Дві великі різниці

В одних країнах люди розвиваються і життя їх квітне, а в інших сходить нанівець. Як кажуть в Одесі, дві великі різниці, і міститься та різниця в свідомості. Ось чому варто порівнювати між собою не людей, а рівень розвитку свідомості.

А конкретних людей, приміром двох губернаторів, використаємо для прикладу.

Демократична свідомість орієнтована на об’єднання людей навколо спільних цінностей та розвитку, головне – позитивний для всього суспільства результат.

Саме в такому напрямку діяв попередній губернатор Микола Лаврик, при котрому, за його сприяння, представники різних політичних сил, в тому числі й в обласній раді, почали об’єднуватися заради діяльності на спільне благо. Звісно ж, це не могло подобатися глибоко тоталітарному за своєю суттю керівництву Ющенка-Балоги. В результаті Миколу Лаврика було змінено на людину абсолютно протилежної поведінки – Володимира Хоменка.

Замість того, щоб зустрічатися з громадськістю та журналістами і обговорити плани спільної діяльності, як те робив попередній губернатор, Володимир Хоменко почав робити акценти на «виконанні доручень Президента». Журналісти якось спробували поставити йому питання – виявилося, що то не прес-конференція, а брифінг, на котрому питань не задають.

На сайті облдержадміністрації питання відкрито не поставиш і пропозицію не внесеш, тільки закрито – пишіть листи з пропозиціями, їх там розглянуть.

За логікою тоталітарних лідерів люди не мають обговорювати і приймати рішення, громадяни можуть лише проголосувати за тих, кого їм раніше підсовувало ЦК КПРС, а нині олігархи з політтехнологами, а потім звертатися з проханнями і пропозиціями до своїх обранців та їх призначенців. Можна навіть щось вимагати, якщо не дуже наполегливо. Але спільно обговорювати та приймати рішення – категорично ні!

Не царське то діло, разом з холопами питання управління областю вирішувати! Обрали Президента? Поставив Президент головним в області Володимира Хоменка? От тепер він і має всім керувати!

До речі, навіть в Конституції України записано, що «єдиним джерелом влади в Україні є
народ». Джерелом, тобто тим, хто має право всього лише віддати владу таким як Ющенко та Янукович. А вони мають право поставити керувати людьми Володимира Хоменка, в котрого по районах розставлені свої «начальники людей» - голови райдержадміністрацій.

Ось така вертикаль влади, на чолі котрої всенародно обрані «начальники народу» - Президент, нардепи, губернатори, подібне.

Якщо ця тоталітарна система першочергово почне працювати на інтереси людей, вона розвалиться. Почнуть з’являтися такі зрадники системи, як Микола Лаврик, котрі, замість керувати людьми в інтересах тоталітарної системи та її очільників, почнуть об’єднуватися з народом. А від цього залишається один крок до посягання на найсвятіше – до зміни в державі суспільного устрою з тоталітарного на демократичний! А це катастрофа – з «начальників народу» всенародні обранці негайно перетворяться у виконувачів волі громадян, ні вкрасти, ні владні амбіції не задовольнити! До речі, Микола Лаврик мав нахабство всерйоз посягати на основи нинішнього суспільного устрою, поширюючи в суспільстві антикорупційні настрої. Хіба могли йому Віктори дозволити руйнувати основи основ руйнівної для України Системи?

Сьогодні обласна державна адміністрація пропагує свою співпрацю з громадськими радами, створеними при державних адміністраціях. Що ж, КПРС також воліло мати справу не з громадянами, а з його симулякрами - радами різних рівнів, спілками піонерів, журналістів, подібним. Таким чином начальники народу прагнуть замаскуватися під сучасні демократичні форми правління. Практика не нова, вона свій початок бере ще з ленінських «фабрик робітникам а землю селянам» та «найкращих в світі» сталінських конституцій і «всенародних волевиявлень» мешканців концтабору країни рад.

«Не по словах, а по справах судитимуть вас» - написано в наймудрішій з книг. Що ж, давайте порівняємо слова і справи, на прикладі підлеглої Володимиру Хоменку Менської райдержадміністрації.

Історія проста. В Мені є чудова за викладацьким складом і досягненнями музична школа.

Але хіба бувшому керівнику районного відділу культури Володимиру Невжинському, котрий нині головою районної ради, чи бувшому сільському викладачу музичної школи Петру Тищенку, котрий нині зав. райвідділом культури, чи голові РДА Анатолію Соломку потрібна якісна робота школи? Тим більше, що люди, котрі дійсно гарно роблять свою роботу, мають дуже підлу, по відношенні до тоталітарної системи, звичку – вони починають вимагати якісної роботи інших складових. Система такого не вибачає.

Влітку 2011 року керівництво райвідділу культури зловило директора музичної школи на тому, що він спізнився на роботу, бо зранку сходив до зубного лікаря. Оголосили догану, позбавили всіх премій…

З ініціативи непідконтрольних членів Громадської ради при менській РДА, Громадська рада розглянула це питання, створила комісію, котра вивчила проблему, і, враховуючи запевнення зав. відділом культури Петра Тищенка налагодити нормальну роботу, дала час на встановлення плідної співпраці.

До речі, районний суд, до його честі і гідності, відмінив підлу догану. Райдержадміністрація, котра на суді намагалася довести свою правоту, навіть апеляцію не подавала.

Але система не може собі дозволити існування чогось гарно працюючого чи маючого самостійну думку. Якщо директора успішної музичної школи не можна звільнити за запізнення, то адмінресурс передбачає безліч інших можливостей – приміром шляхом зміни статуту, переведення керівника на роботу по контракту та послідуюче його звільнення.

Послухайте відверті слова голови РДА Анатолія Соломка на 9-й хвилині відео, вони чітко пояснюють мету «статутоманії» і всієї тоталітарної системи, головне – підкорити собі всіх і вся, забезпечити «керованість». При цьому такі «дрібниці», як якісна робота закладу, Систему і її чиновників абсолютно не цікавлять.

На сьогодні районному суду та депутатам райради вдалося захистити колектив музичної школи та її директора, вдалося захистити інтереси громади, на користь і радість котрої працює музична школа.

Але чи надовго? Президент України, губернатор Чернігівської області, абсолютно безлике обласне управління культури, прагнучий безмежного контролю над всім і вся голова РДА, відверто ворожий райвідділ культури – як виживати в таких умовах?

Звісно, українці якось жили і під німецькою окупацією, і під радянською, вірніше якось виживали. Бачили й більш жахливі прояви тоталітарної системи – розстріли, голодомори, концтабори. Але виникає питання – навіщо нам всі оці знущання? Чому майже весь світ відмовився від тоталітарної системи, позносив пам’ятники Гітлеру-Леніну і успішно розвивається, а ми руйнуємося і вимираємо? Чому громадяни майже всього світу вважають за корисне для себе бути владою в країні і особистими зусиллями підтримувати в ній належний порядок та розвиток, а ми все намагаємося знайти та обрати неіснуючих в природі добрих панів?

Хоч і дуже повільно, ситуація в Україні починає мінятися – прогнила система починає давати збої. Дуже цікаво було спостерігати за депутатами райради, велика частина з котрих стала на захист інтересів громади, а не тоталітарної системи та активно підтримуючих її українських партій. Спільно на захист інтересів суспільства почали діяти депутати і від Партії Регіонів, БЮТу, УНП та інших. Поволі Україна починає мінятися з тоталітарної на демократичну, поволі українське суспільство починає ставати цивілізованим. І дуже важливо, щоб люди зрозуміли злочинність тоталітарної системи та корисність для себе демократичного суспільного устрою, щоб почали підтримувати і обирати не тих, хто пропонує їм «найкращого в світі пана», а тих, хто спільно, разом з людьми здатен наводити лад в Україні і будувати успішне життя.