Українське місто байкотувало агресивну профнепридатність "башкірської дєрєвні"

Містяни України нанесли потужний нокаут "русскому селянину" Славі Баранському, який працював топ-менеджером групи Fozzy (Сільпо) і дозволив собі цілу низку необережних фраз у соцмережах відносно українських цінностей, удаючи із себе чи то одесита, чи одесця.

Мабуть топовим висловлюванням Баранського стало ось це: "Навіщо вам Морґенштерн, якщо є сільська "Плине кача?" Проте це була лише вишенька у філософській системі Баранського, кредом якої була ось ця: "Сельскую тупость победит только город кладущий болт на ценности села".

У цій системі "сільський" - це український, а "город" відповідно русскій. Тобто розшифровочка така: "Украинскую тупость победит только русский кладущий болт на ценности украинцев".

Може це і мало б під собою ґрунт, якщо б усьо русскоє означало міське і, автоматично, типу прогресивне (Слава до речі концептуальний "проґресист" і тому у всій цій історії для нього "нічіво лічнава").

Але навіть у глузливій фразі "Зачем нам Морґенштерн если есть сельская "Плине кача" автор не помітив, що як раз Морґенштерн - це і є СІЛЬСЬКИЙ башкирський люмпен, що робить кар'єру в мас культурі країни-колонізатора, а "Плине кача" вже давно типовий МІСЬКИЙ романс, який співають як раз українські містяни. І сама лемківська пісня вже давно стала частиною міської культури, як до речі й "Ой верше мій верше", що у виконанні татарки Джамали стала топовою на одному з конкурсів селебритіз у сільській, по логіці Слави, Москві.

Баранського таки звільнили - попри плаксиві пости підсудного про любов до України, висловлену, щоправда, "міською" нерозкаяною мовою Пушкіна-Морґенштерна. Але самі ініціатори успішного бойкоту так і не зробили глибших висновків із ситуації. Хоч здогадувалися, що таких Слав-Баранських повно працює на посадах топ-менеджерів по всій Україні. І вони нікуди не поділися.

У чому такі висновки мали б полягати?

Для Баранського у тому факті, що загроза бойкоту його компанії з боку містян України виявила в ньому справжнього селюка. У найгіршому розумінні.

А для усіх учасників шляхетного "гейту" цього русского пейзана в тому, що слід і самим припинити простодушно ототожнювати все базове українське з поняттям "села", а розгледіти в історичній географії України сотні невеличких міст і містечок, власне towns, в яких і творилася левова частка української культури, яку тепер приписують "селу".

Бо справді смішно. Пушкін, який виріс й провів основну частину свого нікчемного життя по селах і мухосранськах, ґарадской арістократ. А шляхтич Панас Мирний, який жив лише у містах, а писав більше про towns, а не про село, став канонічним сільським письменником.

Так само припиняймо говорити про "сільські повстання", "сільські армії" , на чолі яких стоять то люди з університетською освітою, то просто шляхтичі, і про "голодомор сільського населення", - ніби українські towns не піддавалися терору голодом. І багато инших ворожих за оптикою дефініцій, які дають потім змогу люмпенам Баранським фантазувати на тему прогресу за умов відсутності українців.

Не забуваймо: Баранські серед нас і далі. У них добре працюють кар'єрні ліфти. І бойкотів на всіх не напасемося.

Але в даному разі "сельскую тупость Баранского победил только украинский город, кладущий болт на ценности Баранских".

Коментарі (Андрій Міщенко):

"Баранскі це дєрєвєнщіна. А таке поняття, як сільська тупість - це взагалі нонсенс, зазвичай - це мудрість, бо саме життя землеробської людини, її культури і породило людську цивілізацію. А от їхні дєрєвні це всього лиш трохи модернізоване житло кочівника. Щодо посилу - повністю згідний, всі останні чотири Революції в Україні - це міський наратив і прошарок культурної Гетьманщини та Галичини, до яких доєднується вже вся Україна з певними винятками, що зараз становлять сепарські анклави, знову ж таки, бо там культ дєрєвні нєчєрназьомскай паласи".