було б правильно, якби у нас театр був обласним академічним українським музично-драматичним ім. Шевченка. А він у всій назві відповідає лише одному слову - Чернігівський. У нас немає театру, як провідного закладу, до того ж академічного - це факт. І якщо обласна адміністрація каже - ви не ходіть, а з директором бийтеся чи миріться... До речі, є розпорядження міністра культури про те, що треба роз’єднати посади директора і художнього керівника, але ніхто не реагує. Як така реакція обласної влади, то де візьметься театр? Звідки?

- А які питання порушують в театрі?

- Проблем багато, але головне - там немає творчості. Нас, як громадську раду, цікавить, що театру нема, а владу, виходить, не цікавить.

КРИЗОВИЙ СИНДРОМ?

- Або, скажімо, пройшов фестиваль журналістів. Кілька представників журналістських об’єднань (Ірина Мельник, Любов Потапенко, я, Петро Антоненко) звернулися до заступника губернатора Володимира Тандури, як голови оргкомітету цього фестивалю. Висловилися, що це якийсь владний фестиваль. Реакція? Голова управління в справах преси каже: „Це Чепурний хоче в оргкомітет - так хай приходить”.

- Як кажуть „мафію” не можна перемогти, „мафію” треба очолити...

 -А я не хочу в оргкомітет. Бо іде профанація.

 Що змінилося у новій владі з питаннями культури духовності та освіти? Я звернув увагу лише на найбільш болючі і найпомітніші. Змін ніяких! Тому громадська рада на роздоріжжі, або згорнути свою діяльність тихенько, або воювати Але - це наче не функція громадської ради, для цього є партії.

- З владою воювати?

- Так, з владою. Для цього є пікети.

Оце причини, чому громадська рада зараз притишила діяльність. Представники громадської ради зустрілися з нашої ініціативи з головою обласної ради Василем Ковальовим. У ряді питань знайшли його повну підтримку. Наприклад, щодо передачі Катерининської церкви. Він сказав: „І я за те, щоб церкву передати церкві”.

- Але він не уточнив, якій саме церкві?

- Ні, він сказав, якщо там більше мотивацій має Київський патріархат, то – Київському. Але сам факт - він сказав: „Затягування питання про передачі церкві є штучним і надуманим”. Тобто передати церкву можна давним давно було і сьогодні можна.

На знімку: голова обласної організації Товариства „Просвіта” Василь Чепурний 24 серпня 2005 року. Фото автора.