Куці враження від наїздів чернігівчанки на центральні вулиці інших міст...

Для нас, чернігівчан, існує дві столиці - Чернігів та Київ. Інше - то варіації на тему

Враження перше. Дніпропетровськ

Якщо взяти Чернігівський проспект Миру, розпороти трамвайними коліями центральну алею, а десь у районі готелю „Україна” притулити київський ЦУМ  без євроремонту, то вийде Дніпропетровськ. Він справляє враження міста з однією вулицею і суцільним ЦУМом. Цей проспект перетнути майже не можливо, не зважаючи на переходи. Водії тут не виховані. Щодо архітектурних вражень, то марні сподівання. Ні по-київськи ні по-чернігівськи. Хіба що  карикатура на „Фуршет” біля вокзалу. Оті самі враження справляє лише мороз підвищеного комфорту у приміщеннях залізничного вокзалу, майже за столичними цінами.

Враження друге Хмельницький

Шанувальникам Чернігівських жабок, трагічно загиблих у нерівній боротьбі з адміністрацією, хочу повідомити: віддати шану цим створінням можна у Хмельницькому.

Щоправда, їхні жаби не такі вгодовані і на фонтані їх аж на п’ять менше, ще й руді. А наші були ЗЕЛЕНІ. Центр Хмельницького – це дуже модерновий Чернігів. На таку архітектурну охайність наші не спромоглися. Аби тільки не одне Київське „як здрастє”, щось на кшталт столичних „Фуршетів” та „Плаз”. Однак по-рідному лестить душі, те, що машини тут ходять майже пішки.

Примітки

До речі, примітно, що якимось африканським вітром до нас несе моду на пальми, що можуть сяяти як новорічні ялинки. Мабуть, спочатку вони приземлилися таки у столиці. Нещодавно подібну бачила і у Чернігові. Та на моє здивування вони  проросли і в Хмельницькому і в Кам’янці Подільському.  А взагалі, якесь недобре відчуття, що колись Україна стане суцільним „Фуршетом” і міста втратять свою індивідуальність.

Враження третє Чернівці

Якщо хтось вважає, що Чернігів занедбане та брудне місто, він страшенно помиляється. Так само як і я до певного часу. Стоячи на Головній вулиці (вона так  і називається) Чернівців хотілося ридма ридати чи то від гордості за Чернігів, чи  то через гірке розчарування за те місце, на якому стоїш. Від столичних явищ тут лише суцільна бруківка, яка дратує місцевих водіїв, і „пробки” через завузькі вулиці. А дірки та чорні ляпи у австрійсько-румунському  архітектурному часі справляють враження, наче крізь них повилазила вся історія. Проте, на околицях від несподіванки можуть повилазити очі. Наші приміські котеджі в порівнянні з їхніми ЗАМКАМИ все одно що собачі будки. То ж на біса  Буковинцям та історія, коли кожен сам собі бізнесмен. Адже наші у Гомель так не бігають, як вони до Італії та Португалії. То ж  зі спільного між Черніговом та Чернівцями хиба що перші п’ять букв.

Примітки

Пальмової „рослинності” у Чернівцях не помітила. Чи то погано дивилася, чи то під горами не той клімат. А от „Фуршети - мутанти” мабуть таки, ознаки глобального вірусу, бо і сюди дісталися.

Враження четверте –Харків

Вигадувати машину часу марна справа,  варто лише поїхати до Харкова. Перебування у другій столиці України  (не хочу образити Донецьк), складе незабутні враження від екскурсії у минувшину 20-літньої давності. Монументальні споруди на центральній площі нічим не поступаються київським. Щоправда, прадавнє минуле, залишених з тих часів регалій купками будівельних шлаків осипається під ноги перехожих. Із  “Іржавих” підворіть, що трапляються на центральних вулицях, віє страшилками.

У нас давно вже споруджують пам’ятники жертвам терактів, а у них ще й досі палає вогонь героям жовтня.  У СРСРівські спогади можна зануритися на станції метро Радянська. Звідси бере ностальгія, коли хитаєшся у синьо-зеленому тьмяному,  ще тодішньому вагончику потяга... або на  раритетному радянському мікроавтобусі, що чадить дешевим бензином, потрапляючи колесами у баюри на околиці.

Київ до Харкова ще не доїхав. Про це свідчить відсутність „Глобуса” у центрі міста. Та й „Бутіки” з ресторанами можна перерахувати на пальцях. Але є одна безперечна схожість – у Харкові машини теж наступають одне одному на п’яти, тому правила дорожнього руху тут також не діють.  А от Чернігів у порівнянні з Харковом виглядає столицею.

Враження п’яте – Полтава

Вірогідно, що від Києва до Полтави вже копають підземні ходи. А чого чекати, „Глобус” у Полтаві давно викопали. Мабуть отими ходами сюди і просочуються столичні євро віяння. Архітектурна величність цьому місту  не світить, бо  усі будівлі заввишки не переросли Чернігівські.  Але з  приводу озеленення можна було б влаштувати й змагання – Київ програє.

Полтава  – чепурна дівчина, якій до пари прийшовся б  Хмельницький. А ні радянські шлаки, а ні обдерта історія тут на дорозі не валяється. Вся вона, як годиться, у музеях. Словом, усе на місцях. Навіть дорожні феї і  ті де слід – трапляються лише вздовж  вулиці Сосюри.