Факти ЛРТ. Україна. Погрози зимою та ядерною зброєю: як захиститися від психологічного терору Кремля

Зазнавши невдачі на полі бою, Москва зосередила всі свої зусилля на тому, щоб зламати нас за допомогою психологічного терору. “Страшилок” про “замерзання” України або Європи цієї зими, загрозу “ядерного” чи “економічного” апокаліпсису ставатиме все більше, чим очевидніше провалюватимуться плани Путіна в Україні. Експерти з інформаційно-психологічних операцій дали поради як зберегти критичне мислення та психологічну рівновагу під шквалом інформаційних атак.

Удари дронами та “ядерні” новини: інструменти психологічного терору

Кремлівське керівництво у черговий раз змінило свою стратегію війни проти України та країн демократичного табору. Тепер головну ставку Москва робить на психологічний терор. До такого висновку дійшли аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW). У своєму звіті від 18 жовтня фахівці наголосили, що Росія перейшла до психологічних атак, переконавшись, що наразі не може досягти значних успіхів на полі бою. Днем раніше росіяни здійснили масований терористичний наліт на столицю України – Київ. По місту випустили 28 дронів-камікадзе Shahed-136, які Росії раніше передав Іран. Цілями були не військові об’єкти, а об’єкти енергетичної інфраструктури, а також – цивільні жителі. Один з дронів знищив житловий будинок у центрі української столиці, вбивши п’ятьох безневинних людей, включаючи вагітну жінку.

Вже 18 жовтня три російські крилаті ракети вразили теплоелектроцентраль у столиці, позбавивши світла та тепла жителів одного з мікрорайонів на лівому березі Києва. 19 жовтня Київ знову атакували трьома ракетами, проте цього разу надійно спрацювала українська протиповітряна оборона.

Такі терористичні атаки з боку Росії тривають майже щодня, починаючи з 24 лютого. Проте лише протягом останніх тижнів Москва почала відкрито визнавати, що цілиться не у військові, а у цивільні об’єкти. А представники російської влади відкрито заявляють, що мета атак – спровокувати гуманітарну катастрофу в Україні.

Паралельно Кремль посилює ядерний шантаж, що наразі повністю перейшов в інформаційну сферу. Майже щодня російська пропаганда генерує новини на кшталт того, що “в Москві почали готувати бомбосховища на випадок ядерної війни”, чи “зник з радарів російський підводний човен зі “зброєю апокаліпсису”, чи маріонетковий диктатор Білорусі Олександр Лукашенко пригрозить завдати “превентивного” ядерного удару. Фактично Володимир Путін не озвучує прямих ядерних погроз, що дало б привід країнам Заходу вживати превентивні дій щодо Російської Федерації. При цьому російське керівництво досягає своїх цілей – створити психологічну атмосферу страху перед “ядерним армагеддоном”.

Таким чином, треба визнати, що у війні Путіна проти цивілізованого світу відкрився новий фронт – психологічний. Тримати цей фронт не менш важливо, ніж стримувати російську агресію у військовій, економічній, енергетичній та інформаційній сферах. Якщо Кремль зламає демократичну спільноту психологічно – то зможе панувати над нею, диктувати їй своїй умови. Навіть зазнавши ганебних поразок на інших фронтах. Кожна людина є бійцем цього невидимого фронту. Кожен із нас постав перед необхідністю збереження психологічної рівноваги перед обличчям психологічного терору.

Як ефективно відбивати атаки ворожої пропаганди на свою психіку та психіку своїх близьких? На цю тему ми поспілкувались із фахівцями з контрпропаганди, які допомагають людям орієнтуватися в інформаційному світі, відділяючи “зерно від полови”.

Аурімас Навіс – колишній офіцер литовських Сил спеціальних операцій, психолог, експерт з питань оборони та безпеки. Міндауґас Сєюнас – військовий аналітик, телепродюсер, член Литовської стрілецької асоціації. Разом вони організували Агентство громадської інформаційної безпеки. На сайті цього інформаційного ресурсу щодня публікують огляди становища “на фронтах” – у міжнародній політиці, на полях битв російсько-української війни, в економіці. Лише найважливіші факти, що для пересічної людини могли загубитися в бурхливому інформаційному просторі.

“Авторитет – джерело – цінності”: як працює пропаганда

Телевізійна пропаганда / AP nuotr.

Механізм роботи пропаганди – надзвичайно простий. Щоб впровадити потрібну інформацію у свідомість людини, потрібно виконати три умови, що забезпечують довіру до повідомлення, – розповідає військовий експерт Аурімас Навіс.

“Є три ноги, на яких стоїть пропаганда. Перша: це авторитет. Пропаганду, чи дезінформацію, чи неповну інформацію ми сприймаємо тоді, коли її надає той, хто є авторитетом для нас. Якщо для мене Путін авторитет, то я вірю тому, що він каже. Для людини правда – це те, чому він вірить. Не обов’язково це факт у реальності, але це факт для неї”.

Другий елемент, необхідний, щоб пропаганда спрацювала, за словами експерта – це “правильне” джерело інформації.

“Якщо це якийсь нікому не відомий портал, то, напевно, ми не будемо йому особливо довіряти. Тому, наприклад, російські пропагандисти роблять усе, щоб потрібна їм інформація з’являлась в авторитетних ЗМІ, у тому числі, західних. На жаль, ми бачимо, що навіть найбільші та найбільш поважні видання на Заході інколи поширюють чисту кремлівську пропаганду”, – зазначає Аурімас Навіс.

Серед нещодавніх прикладів можна пригадати публікації західних ЗМІ після масованого ракетного удару по Україні 10 жовтня. Тоді більшість провідних видань вийшли із заголовками, у яких стверджувалось, що масована атака Путіна була відповіддю на підрив Кримського мосту. Міністерство закордонних справ України було змушене зробити офіційну заяву, закликавши не тиражувати кремлівську версію подій, яка частково виправдовує терористичні обстріли.

Також через західні ЗМІ Кремль робить “вкиди” щодо “ядерної загрози”. Саме європейські або американські видання першими повідомляли низку тривожних “ядерних” новин: про “зникнення” атомного підводного човна, “ядерного потяга”, підготовку Путіним ядерних випробувань біля кордону з Україною. Всі ці “сенсації” публікували з посиланням на “анонімні джерела”.

“Ми розуміємо, навіщо це роблять комерційні ЗМІ. Тому що тріада “кров, гроші, секс” завжди буде котируватися, збирати кліки. Зараз ядерні бомби – це теж кліки. Це те, що нас чіпляє, і тому заробляє”, – констатує військовий експерт Аурімас Навіс.

Третій елемент у механізмі пропаганди, за його словами, – це цінності.

“Якщо інформація імпонує нам за цінностями, то ми вважаємо, що це істинна правда. Якщо, наприклад, я віруюча людина, і хтось мені буде говорити про гомосексуальність, інші речі, які мені не підходять за цінностями – я цю інформацію просто не сприйматиму. І навпаки: якщо я вважаю, що людина, яка повідомляє інформацію, має такі самі цінності, як і я, цій інформації я вірю”, – розповідає військовий експерт.

Дійсно, в останніх своїх промовах російський президент Володимир Путін намагався зробити вигляд, що його режим відстоює якісь “цінності”, крім особистого збагачення та збереження влади будь-якою ціною. Кремлівський лідер розповідав про “традиційні сімейні цінності” (розлучений чоловік, що не підтримує жодних зв’язків з рідними доньками та внуками; за даними ЗМІ – за час свого президентства мав кілька неофіційних шлюбів), “боротьбу з західним колоніалізмом” (людина, що розпочала колоніальну війну у ХХІ столітті). Все це – для того, щоб імпонувати людям, які, вважаючи тебе своїм однодумцем, підтримуватимуть і інші твої дії, включно з відвертими злочинами.

Як не дозволити себе залякати

Телевізійна пропаганда / фото REUTERS

Проте основою пропаганди Кремля за останній місяць стали не спроби переконати, а спроби залякати. “Зима без російського газу”, “ядерна війна”, “економічна криза”, “Україна без електроенергії”, “повторний наступ на Київ”, “невловимі дрони-камікадзе” – це все неповний перелік “страшилок”, які намагається продати російська пропаганда українській та західній аудиторіям.

Коли ми читаємо чи слухаємо повідомлення, які містять у собі подібне “зерно” психологічного терору – тривожний прогноз, апокаліптичний сценарій, – наша уява відразу починає його “розгортати”, доповнюючи новими жахливими деталями. Ми уявляємо міста, що перетворилися на ядерні згарища, або ж російські танкові колони, які в’їжджають на вулиці української столиці. У цей момент потрібно зробити крок назад і спробувати критично осмислити повідомлення. Наприклад, задуматися: якщо Путін не застосував ядерну зброю після українських ракетних ударів по Криму, ганебного розгрому на Харківщині тощо, то чому він це зробить зараз, отримавши чіткі застереження від НАТО про наслідки таких дій? Або чому потрібно боятися “повторного наступу на Київ” силами мобілізованих росіян, якщо професійна, оснащена сучасною технікою російська армія зразка лютого цього року не змогла прорвати оборону столиці?

“Кілька тижнів тому у західних ЗМІ пройшла інформація нібито російський атомний підводний човен зник з радарів, озброєний атомною торпедою “Посейдон”, – додає військовий експерт і психолог Аурімас Навіс. – Коли ж починаєш дивитися звідки це вийшло – про це написало італійське видання з неоднозначною репутацією. Крім того, це абсолютно нормально, що атомний підводний човен зникає з радарів, коли виходить з порту. Так влаштовані всі атомні підводні човни, що їх ніхто не бачить. Ще одне: “Посейдон”. Це ядерна зброя, про існування якої заявив Кремль у 2015 році. Ніхто не знає, як цей “Посейдон” працює. Мені здається, коли я бачу як росіяни воюють в Україні, що і танк “Армата”, і “Посейдон”, і “суперракети”, і технології, які “випереджають натівські технології”, – це все фейк. Ми бачимо це на полі бою. Цього немає”.

Військовий оглядач Міндауґас Сєюнас також наголошує, що страх – це поганий союзник під час війни: “Коли ми налякані – ми ухвалюємо неправильні рішення. Ми неправильно воюємо, неправильно діємо”.

Пастка завищених очікувань

Інші крайнощі та інша психологічна пастка – це надмірні розслабленість і самозаспокоєння. А також – занадто оптимістичні очікування. Українська аудиторія зіштовхнулась з цим у перші місяці війни. Тоді багато українських політичних і військових експертів пророкували завершення війни за лічені місяці, дехто казав навіть про “два-три тижні”. Подібні заяви робили і окремі офіційні українські особи. Наприклад, керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов у травні казав, що до кінця року Збройні сили України можуть “як мінімум зайти на територію Криму”. Вже в інтерв’ю від цього місяця головний розвідник “відсунув” прогнозовані терміни звільнення півострова до весни 2023 року.

За словами експертів, під час війни оптимізм, надія на краще необхідні, вони додають суспільству моральних сил. Водночас, якщо завищені очікування не збуваються – це викликає зворотній ефект: апатію та зневіру.

“Ми всі хочемо, щоб Україна швидко перемогла, вигнала рашистських окупантів з Херсона, Маріуполя, з Криму. Не лише в Литві, але і у всьому світі головні портали тривалий час писали (про можливий наступ ЗСУ на Херсонщині, – авт.), що “ось іде контрнаступ, росіяни відступають”. Це те, що ми хочемо бачити. Натомість виходить така дезінформація, яку ворог використовує, щоб послабити бойовий дух українського війська, щоб потім оголошували, що українська армія зазнала поразки”, – зауважує Міндауґас Сєюнас.

Фахівці з інформаційно-психологічних війн також неоднозначно оцінили роль радника Офісу президента України Олексія Арестовича, який відомий своїми “заспокійливими” заявами та оптимістичними прогнозами, які часто не справджувалися.

“Те, що робить Арестович, з усією повагою, – це не контрпропаганда. Він займається психотерапією, за великим рахунком. Це також дуже потрібно, тому що психологічно люди виснажені. В Україні люди чекають гарних новин. Але погано, коли людям обіцяють, що “ось-ось буде контрнаступ, ми заберемо Крим”, – каже Аурімас Навіс.

“З одного боку, його діяльність корисна для людей, особливо ввечері, щоб люди спали спокійно. Але може бути небезпека у надмірній розслабленості. Мовляв, “не бійтеся, НАТО передасть нам антидронове обладнання, не треба боятися атак”. І люди не бояться, ходять вулицями, а потім – трагічні наслідки. Треба бути уважним, берегти себе”, – додає Міндауґас Сєюнас.

Інформаційна дієта

Телевізійна пропаганда / Shutterstock

Експерти відзначають ще одну загрозу, породжену сучасними подіями та потребою людей орієнтуватися у тому, що відбувається навколо. Це – перевантаження інформацією, що може бути не менш небезпечне, ніж відсутність поінформованості.

“Люди шукають інформацію, яка б їм сподобалась, яка б їх заспокоювала. Але парадокс у тому, що чим більше такої інформації – тим більше додаткових пошуків у соцмережах, – розповідає психолог Аурімас Навіс. – Проте наша психіка не гумова. Людина весь день і так має свою роботу, обов’язки – родина, побут. При цьому вона ще й завантажує свій мозок інформацією, яка для неї не корисна. Це сміття. Але це сміття психологічно, емоційно і навіть фізично на нас впливає. У нас підвищується пульс, виділяється адреналін, кортизол. Організм працює на підвищених обертах, готується тікати або битися. Але нічого з цього не робить. Ми завантажуємо інформаційним сміттям мозок, а потім йдемо спати. Звісно, це не відпочинок, тому що наш мозок перевантажений, великий стрес, в організмі продовжують виділятися хімічні речовини”.

Фахівці радять обмежувати себе у вживанні інформації, так само як слід обмежувати, наприклад, своє харчування чи вживання алкогольних напоїв. Адже, як казав Парацельс, ліки отрутою, а отруту ліками робить доза.

“Простій людині, яка не працює в ЗМІ, не є аналітиком, ми радимо щодня отримувати 10 – 20 хвилин інформації від найбільш поважних ЗМІ. У нас у Литві є стара класична програма “Панорама” по національному ТБ. Простій людині достатньо 10 – 20 хвилин подивитися ввечері “Панораму”. Більше не потрібно”, – наголошує Аурімас Навіс.

Не підставлятися під “інформаційні кулі”

Експерти також радять повністю відмовитися від споживання російського інформаційного продукту. В умовах війни, яку Кремль веде проти цивілізованого світу – це такі самі снаряди і кулі, лише інформаційні. У першу чергу, фільтрувати небезпечну інформацію зобов’язані журналісти та представники медіа. Проте часто цього не роблять (деякі причини ми називали вище).

“Російська інформація – це ворожа інформація, яка просочується у західні ЗМІ, але яка не повинна просочуватись. Ми не маємо дивитися на це як на альтернативу, гратися в об’єктивність”, – наполягає військовий оглядач Міндауґас Сєюнас.

Загрозливим, з точки зору фахівців, є також некритичне споживання інформації від так званих “російських опозиціонерів”. Під зовнішньою оболонкою нібито “боротьби з путінським режимом” можуть бути приховані наративи, що грають на руку Кремлю (наприклад, про те, що санкції проти “простих росіян” – неефективні, а візові обмеження для громадян РФ – це порушення прав людини).

“Є багато аналітиків з російської опозиції, яких читають наші політики, переписують їхні думки чи перепощують їхні повідомлення. Ми не думаємо, що вони можуть працювати на Кремль. Не бачимо закономірностей, не знаємо їхніх біографій: як вони діють, що вони робили раніше. Кремлівська агентура знає, що треба писати те, що людям подобається”, – зазначає Міндауґас Сєюнас.

Багато людей, які мають чітку проукраїнську та антипутінську позицію, при цьому читають чи переглядають російські джерела інформації. Це мотивують тим, що, мовляв, “хочуть знати, що твориться в голові у ворога”, уявляючи себе в ролі “агентів під прикриттям”. Експерти наполягають, що так робити не можна, а вивчати настрої ворога через його пропаганду мають спеціально навчені професіонали, а не аматори.

Ще кілька порад щодо інформаційної гігієни дає психолог Аурімас Навіс. Суть у тому, щоб використати схему “авторитет – джерело – цінності” з позитивним для себе ефектом. Для цього слід навчитися розрізняти перевірених авторитетів, надійні джерела та справжні, а не фейкові цінності.

“Слухати треба людей, яких поважають у своїй сфері, які не своїм базіканням, а діями довели, що вони професіонали, експерти. У таких людей моральний компас завжди показував правильний шлях. Морально вони завжди були стійкі, у них зрозумілі цінності. Коли ми кажемо про людину, яка змінює свої цінності: “Ось він вивчив урок, тепер все інакше. З КДБіста він перетворився на святого”. Не буває такого”, – наполягає Аурімас Навіс.

Щоб не стати жертвою пропаганди – також слід завжди з’ясовувати яку мету переслідує той, хто доносить до нас ту чи іншу інформацію.

“Завжди за мотивом можна визначити, чого очікує ця людина від інформації, яку вона передає. Треба подивитися першоджерело. Звідки з’явилась інформація у перший же день. Це найпростіше. Якщо першоджерело російське, то це – Кремль. В Росії немає, на жаль, опозиції та ліберальних ЗМІ. Всі працюють на Кремль”, – наголошує військовий експерт.