ДВРЗ: віддалений масив Києва з непоетичною назвою

За повідомленнями сайта "Мій Київ", район ДВРЗ збудували ще на початку 1930-х років, як місце проживання для працівників Дарницького залізничного депо. З того часу багато що змінилося, але тут, як і раніше, живуть люди. І з кожним роком їх дедалі більше.

Житло для робітників

Незважаючи на те, що спочатку на ДВРЗ жили працівники Дарницького залізничного депо, пізніше сюди поселили і працівників Дарницького вагоноремонтного заводу. І саме на честь останнього селище отримало свою назву.

Спочатку на ДВРЗ не було нічого, крім лісу, заводу та селища навколо. Але поступово місцевість забудували. Тут також провели транспортне сполучення, збудувавши трамвайну лінію.

Датою заснування району вважається 1934, коли тут з'явилася перша будівля – барак для працівників заводу. У народі його називали "Бабкін барак", на честь бригадира Івана Тихоновича Бабкіна. На жаль, під час війни споруду зруйнували.

У повоєнний час на ДВРЗ з'явилися нові будинки, і з того часу район не забудовували. Тут відновили трамвайну лінію, яка постраждала під час війни, та пустили автобус.

До початку нульових, в основному, на масиві проживали робітники заводу та депо. Але потім з'явилося кілька новобудов та на ДВРЗ оселилися нові люди.

Минуле у теперішньому

З моменту першої забудови ДВРЗ пройшло вже майже сто років, але з того часу на масиві мало що змінилося. Іноді навіть здається, що час тут зупинився.

І справді, на вулицях ДВРЗ досі стоять уцілілі довоєнні будинки, люди сушать білизну у дворі, а крім того, тут стоїть Палац культури та мистецтв, який з'явився за часів маршала Будьонного. Ще на масиві збереглася школа довоєнних часів, яка відкрита досі.

Іноді у дворах ДВРЗ можна побачити старі машини, такі як "Волга" або "Москвич". Все це справляє враження, що масив застиг на стику епох.

З іншого боку, така ситуація дуже приваблива для різних митців. На ДВРЗ знімають фільми та проводять фотосесії. Тому масив має певну популярність у культурній сфері.

Житло та інфраструктура

Навіть з урахуванням новобудов та нових мешканців, інфраструктура на ДВРЗ розвинена погано. Особливо це стосується громадського транспорту.

На ДВРЗ ходить автобус, трамвай, який вважається основним видом транспорту, та кілька маршруток. І на цьому все. У піковий час вибратися звідси досить складно, а в 2020 році, коли запровадили карантинні обмеження, район взагалі був відрізаний від повідомлення з центром.

Досить сумна ситуація і з магазинами. На масиві немає великих супермаркетів, таких як "Сільпо" або "Новус". Тому, місцевим жителям доводиться їздити в сусідні райони за покупками, йти у «Фору» на Алма-Атинській, або ж закуповуватися в місцевих магазинчиках. Ще поряд немає торгових центрів.

Проте, незважаючи на все це, на ДВРЗ з'являються нові жителі. І всьому виною досить дешева оренда житла. Віддаленість від центру Києва та деякі незручності щодо інфраструктури роблять свою справу. І загалом, навіть не дивно, що район приваблює нових людей.

Кримінальна репутація

Через те, що масив знаходиться у віддаленій частині Києва, у нього не найкраща репутація. І всьому виною розгул бандитизму в 90-ті роки.

ДВРЗ і раніше мав репутацію бандитського району, але за радянських часів злочинність дещо придушили. А ось із настанням 90-х вона повернулася. І багато в чому це сталося через відсутність роботи на заводі. Крім того, тоді буйно процвітала наркоторгівля, що, природно, забезпечило масиву не найкращу репутацію серед киян.

Звичайно, з того часу минуло вже достатньо часу і тут тепер спокійніше. А місцеві жителі, здебільшого, знайомі між собою. Але все одно, кримінальна репутація ДВРЗ зберігається досі.