Ставитися до ВІЛ-інфікованих по-людськи жителям Чернігівщини заважають страхи

В українському суспільстві проблема ВІЛ/СНІД сприймається переважно однобоко. З нею, на жаль, досі асоціюються такі слова, як “чума” і “смерть”. На ВІЛ-позитивних людях умовно “ставлять хрест”. Але на сьогоднішній день така позиція є нічим іншим, як застарілим стереотипом. Про це під час засідання Чернігівського прес-клубу реформ повідомили регіональний представник Всеукраїнської мережі ЛЖВ по Чернігівській області Дмитро Шерембей та заступник директора обласного відділення Всеукраїнської мережі ЛЖВ Анжела Мойсеєнко.

За словами Дмитра Шерембея, ВІЛ-діагноз вже не вважається смертельним. Існує багато страшніших хвороб, які набагато скоріше призводять до смерті хворого. Зараз на ВІЛ можна впливати за допомогою антиретровірусних (АРВ) препаратів. Вони гальмують прогресування ВІЛ-інфекції навіть до запобігання розвитку СНІД. Таке лікування дозволяє кардинально збільшити термін життя ВІЛ-позитивних людей та дозволяє їм жити повноцінним життям – створювати сім’ї, виховувати дітей, працювати. Такий вибір залежить лише від них самих.

Завдяки Міжнародному Альянсу з ВІЛ/СНІД  та коштам Глобального фонду по боротьбі з ВІЛ/СНІД, малярією і туберкульозом, українські пацієнти можуть отримати лікування безкоштовно. Всім, хто його потребує, треба звернутися до міських та обласних центрів СНІДу (щоправда, в Чернігові такої установи поки що немає) чи до “Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ/СНІД”. Можна також пройти діагностику й визначити, чи є в крові людини вірус імунодефіциту. Тест-системи закуплені в достатній кількості. Проведення тесту коштує недорого – три гривні. Своєчасна діагностика й лікування дозволяють значно продовжити життя людини.

Крім того, існує системна медична допомога, завдяки якій ВІЛ-позитивні жінки можуть народжувати здорових дітей. “Природній” середній ризик передачі цього вірусу під час вагітності — близько 30%, але якщо в цей час приймати антиретровірусні препарати, зробити кесарів розтин і потім використовувати молочні суміші замість годування грудним молоком, то вірогідність передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини знизиться до 1-5%.

В цілому люди, які живуть з ВІЛ, можуть розраховувати на більш-менш нормальне, повноцінне життя, вважає Анжела Мойсеєнко. Законів, які б їх дискримінували або обмежували права, в Україні немає. ВІЛ-позитивні мають право звертатися по медичну допомогу як до спеціалізованих, так і до будь-яких інших медичних закладів, вчитися, працювати та вести звичайний спосіб життя. Передбачена навіть адміністртивна відповідальність медичних працівників за розголошення таємниці діагнозу ВІЛ-позитивних.

Проблема полягає скоріше в психологічній площині: суспільство ще не готове їм дозволити жити, як усі. Тому на Чернігівщині мають місце факти відмови лікування ВІЛ-інфікованих від туберкульозу, відмови від операцій (лікарі бояться зараження, хоча така ймовірність мізерна, якщо використовувати засоби індивідуального захисту), розголошення діагнозу тощо. Окрема проблема — ВІЛ-позитивні діти. В області не має спеціалізованого закладу по догляду за ними. Крім того, їх батьки чи опікуни часто навіть не знають, що діти мають право отримувати соціальну допомогу. З шести дітей, які на сьогодні мають статус ВІЛ-позитивних у Чернігові, лише один нещодавно почав отримувати пенсію.