Казали ж мені:
«Вірші краще писати про те, як тобі наступили на ногу у автобусі. І не треба про кохання та вербу. Першого не існує, це переважно хімія. А вербу вже давно зрубали!»
Ти залишилась як ікона
На тлі щоденних передбачень,
Та, вуст твоїх не доторкнувшись,
Не прагну більше я побачень.
Була ти сонцем, небом, вітром
В палаці страченої думки...
Так сумно. Лиш мороз на вікнах
Кумедні ліпить візерунки.
Ти залишилась як потреба
У мріях, віршах і безсонні.
Я не палю... та пачка “Прими”
Чомусь лежить на підвіконні.
Тебе я навіть не шукаю.
Це, може, якось несміливо?
Тебе ні в чім не дорікаю
І... не люблю пісень тужливих.
16.01.04
12:21 | 29.09.2004 р.
| Версия для печати Отправить по e-mail Обсудить на форуме |
| Просмотров : 9070 |
Фотоновости
Добавить комментарий: