Начальник Прилуцької міліції візьметься за корупціонерів

Віктор Кобець народився 27 червня 1961 року у селі Гайворон Бахмацького району Чернігівської області. У 1991 році закінчив Київську вищу школу МВС СРСР (нині – Національна академія). В органах внутрішніх справ працює з вересня 1983-го. Був заступником начальника з громадської безпеки Срібнянського РВ УМВС, першим заступником начальника та начальником Срібнянського райвідділу міліції. 13 квітня 2005 року наказом міністра внутрішніх справ підполковник Віктор Кобець призначений на посаду начальника Прилуцького МРВ УМВС. Його представлення колективу міськрайвідділу відбулося 15 квітня.

- Вікторе Івановичу, ще задовго до Вашого призначення на посаду начальника місцевої міліції у наметовому містечку в центрі Прилук з’явився плакат, що назвав Вас “срібнянським орлом Януковича”...
- То проблема тих, хто таке написав. Я завжди був самим собою, скрізь і завжди чесно виконував свою роботу, не домагаючись ніяких посад.

- Чому ж тоді певний прошарок прилучан Вас не сприйняв?
- Не виключаю, що вони хотіли бачити на цій посаді когось іншого, “свого”. На такі речі я дивлюся реально. Зла ніколи нікому не робив і не робитиму. Якщо хтось має що мені сказати – будь ласка, я із задоволенням співпрацюватиму з кожним, кому насправді небайдужа доля міста і його мешканців.

- Чи багато роботи чекає на нового начальника прилуцької міліції?
- Роботи мало ніколи не буває, якщо тільки сумлінно займатися нею. Криміногенна ситуація у Прилуках непроста, але не можна сказати, що неконтрольована. Перш за все, люди мають бути впевнені, що їх можуть захистити. У тому числі й від тих, хто вважає себе всесильним і намагається поставити себе вище закону або ж самостійно творити його. Цього у Прилуках більш ніж достатньо. Ще й досі в силі усілякі зв’язки, так зване “телефонне право”. Настав час покласти край цим негативам не тільки на словах.

- Що скажете про колектив Прилуцького міськрайвідділу?
- Він доволі професійний. До речі, з прилучанами я співпрацював, ще будучи у Срібному. Гадаю, що після низки заходів, які незабаром плануємо провести, можна буде стверджувати, що колектив Прилуцького МРВ УМВС спроможний справитися із поставленими перед ним завданнями. Мої підлеглі мають не перекладати роботу один на одного, а бути згуртованим колективом.

- Чи є корупція у місцевій міліції?
- Не можу сказати, що її немає. Однак, хочу запевнити, що при виявленні корупціонерів жодного з них не прикриватиму, навпаки – робитиму все для того, щоб притягнути винних до відповідальності. Людина повинна відповідати за свої вчинки. Це, до речі, стосується не тільки представників органів внутрішніх справ, а й керівників усіх рівнів. Тих, від кого якимось чином залежать долі людей.

- Новий начальник міськрайвідділу уже віддав свій перший наказ?
- Поки що ні. Хотілося б, щоб він був про заохочення, а не про, скажімо, звільнення з посад.

- Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.
- Дружина працює старшим секретарем у Срібнянському районному суді, син навчається у десятому класі, а донька – третьокурсниця Чернігівського інституту права. Ще у школі вона твердо вирішила, ким стане у майбутньому, хоча я не дуже схвалював такий вибір, адже жінці у міліції нелегко.

- Отже, Ваші рідні мешкають у Срібному, а Ви – у Прилуках?
- Сподіваюся, незабаром моя родина переїде до Прилук. Бо, на моє глибоке переконання, сім’я – це найголовніше у житті. Так, дуже важливо ефективно організувати роботу, досягти у ній високих показників, але без міцної родини – надійної підтримки тилу – зробити це непросто.

- Як проводите дозвілля?
- З сім’єю. Хоча б раз на місяць стараємося відвідати батьків, котрі мешкають у селі. Допомагаємо їм по господарству та й просто гостюємо. Жаль тільки, що не виходить навідуватися до них частіше. Із захоплень мені до душі риболовля, люблю посидіти з вудочкою на березі озера чи річки.

- А детективи любите?
- Ні, більше цікавлюся юридичною літературою. Прикро, та на художні твори зовсім не залишається часу. Обов’язково переглядаю газети, а якщо повертаюся з роботи дуже пізно, - хоча б телевізійні новини, за вечерею. Не можу пережити інформаційного голоду.