Ніжин депресивний. ФОТОрепортаж

У кожного міста є мінімум два обличчя. Перше – красиве, охайне, там відбуваються всі офіційні події. Це, як правило, центр.

Інше – темні закутки і підворотні, облуплені стіни і побиті ліхтарі, пустирища, подертий асфальт і смітники. Це знак запустіння, убогості.

У Ніжині таких знаків чимало. Є охайна Гоголівська вулиця, парки і скверики, університет. А завернеш у якийсь провулок – і бачиш пустку.

Собори у риштуванні стоять роками. Гарячу воду цієї осені давали тільки на перше вересня і перед Покровою.

Кожного ранку кілька тисяч ніжинців їдуть у Київ – заробляти гроші. Бо не можуть знайти достойної роботи у себе. Та й до столиці не так далеко – дві години електричкою.

Одна моя знайома поетеса колись порівняла це місто з акваріумом, у який давно не вливали свіжої води.

Але у кожного міста є не тільки зовнішній вигляд, а і душа. А щоб збагнути душу Ніжина, потрібно у ньому пожити хоча б кілька років. І тоді зрозумієш, що там є цікаві, самобутні люди, які творять його історію сьогодні.