Представники громадськості – про реформування інтернатів. Трансляція зустрічі

Як реформувати інтернати та ефективно підтримати дітей і родини – про це розповідають представники коаліції громадських організацій Чернігівщини із просування реформи системи захисту дітей.

Зустріч присвячена впровадженню Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки,яка дала старт докорінним змінам у соціальній політиці щодо захисту дітей та підтримки сімей.

Обговорюються такі питання:

• Реформа інтернатів – чому вона потрібна та що чекає на дітей та сім’ї Чернігівщини в рамках її впровадження
• Докази та приклади з регіону та України про те, як розумно відмовитися від шкідливого інтернатного догляду та подарувати кожній дитині сімейне тепло
• Небезпечні тенденції – як уникнути псевдо реформ та спекуляцій на темі
• Співпраця влади, громадськості та ЗМІ – що може зробити кожен вже зараз, щоб побудувати ефективну соціальну політику захисту дітей та підтримки сімей у своїй громаді.

Учасники:

• Тетяна Плескач та Тeтяна Бoйко – ГО «Українська асоціація матерів»
• Олена Трубенок – ГО «Голос батьків»
• Регіна Гусак – депутат міської ради, директор Чернігівського НРЦ №2"
• Катерина Залєвська – БО «Надія і житло для дітей»

* * *

2189 дітей в Чернігівській області зростають в 21 інтернатному закладі.

Тільки 255 (12%) дп'ей з них є сиротами чи позбавленими батьківського піклування за рпиенмйм суду. Інші ж 1934 дитини мають принаймні одного з батьків або родичів та могли б проживати у сім’ї.

Це дані, нвведені за 2015 рік, згідно узагальнених результатів Аудиту системи захисту дітей в Україні, проведеному БО «Надія і житло для дітей».

Найпоширеніша причина потрапляння дітей в інтернат – неспроможність батьків самостійно справитися з вихованням дитини, бідність, багатодітність чи малозабезпеченість сім'ї. Кількість таких дітей в інтернатах складає близько 45%.

На другому місці серед причин інституціалізації дітей - особливі освітні потреби дітей (таких в інтернатах області аж 34%) та неможливість через це отримати доступ до освіти у своїй громаді.

В інтернатах області працює 2013 працівників. Найбільшу частку персоналу складає адміністративний та обслуговуючий персонал - 40%, вихователі та помічники вихователів - 23%, вчителі шкіл - 18%, середній і молодший медичний персонал - 14%.

Наявність вузькопрофільних спеціалістів (логопеди, дефектологи, психіатри, неврологи) складає менше 2%. Наприклад, на 194 дитини з порушеннями мовлення в інтернатах працює лише 15 логопедів. Інший яскравий приклад - в інтернатах області працює лише 19 дефектологів, при цьому кількість дітей що потребують корекції фізичного та розумового розвитку перевищує 600. Відповідно, складно говорити про високу ефективність задекларованих форм корекційної роботи з дітьми в закладах та про задоволення потреб всіх дітей на такі послуги.

На утримання інтернатних закладів у 2015 році із державного бюджету було виділено близько 233 млн. грн., і ця сума зростає щороку.

При цьому близько 70% із загального фінансування іде на оплату праці персоналу, 14% - оплату комунальних послуг та утримання будівель (більшість з яких були побудовані ще за радянських часі та розраховані на 300 - 400 дітей. Фактично ж сьогодні інтернати наповнені на 50-60%), 13 % - харчування дітей, менше 2% на придбання одягу та менше 1% - на лікування дітей.

В середньому вартість утримання однієї дитини у школах-інтернатах становить 70 тисяч грн. на рік, а в будинках дитини - 147 тисяч грн. Але, зважаючи на розподіл видатків, фактично, кошти платників податків йдуть на утримання стін та оплату праці персоналу, а не забезпечення потреб дітей. Зовсім інша картина кадрового і фінансового забезпечення підтримки дітей і сімей. якого фактично немає на рівні громад, за винятком поодиноких випадків соціальних послуг для вразливих груп дітей і сімей (наприклад в області працює лише 2 центри, що надають послуги денного догляду для дітей з інвалідністю - в Ніжині та Козельці).

Катастрофічно не вистачає на місцях вузькопрофільних спеціалістів - психологів, логопедів, дефектологів. В сільських громадах також має місце обмежений доступ до універсальних послуг, як то дошкільна освіта, охорона здоров'я.

Функціонуючі в окремих територіях інноваційні моделі соціальних послуг не підтримуються на державному рівні і працюють виключно з ініціативи недержавних організацій чи окремих керівників місцевих органів влади та місцевого самоврядування. Державне соціальне замовлення не стимулює розвиток ринку послуг і залучення недержавних організацій до сфери надання послуг населенню

Катастрофічно скорочується і кількість спеціалістів, які повинні надавати підтримку дітям і сім'ям. Кількість працівників служб у справах дітей скоротилася на 20% у порівняні з 2014 роком, кількість працівників соціальних служб для дітей і сімей скоротилася на 65%, Наприклад за останні 3 роки (2014 - 2017 роки) роботи Чернігівського міського центру соціальних служб для дітей сімей та молоді (ЦСССДМ) кількість соціальних працівників тут скоротилася з 66 до 7. Такі соціальні працівники здійснюють соціальний супровід сімей, які з різних причин опинилися в кризовій ситуації.

В таких умовах працівники ЦСССДМ реально можуть лише двічі на рік відвідати сім'ю. В цій ситуації важко говорити про глибинну роботу з сім'єю у складних життєвих обставинах, ефективне запобігання марпналізаціїта розпаду сім'ї, а також потраплянню дитини в інтернат.

Про проблему неефективного та високовартісного інтернатного догляду на державному рівні говориться вже давно, а з 2007 року в державі робилися спроби реформувати систему інтернатів. В Чернігівській області було реформовано 12 закладів (57% від загальної кількості), проте, ні один інтернат не припинив своє існування.

Зміни, що відбулися, у більшості випадків були косметичними та полягали у перейменуванні інтернатів, розширенні категорій дітей, що можуть бути влаштовані і заклад, розширенні спектру послуг, що надаються в закладі. Однак це не як не вплинуло на сам зміст роботи з дітьми, не допомогло створити наближені до сімейних умови виховання та зростання дітей та не сприяло том, щоб діти змогли виховуватися у своїй громаді та не змушені були виростати в закладах.

Тривожать тенденції зменшення кількості влаштування дітей з інтернатів у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу під опіку чи піклування. Поруч з тим збільшується кількість повернень дітей в інтернати із сімейних форм догляду.

Все це свідчить, що різноманітні форми альтернативного догляду дітей сім'ї не можуть отримати вчасну допомогу фахівців, щоб подолати труднощі та не повернути дитину назад у заклад.

 

Сформована система захисту дітей в Україні, а відтак і в Чернігівській області, нездатна адекватно реагувати на виклики та потреби дітей і їх сімей. Досі в Україні не побудовано систему, в якій дитина і сім'я є цінністю, і де ефективність прийнятих державних рішень, вкладених коштів вимірюється показниками покращення життя дітей.