Вибори-2012: Чернігівщина обрала «стабільність»

Жодного нового обличчя не обрано у одномандатних мажоритарних округах на останніх парламентських виборах 28 жовтня 2012 року на Чернігівщині.

Не дарма ж на Красній площі обласного центру на початку виборчих перегонів майоріло гасло «Чернігівщина – край партизанської слави і стабільного майбутнього».

Судіть самі.

Олександр Соколов, кандидат в народні депутати від партії регіонів по виборчому округу № 205, як був чернігівським міським головою, так ним і залишився. Валерій Дубіль, Ігор Рибаков, Олег Ляшко, Іван Куровський як були нардепами, так ними і залишилися. Ще й старі політичні гравці повернулися на арену. Хиба самовисуванці Микола Рудьковський і Владислав Атрошенко не були народними депутатами?

Однак, порівняно з позачерговими виборами 30 вересня 2007 року на Чернігівщині відбулися досить помітні зміни.

Так, партії влади завдяки так званому адмінресурсу вдалося мобілізувати значно більшу підтримку Партії регіонів у 16 сільських районах області порівняно з виборами 2007 року. Найбільше у Срібнянському районі з 8,69% до 22,61%, Носівському – з 9,04% до 21,71%, Коропському – з 14,80 до 25,14%, Ніжинському – з 8,89% до 16,75%, Бобровицькому – з 7,62% до 15,67%, Варвинському – з 10,41% до 15,58%.

Водночас Партія регіонів значно втратила підтримку у найбільших містах області, де був хоч якійсь контроль опозиційних сил і міжнародних спостерігачів за виборчим процесом, а використання адміністративно ресурсу було обмежено. Так, у м. Чернігові підтримка Партії регіонів впала з 28,46% до 19,15%, у м. Прилуки з 19,38% до 14,11% у м. Ніжині з 17,735 до 13,42%. Більше того, Партії регіонів завдяки активності КПУ втратила голоси у найбільш депресійних сільських районах області, які традиційно підтримували її, таких як Семенівський район з 39,41% до 29,67% та Новгород-Сіверський – з 42,22% до 36,54%.

Це спричинило зменшення загального рейтингу Партії регіонів в області з 20,72% у 2007 році до 19,66% голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

У той же час партії влади, яку на виборах 2007 року згідно Конституції України уособлювала правляча коаліція у складі Партії регіонів (отримали 20,72% голосів виборців), КПУ(6,65%) і СПУ (2,94%), а на виборах 2012 року Партія регіонів (19,66%), КПУ (12,91%), вдалося мобілізувати на минулих виборах на 2,25 % голосів більше ніж на попередніх виборах.

Опозиція у складі БЮТ і НУ-НС – беззаперечні лідери минулих парламентських перегонів на Чернігівщині – суттєво втратили підтримку виборців. У 2007 році за БЮТ проголосувало 41,92% виборців, то у 2012 році за ВО «Батьківщина» – 30,06%. Якщо блок НУ-НС у складі 9 партій у 2007 році отримав в області підтримку 14,85% виборців, то партійний список партії «Наша Україна» (входили партія «Наша Україна, УНП і КУН) – 1,11%.

Натомість виборці, що голосували за ці опозиційні блоки у 2007 році, підтримали нових або більш радикальних опозиціонерів, а саме: партію «УДАР» Віталія Кличка (12,63%), Радикальну партію Олега Ляшка (10,46%) та ВО «Свобода» (5,86%).

У той же час сумарно опозицію у складі ВО «Батьківщина», «УДАР» ВО «Свобода», «Наша Україна», Радикальної партії Олега Ляшка підтримало 60,11% виборців, що на 3,17 % більше ніж БЮТ і НУ-НС разом на минулих виборах.

Це свідчить про те, що партії влади вдалося такі знизити рейтинг свого головного конкурента – ВО «Батьківщина» завдяки розколу опозиційного «помаранчового» електорату на кілька колон.

Шкода, що енергія опозиційних сил на Чернігівщині, як і по всій Україні, замість залучення на свою підтримку виборців, що розчарувалися у «біло-червоно-блакітній» владі була спрямована на взаємопоборювання та перерозподіл голосів традиційного «помаранчового» електорату південних районів і великих міст області.

Отже, Чернігівщина продемонструвала на цих виборах, що незважаючи на значну поляризацію настроїв і гостре протистояння в області, врешті-решт перемога за «стабільністю».

Прикро, що а ні влада, а ні рейтингова опозиція не намагалися виховувати виборців на демократичних засадах: пропонувати шляхи розвитку держави, наближати їх до демократичних цінностей, а навпаки – опустили їх свідомість на щабель нижче.

Згадайте, з чого почали кандидати у депутати у одномандатних округах за декілька місяців до офіційного початку виборів – «добрими справами», роздачею продовольчих пакетів тощо. А отже, вони купували виборців не тільки обіцянками, але й привчали їх до того, що народний депутат – це благодійник, будівельник-«гречкосій», а не той хто, в першу чергу, визначає напрямок розвитку та правила гри у країні.