"Суміш невігластва та агресії": російські та українські історики - про статтю Путіна

Стаття президента Росії Володимира Путіна "Про історичну єдність росіян та українців" викликала жваві дискусії як в Росії, так і в Україні. У статті Путін викладає аргументи на користь однієї зі своїх найулюбленіших тез про те, що два народи єдині, а їхній дружбі історично намагається завадити Захід.

ВВС попросила українських та російських істориків прокоментувати головні аргументи президента Росії.

"Україна - дітище радянської епохи". Про що пише Путін

У першій частині своєї статті Путін говорить про історію Давньої Русі та твердить, що "назва "Україна" тоді використовувалася частіше у значенні "окраїни".

Сучасну Україну Путін назвав "цілком і повністю дітищем радянської епохи", згадавши, що вихідці з України Брежнєв та Хрущов очолювали країну та партію, і заявив, що більшовики допомогли розвитку української культури та ідентичності в рамках "коренізації".

Більшовики "довільно нарізали кордони, роздавали щедрі територіальні "подарунки", а Росія "фактично була пограбована", поскаржився Путін.

Він вважає, що при розпаді СРСР новоствореним державам на його території потрібно було наслідувати політику, проголошену колишнім начальником Путіна - ексмером Петербурга Анатолієм Собчаком: "Ідіть з тим, з чим прийшли".

Стаття Путіна на сайті Кремля опублікована російською та українською мовами.

Публікацію вже прокоментував президент України Володимир Зеленський, який раніше спростовував заяви Путіна про те, що українці й росіяни - один народ.

За словами Зеленського, якщо президент Росії почав писати українською, значить "ми все правильно робимо". Український лідер здивувався, що у Путіна є можливість вести історичні дослідження, але немає часу на зустріч з українським колегою.

"Нас забувають, коли ми говоримо про перемогу над фашизмом у Другій світовій війні й скільки було втрачено життів українців, і згадують нас в інших випадках, що ми братські народи, - сказав при цьому Зеленський. - Мені здається, я просто так вважаю, що, як кажуть російською, "это не по-братски поступать". Більше схоже на Каїна й Авеля".

"І росіяни, і українці, і білоруси - спадкоємці Давньої Русі, яка була найбільшою державою Європи. Слов'янські та інші племена на величезному просторі - від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва і Чернігова - були об'єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською), господарськими зв'язками, владою династії князів Рюриковичів. А після хрещення Русі - й однією православною вірою. Духовний вибір Святого Володимира, який був і Новгородським, і Великим Київським князем, і сьогодні багато в чому визначає нашу спорідненість."

У свідомості Путіна Давня Русь була населена "слов'янами та іншими племенами". Однак влада Рюриковичів об'єднувала далеко не всіх слов'ян, а "інші племена" говорили зі слов'янами германськими, тюркськими, фінськими, балтійськими, семітськими та іншими мовами.

Зрозуміло, що Путіну потрібна мовна фікція, щоб перекинути її, як міст, в еру мовних націоналізмів. Однак на практиці не тільки "інші племена", але й "слов'янські" на просторі "від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва й Чернігова" говорили і писали різними руськими мовами.

Путін допускає звичайну для наших днів "шкільну" помилку, коли стверджує, що після хрещення Русі слов'яни та інші племена були об'єднані "однією православною вірою".

Хрещення долучило Русь до єдиного (до 1054 року і багато в чому до початку XIII століття) християнства, і "духовний вибір святого Володимира", про який пише Путін, "визначає нашу спорідненість" тільки тією мірою, якою може об'єднувати християн усіх відгалужень.

Автору статті хотілося б, щоб росіян і українців об'єднувало саме православ'я, причому під пастирською рукою РПЦ. Це черговий абсурд.

У низці регіонів України і на більшій частині Росії наших днів християнство не було основною конфесією ще в XVIII-XIX ст. Набагато більше духовні пошуки в російському християнстві й пізніше в православ'ї роз'єднували.

Андрій Зубов, доктор історичних наук:

Путін правильно відзначає, що по-різному склалася доля різних регіонів Стародавньої Русі в XIV столітті і це заклало основу поділу трьох народів - великоросів, українців і білорусів.

Східна частина Русі залишилася під владою Орди, а західну звільнили литовські князі після перемоги князя Ольгерда над Ордою біля Синіх Вод 1362 року. В результаті було створено литовсько-руську державу.

Треба пам'ятати, що тоді й почалося формування українського і білоруського народів, орієнтованих на тодішні європейські норми й цінності - університетська освіта, цехова самоорганізація ремісників, Магдебурзьке право міського самоврядування.

Ренесансна Європа, звичайно, не була раєм, але це було зовсім інше життя, ніж під Ордою. І тому Україна стала іншою, як і Білорусь, - більш західною за своїми цінностями.

Українські історики, які займаються стародавніми часами, прекрасно розуміють, що це ідеологема, вигадана на догоду "братській дружбі", зокрема, на догоду святкуванню 300-річчя возз'єднання України й Росії. Ця думка проходила через усе це святкування, вона була ключовою в тезах членів тодішнього ЦК.

Серйозні професіонали ставляться до цієї тези досить критично. А Путін і його оточення просто політизують цю тезу і таким чином перетворюють історію на інструмент для досягнення їхньої мети, а мета у них, як ми знаємо, "новий Переяслав", нове приєднання, аншлюс України.

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ.

Це нахабна маніпуляція, що виникла на межі XIX і XX століть, активно підтримувана за часів радянської окупації України. Її основна складова полягала в тому, що потрібно довести, що три основні народи Радянського Союзу є одним цілим, щоб продемонструвати, що Москва, яка є молодшою, ​​ніж Київ і Мінськ, - таке ж політичне утворення, як вони, і разом вони складають слов'янське ядро ​​Радянського Союзу.

Ця теза належить до агітаційних розкладок часів застійного соціалізму.

У процесі створення Русі ніякої ролі не грала територія нинішньої Росії або Білорусі. Ці території були, кажучи сучасною мовою, інкорпоровані або ж окуповані київськими князями і, безсумнівно, туди була влита та культура, яку вони приносили з Болгарії, з Візантії, з місцевих звичаїв і культур.

"Коренізація", безумовно, зіграла велику роль у розвитку і зміцненні української культури, мови, ідентичності. Разом з тим під виглядом боротьби з так званим російським великодержавним шовінізмом українізація часто нав'язувалася тим, хто себе українцем не вважав. Саме радянська національна політика - замість великої російської нації, триєдиного народу, що складається з великоросів, малоросів і білорусів - закріпила на державному рівні положення про три окремих слов'янських народи: російський, український і білоруський".

Костянтин Єрусалимський:

У низці процесів, які, на думку В.В. Путіна, привели до розколу в колись єдиному народі, не було головного - того, з чого нібито створювалися російський, український і білоруський народи. Це історична ілюзія, вигадка, мрія різних ідеологів від імперських шовіністів до панславістів.

Ця "мрія" змушує автора статті принижувати представників національного відродження звинуваченнями в корисливому переслідуванні "своїх інтересів", грубо спрощувати мовні та етнічні процеси, знімати з Російської імперії та Радянського Союзу відповідальність за етнічні маніпуляції та переслідування за національною ознакою.

Погляди Путіна - суміш невігластва й агресії. Завдання його розповіді про події XIX - початку XXI ст. в тому, щоб заявити права нинішньої Росії, а по суті - особисто автора статті і його оточення, на минуле і сьогодення України.

Юрій Шаповал:

Існування Української РСР, політика "коренізації", а значить і українізації, з'явилися тому, що була Українська народна республіка, була пережита Громадянська війна. Україна пережила різні форми державності.

Знаючи ці настрої - перш за все, серед селян, тому що Україна тоді була сільською країною, - і знаючи антибільшовицькі настрої, тому що, як говорив один сучасник, майже в кожній сільській хаті був портрет Петлюри, знаючи про потужний махновський рух, який був досить складним явищем, але точно антибільшовицьким, антиросійським, антикремлівським... Знаючи все це, більшовицька влада пішла на ці компроміси.

Але давайте не забувати, чим усе закінчилося: Голодомором 1933 року, репресіями проти діячів культури, які забезпечили національне відродження, репресіями українців, які перед цим були висунуті на державні поади - Скрипника, Шумського, Власа Чубаря (функціонери радянської України, ідеологи українізації - Ред.).

Ці люди були просто фізично знищені і на їхні місця приходили люди з Росії - такі як Хрущов в січні 1938 року.

Путін: українців в Росії та СРСР ніхто не утискав

"Малороси багато в чому і творили велику спільну країну, її державність, культуру, науку. Брали участь у освоєнні та розвитку Уралу, Сибіру, Кавказу, Далекого Сходу. До речі, й у радянський період уродженці України посідали найбільш значущі, у тому числі найвищі посади в керівництві єдиної держави. Досить сказати, що загалом без малого 30 років КПРС очолювали М. Хрущов та Л. Брежнєв, чия партійна біографія була тісно пов'язана з Україною".

Андрій Зубов:

Ніякої дискримінації за національною ознакою - українець чи великорос - в Російській імперії ніколи не було. Ані в народі, так само безправному, після того як Катерина II поширила на Україну кріпацтво, ані в еліті. Це правда.

Найближчим соратником Олександра I, його міністром внутрішніх справ був нащадок відомого козацького роду Віктор Кочубей, який за Миколи I став Головою Ради Міністрів імперії і отримав князівський титул.

Тільки ті, хто говорили про федералізацію імперії або про відділення від Росії, вважалися державними злочинцями до 1905 року.

Костянтин Єрусалимський:

Гучна заява Путіна про те, що населення новоприєднаних до Росії земель в 1667 році з'єдналося "з основною частиною російського православного народу", - це бажане за дійсне. Населення Центральної України не вважало себе "малою" або "вторинною" частиною своєї "більшості".

Крім того, за словами Путіна виходить, що після цього "за самою цією областю затвердилася назва "Мала Русь" (Малоросія)". Це не вірно. Малоросія - це поняття, відоме з початку XIV ст. і поширене серед козаків ще до того, як московська риторика його прийняла й освоїла в застосуванні до триєдності "Великої, Малої і Білої Русі".

Юрій Шаповал:

Ключове слово в його цитаті - малороси. Якщо ми подивимося на кар'єру таких людей, як канцлер (Російської Імперії в кінці XVIII століття Олександр. - Ред.) Безбородько або братів Розумовських, то в певному сенсі ми можемо говорити про те, що українці досягали деяких висот і пробивалися...

(Граф Олексій Розумовський став фаворитом імператриці Єлизавети Петрівни, його старший брат Кирило - генерал-фельдмаршал Російської імператорської армії. Брати були родом з простої козацької родини - Ред.).

Точно так само ми можемо підходити до гетьманів, випускників Києво-Могилянської академії, про яку Путін згадує: вони пробивалися не через комфорт в рамках Російської імперії, а тому, що були здатні на таку кар'єру. Імперія цим людям особливо не сприяла.

Щодо Хрущова і Брежнєва - це поширений міф. Українців ніколи не допускали нагору. І Брежнєв, і Хрущов були росіянами. Їхня кар'єра була пов'язана з Україною, і зараз є тенденція в російській історіографії - стверджувати, що українці розвалили Радянський Союз, тому що були на верхніх щаблях... Це неправда. Там були вихідці з України, але вони не відігравали ключову роль.

Це твердження з розряду "ми б виграли війну без українців" з протилежним знаком.

Олександр Алфьоров:

У 1782 році козацька старшина після ліквідації гетьманщини отримала вибір - стати міщанами або кріпаками, або ж записатися в дворянство. Більшість записалися в дворяни.

До цього Україна чи Гетьманщина була невеликою буржуазною державою, в межах сьогоднішніх Київської, Полтавської та Чернігівської областей. Держава щороку продукувала близько тисячі інтелектуалів в Київському, Переяславському і Чернігівському колегіумах.

Вони підкорювали величезні простори Росії. У XVII столітті російські митрополити на 90% складалися з українців, бо кількість вільних освічених людей була колосальною, росіяни в таких людях мали потребу.

У Російській імперії можна було побачити українців - зокрема вихідців з козацької старшини - на вищих державних посадах. Але це не свідчення того, що ми були однаковими.

Путін: Росію пограбували

"Більшовики ставилися до російського народу як невичерпного матеріалу для соціальних експериментів. Вони мріяли про світову революцію, яка, на їхню думку, взагалі скасує національні держави. Тому довільно нарізали кордони, роздавали щедрі територіальні "подарунки". Врешті-решт, чим саме керувалися лідери більшовиків, шматуючи країну, вже не має значення. Можна сперечатися про деталі, про підґрунтя тих чи інших рішень. Очевидно одне: Росія фактично була пограбована".

Юрій Шаповал:

Путін захопив Крим, разом з (експомічником президента Владиславом. - Ред.) Сурковим створили ситуацію (воєнного конфлікту. - Ред.) на Донбасі, і має виправдовуватися.

А як виправдовуватися, якщо є міжнародно визнаний принцип непорушності кордонів? Звідси позиція: ви не така повноцінна держава, якою себе вважаєте.

Є міжнародні акти, в яких зафіксовано принцип непорушності кордонів (в 1994-му Україна, США, Велика Британія та Росія підписали Будапештський меморандум. Сторони зобов'язалися поважати суверенітет України в обмін на передачу Києвом ядерної зброї Москві. - Ред.).

Дискусія про те, що Росія має повернути Україні Курськ і Воронеж, яку вів свого часу той же (голова уряду післяреволюційної України, ідеолог коренізації Микола. - Ред.) Скрипник - про неї можна довго говорити.

Але є принцип непорушності кордонів - як склалося, так і треба жити. Давайте Німеччині віддавати землі західної Польщі - що з цього вийде?

Олександр Алфьоров:

Це брудна маніпуляція і відсутність банальної етики. Україна до окупації більшовиками в 1919-1920 роках була на 200 тисяч квадратних кілометрів більшою, ніж розміри, в яких вона вийшла з Радянського Союзу.

Україна володіла сьогоднішнім Бєлгородом, західною частиною Курщини, Воронежчини і Білгородщини. Крим був українським.

Ми не входили до СРСР. Більшовицька Росія окупувала незалежну державу Україну й наші території розділили. Щось голосуванням відійшло Росії (Таганрог або Стародубщина). ю

Щось було "забуто" - як Крим, і повернулося тільки в 1954 році. Стаття написана не для українців, а для росіян. Ідеологічний програмний твір Путіна розповідає, як дивитися на українців і як росіянам зрозуміти, де їхня спадщина.

Костянтин Єрусалимський:

Говорячи про Донецько-Криворізьку республіку, Путін доводить, що саме Південний Схід України в 1918 році очолив рух до єдиного уряду України, причому навіть наперекір В.І. Леніну, щоб показати, що місцеве населення проявляло свідомість, не рахуючись з більшовицькими стереотипами і помилковими рішеннями. Це безглуздість.

При цьому про голосування жителів Донецького регіону за незалежність України в грудні 1991 році і про втручання Росії в наступні події в цьому регіоні нічого не говориться.

Натомість автор розповідає читачам про те, як корисно було б відновити єдність народів.

Ця "єдність" свідчить про деградацію історичної науки в Росії, прагнення В.В. Путіна встановити єдину картину минулого і нездатність автора критично ставитися ані до старожитностей, ані до власних вчинків. Більше ніде, крім уяви Путіна, цієї єдності не було і немає.

Путін: Україна - це анти-Росія

"Крок за кроком Україну втягували до небезпечної геополітичної гри, мета якої - перетворити Україну на бар'єр між Європою і Росією, на плацдарм проти Росії. Неминуче настав час, коли концепція "Україна - не Росія" вже не влаштовувала. Потрібна була "анти-Росія", з чим ми ніколи не змиримося.

Замовники цього проекту взяли за основу ще старі напрацювання польсько-австрійських ідеологів зі створення "антимосковської Руси". І не треба нікого обманювати, що це робиться в інтересах народу України. Ніколи Речі Посполитій не потрібна була українська культура і тим більше козацька автономія. В Австро-Угорщині історичні руські землі нещадно експлуатувалися і залишалися найбіднішими. Нацистам, яким прислуговували колабораціоністи, вихідці з ОУН-УПА, потрібна була не Україна, а життєвий простір і раби для арійських панів".

Андрій Зубов:

Проєкти (України як "анти-Росії". - Ред.) існували, але давно - в XIX столітті. В кінці XIX століття це було загальноприйнято, була епоха націоналізму. У противників Росії була ідея ослаблення нашої країни через педалювання особливості українського народу.

Був Галицький проєкт. Але був і Петербурзький проєкт панславізму, який намагався зруйнувати Австрійську імперію через приєднання до Російської імперії Галичини, відторгнення Чехії, Словаччини. Все це залишилося в далекому минулому.

Помилка Путіна - розмова про вічний антагонізм Заходу до Росії. Вічного немає в нашому світі. У рішучі моменти історії Захід і Росія були разом. Наполеона перемогла Британія, Пруссія і Росія, Гітлера - Британія, США і Радянський Союз. І зараз немає ніякого бажання у Заходу насильно відірвати Україну від Росії.

Це болюча фобія Путіна. Україна знову обрала Західний шлях, і якщо б Росія пішла тим самим шляхом, про що Путін багато говорив в перший президентський термін, то Україна і Росія були б поруч, як Чехія і Словаччина, Хорватія і Словенія.

Але Росія протиставила себе Заходу, а Україна, захищаючись від російської агресії, все більше тягнеться до Європейського Союзу і до НАТО.