Два інтернати – дві протилежні долі дітей

Чужих дітей не буває. Це прислів’я відоме будь-якому українцеві.

Діти, що втратили батьків з тих чи інших причин, потрапляють під опіку держави. У державних дітей – різна доля. Когось держава-мати любить більше, когось менше. Різні долі дітей-сиріт у різних інтернатах вивчали чернігівські кореспонденти ICTV.

Два різні інтернати в одному місті – дві протилежні долі для дітей. У першому – цілковитий достаток, у другому – зубожіння.

Розповідає вихованка інтернату: «В мене одна мобілка зламалася, вони подивились, якщо виправить можна, але нічого не зробили з нею, так вони другу купили, нову, яку хотіла. Одяг – там такий великий магазин – їздили, купляли, який хотіла».

Анатолій Остроніс, директор Городнянської загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт: «По-різному складається їхня доля. Хтось пристає на хорошу роботу, заробляє на тимчасове житло, а потім на своє. Хтось вийде заміж і йде до чоловіка, хтось пристає в прийми».

Інтернат на сусідній вулиці Городній спонсори обминають. Тут діти з особливими потребами – у вісімдесяти відсотків вихованців спадкова олігофренія і батькам вони не потрібні. Держава забезпечує лише частину одягу та їжі.

Але брак грошей вдало компенсують золоті руки особливих дітей. Декоративне фойє, нові меблі зі старих парт і різьблені лави у їдальні – все це зроблено на уроках праці. Щоправда, у житті ці навички не допоможуть. На роботу чи навчання таких дітей в Україні не беруть.

Людмила Хомайко, директор Городнянської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату: «Ми чекаємо закон про спеціальну освіту, і особливо – про наступність у навчанні наших дітей, щоб після школи вони мали законодавчу базу для подальшого навчання».

Позашкільні проблеми державних дітей за законом мають вирішуватися за рахунок їхніх батьків, кажуть освітяни. Адже справжніх сиріт в українських інтернатах – менше третини.

Марія Кальпета, заступник начальника управління освіти Чернігівської облдержадміністрації: «Батьки повинні платити за утримання дітей в інтернатному закладі, повинні. Але справа в тому, що таких батьків дуже мало, і плата за перебування дитини в інтернатному закладі дуже невелика».

Чернігівські викладачі у захваті від досвіду сусідньої Білорусі. Там горе-батьків примусово працевлаштовують і змушують платити за перебування дітей в інтернаті. За рік у цих закладах дітей поменшало і декілька сиротинців навіть закриють.

В Україні кожен інтернат виживає самотужки, сподіваючись на увагу меценатів.

До теми:

• Дітьми вулиці опікується Чернігівська ОДА
• Ціна слова
• Запах СОВІСТІ
• Чернігівщина: Солдат дитину не образить?