Як не стати “прикольним” народом

Вiд автора: Ця стаття написана два роки тому i надрукована при iншiй владi, при iншому Президенту i головi обласної адмiнiстрацiї. Сьогоднi ж пропоную увазi читачiв “Високого Валу”, як мою реплiку на коментарi до iнформацiї про моє призначення головою Громадської ради з питань духовностi, культури та освiти при головi облдержадмiнiстрацiї.
В.Ч.

В Чернiговi на початку минулого столiття було п’ять книгарень i чотири будинки розпусти. На початку цього столiття — чотири книгарнi i розпуста, що не контролюється жодною кiлькiстю будинкiв. Прогрес очевидний, хай живе прогрес?!

... Шановний редактор патрiотичної газети улюбленими письменниками зве Бунiна i Чехова, а томик Докiї Гуменної повертає, ледь потримавши в руках. Йому нецiкаво. Навiть вiдомий український iнтелектуал Iван Дзюба, виступаючи на просвiтянськiй конференцiї з проблем утвердження нашої мови, цитує тiльки росiйських авторiв.

Я в перервi вказав на це шановному академiку, на що той щиро i розгублено:”Так то ж класика!” Добре, що мене хоч пiдтримав вiдомий економiст Венiамiн Сiкора, який взагалi позбувся з дому росiйських авторiв — кардинально, але дiєво ? Бо коли Сергiй Тiгiпко, на той час вiце-прем’єр, зiзнається, що в тяжкi часи вiн ночами читає Булгакова (бр-р-р!), що не кажiть, а не випадає дивуватися сатанiзацiї вiтчизняної економiки. Власне, добре, що хоч один урядовець хоч щось читає, крiм службових паперiв...

“Народе мiй, безкоровайний, Зачатий в мареннi полiтик, У тебе мачуха i матiр Живуть хатами насупроти. Ти по-дитячому гостюєш В обох, по-черзi. Де ж тут вiдать, Що вилюднiв. I куцо шляху З дверей у дверi. З часу в час. Олег Стрекаль.

Цi слова написанi людиною, яка не захотiла стати професiйним поетом, стосуються таки не всього народу, а так званої української iнтелiгенцiї. Так званої - бо доки вона живе в орбiтi чужої мови, культури, церкви, не може бути українською. Тiльки постколонiальною. До вiтчизняної iй ще далеко. Вона не знає своєї Вiтчизни.

Iнтелiгенцiя не просто розчахнута мiж росiйською i українською культурою, вона досi чадiє у випарах болота росiйського, вважаючи його культурою i не знаючи навiть зоддалеки української культури. Шкiльний курс росiйської лiтератури, яка з недоброго дива названа великою ( певно, великими є сюжети про вбивство гирявої бабусi-ростовщицi, про те, як пiдлеглий чхнув на начальника чи поет, який скромно про себе заявляє — мовляв, пам’ятник собi хорошому такий упiк, що, небагато-немало, “нє зарастьот к нєму народная тропа”?) досi сидить в головах нашої елiти. Нiхто не хоче ворухнути мiзками, що коли всi свiтовi лiтератури (в тiм числi i українська) плекали культ героя-лицаря, то росiйська - “лiшнєва чєлавєка”, “малєнькава”. А вчителiв, щоб перевчили — нема. I ми хочемо, щоб ця зачамрена елiта будувала справдешню Україну? Та вона й уявляє українство виключно в шароварах на сценi, з сивухою i мовою Вєрки Смердючки в життi. Тим паче, що й наше, номiнально українське, телебачення саме такий образ українця лiпить — всi отi “золотi гусаки”, “куми” та “кролiки” не зродилися самi собою явищем культури (?), а свiдомо виплеканi носiями росiйської культури на догоду правлячiй укрелiтi (що одне й те саме).

Коли один обласний чиновник високого гуманiтарного рангу iз задоволенням смакує прицюцьками iз “шоу довгоносикiв” (“Це ж прикольно!” — каже щиро), а другий випускає пиво “Губернатор” та запрошує з Москви в Чернiгiв виставу “Iмпєратрiца” (про великодержавну повiю Катерину II), а депутати облради затверджують герб областi з двоголовим росiйським орлом, то про яку українську культуру можна говорити ?! I чи ж дивуватися, що книги нашою мовою — днем з вогнем в обласному центрi, а таке явище, як сiльська бiблiотека давно вже асоцiюється iз замком на дверях, плiснявою на стiнах i 0,25 ставки бiблiотекаря.

В Чернiговi майже непомiченою пройшла подiя — закрито художнiй музей. Перед тим бiльше тисячi метрiв його площ передано практично приватнiй фiрмi за вказiвкою обласної влади — пiдприємливi дiлки пiд прикриттям галереї та фондiв-бульок розмiстили вже i виробничi майстернi з високотемпературними печами. Два розпорядження вiце-прем’єр-мiнiстра М.Жулинського, протести мiнiстрiв культури - колишнього Д.Остапенка i теперiшнього Б.Ступки проiгнорованi. Чи є в Українi влада? Чи вона є тiльки для знищення неугодних журналiстiв, але нема для захисту культурних надбань?! Директор музею, народний художник України Володимир Ємець, втомившись вiд одностороннього листування з Президентом, урядом, обласною владою, подав заяву на звiльнення. Та найприкрiше — крiм обласного товариства “Просвiта”, промовчали спiлки художникiв, народних майстрiв, письменникiв, артисти — агов, де ж та iнтелiгенцiя? “А братiя мовчить собi, витрiщивши очi, Нехай- каже,- може так i треба”?

Президент Л.Кучма йде на концерт Йосипа Кобзона — то не бiда, що Кобзона за причетнiсть до наркомафiї вiдмовляються пускати навiть на iсторичну батькiвщину - в Iзраїль. Тут вiн потiшить дружину Президента та заодно мiльйони телеглядачiв пiсенькою про “матушку Росiю i Україну-неньку”. Пам’ятаєте поезiю О.Стрекаля про мачуху i матiр? А тут нам нав’язують все навпаки - Росiю для нас видають за матiр. Он в чернiгiвському iнститутi регiональної економiки вже є центр Московського унiверситету, а в середнiй школi № 11 - фiлiал Московського юридичного коледжу. Президент заявляє про своє бажання бачити єдину українську православну Церкву i їде в своє Чайкино освячувати храм Московського патрiархату... А Євген Пашковський ще дивується з того, що читають нашi депутати... Щоправда, з’явився нарештi в Українi прем”єр-мiнiстр Вiктор Ющенко, що йде не на Кобзона, а на зйомки фiльму про Мазепу. Але ж його заїдають одноплемiннки та спiвгромадяни Кобзона як коня ўедзi у спасiвку.

Владу мала б виховати iнтелiгенцiя, але — читай з другого абзацу...

Проте, все ж казка про двох жабок, що впали в молоко — на часi. Одна здалася i пiшла на дно, а друга молотила лапками, доки не збила масло. На грудцi i врятувалася. Так маємо i ми робити— рештки недобитої, недотруєної, незасибiреної української iнтелiгенцiї.

I ми в Чернiговi саме так i намагаємося. Скажiмо, у “Просвiтi” вiдкрили галерею виробiв народних майстрiв “Крутi сходи”, де симпатичне подружжя Жогалкiв зумiло не тiльки створити самофiнансовану структуру, але й тримають високу мистецьку планку, не женуться за швидкокупованим ширпотребом. Тут виставляються майстри зi Львова (Iрина Фартух), Опiшнi (лауреат Шевченкiвської премiї М.Катриш), з Прилук (К.Каращук та В.Гузiй), з Чернiгова (В.Матвiйцев, Г.Григоренко, Н.Олiшкевич та iншi) — всього бiльше 50 майстрiв. Сюди приємно зайти навiть, як каже комп’ютерник нашої газети “Просвiта”, для релаксацiї. Це дiйсно рiвень український! I не останнє — ця галерея не просить державнi грошi, а сама дає їх державi у виглядi податкiв. В той же час плекана владою галерея “Пласт-Арт” (та, що незаконно вселена на тисячу метрiв державного художнього музею) без державних грошей не ступить i кроку —навiть встановлення теплолiчильника й то “повiсили” на бюджет, не кажучи вже про випуск журналу “Дивосад”, одненьке сиротливе число якого тiльки й вийшло завдяки бюджетним вливанням з нагоди мистецького звiту областi в Нацiональному палацi “Україна”. Зате — а ўвалту, а крику!

Саме чернiгiвська “Просвiта” заснувала чи не єдиний в Українi такого рiвня науковий iсторико-краєзнавчий журнал “Сiверянський лiтопис”, публiкацiї в якому за рiшенням ВАКу враховуються при захистi дисертацiй. Журнал виходить iз завидною регулярнiстю - щораз у два мiсяцi i читається в Гарвардi, Лондонi та iнших наукових центрах. Оце рiвень роботи “Просвiти”! Зате налагодити передплату його кожною шкiльною i сiльською бiблiотекою рiдної областi не можемо — нема коштiв...

Багато розмов про книготоргiвлю. Переймається нею в “Голосi України” новий лауреат Шевченкiвської премiї Євген Пашковський — i всi зiтхають за старою системою державної книгторгiвлi. Ми в “Просвiтi” вирiшили самi налагодити реалiзацiю української книги. Звiсно, для цього треба примiщення пiд книгарню — звернулися до влади, отримали вiдписки, знову звернулися... Але зараз вже є обласна програма пiдтримки книговидання i книготоргiвлi, затверджена головою обласної державної адмiнiстрацiї i в нiй пункт про вiдкриття такої книгарнi. Чи не обiйдуть при цьому “Просвiту” побачимо, але нарада в облдержадмiнiстрацiї показала: тiльки “Просвiта” має потенцiал i розумiння для роботи саме з українською книгою. Адже колишнi державнi, а тепер — акцiонернi, книгарнi готовi торгувати будь-яким барахлом (i не тiльки в переносному смислi), аби лиш був прибуток. Про iдею наразi не йдеться. А “Просвiта” ставить попереду iдею -українську книгу - бо нам це болить. I ми сказали нашому головi обласної адмiнiстрацiї:”Дайте примiщення i ми за три мiсяцi вiдкриємо зразкову українську книгарню! До десятої рiчницi незалежностi України був би хороший подарунок!”. Чекаємо вiдповiдi.

Але доки дiйде справа до книгарнi, ми зайнялися акцiєю “Книга - поштою вiд “Просвiти”. За три роки надiйшло бiльше 500 замовлень, на кожне в середньому - 2,5 книги. В селах та мiстечках люди хочуть читати, а книгарень практично не залишилося. Проте ми вправi просити вiд пошти зменшення тарифiв на пересилання книг. Адже є пiльги для вiдомої комерцiйної фiрми “Єшко”, то чому їх не може бути для некомерцiйної “Просвiти”?

... Колись у 20-i роки хлопчина з села Феськiвки купив у Менi, в книгарнi, яка там тiльки-но з’явилася, збiрку перекладiв Миколи Зерова. Звали того хлопчину Григорiй Кочур. А якби в Менi не було книгарнi, так як нема їх сьогоднi в бiльшостi райцентрiв, чи мала б Україна видатного перекладача?

... Росiйськi соцiологи встановили: за комунiста Зюганова голосували люди, домашня бiблiотека яких становить менше 100 книг. Думаю, в Українi картина та ж.

Але хто ж зробить рекламу книги, точнiше — ознайомлення людей з книгами, хто наверне до читання ? Хоч як це не парадоксально — телебачення. Бiльше того — воно мусить це зробити в своїх же iнтересах. Адже, якщо в телебачення не буде освiченого глядача, якщо глядач вимагатиме виключно “прикольнi” передачi, то телевiзiйники i муситимуть робити тiльки таку продукцiю. А невже вони хочуть працювати для дебiлiв?! Якщо нi — то мусять привчати людей до нормальної книги. Бо iнакше доведеться громадським органiзацiям пускати вулицями мiста баранiв чи свиней з плакатами “Я не читаю книг!”.

... Нещодавно журналiст iз почту народного депутата в Новгород-Сiверському районi знайшов людей, якi не знали про розпад СРСР, незалежну Україну... В це важко повiрити, але це так — кляли дiди так затято Горбачова, що журналiст перебив, бо вже ж, мовляв, не Горбачов нами править, нема Союзу. Здивування дiдiв було безмежним. А що: українське телебачення в цих мiсцях не бере”, проводове радiомовлення обрiзане в бiльшостi сiл Семенiвського, Рiпкинського, Городнянського, Щорського, Новгород-Сiверського районiв, газети не передплачують, бо шкода грошей. Так а грошi ж не радянськi,-скажете ви. А пенсiй вони роками не бачили, виживають городами, тож про якi грошi мова? Правильно каже наш голова обласної адмiнiстрацiї Микола Бутко:”На батькiвщинi Президента України громадська думка формується з брянських лiсiв”. Оце прикол!

Про автора: Народився в Авдiївцi, яка знаходиться на пiвдорозi мiж княжим Новгородом-Сiверським i довженковою Сосницею. Закiнчив факультет журналiстики Київського державного унiверситету iменi Т.Шевченка, служив в армiї - ще радянськiй, працював в районнiй, обласнiй пресi. Працює й зараз - редактором чернiгiвської обласної газети “Просвiта”. Також - голова обласного i заступник голови Всеукраїнського товариства “Просвiта” iменi Т.Шевченка.