Останнє оновлення: 17:30 вівторок, 25 вересня
Культура
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Віктор Калмиков: «Краще голуби, ніж валятися під забором у мокрих штанях» (фото)
Віктор Калмиков: «Краще голуби, ніж валятися під забором у мокрих штанях» (фото)

Віктор Калмиков: «Краще голуби, ніж валятися під забором у мокрих штанях» (фото)

Багато діток ходять на екскурсію до зоопарку 71-річного Віктора Калмикові, що у селищі Михайло-Коцюбинське Чернігівського району.

Буває й по 100 школярів за день.

Віктор Андрійович тримає на своєму подвір’ї у вольєрах рідкісних голубів, фазанів, а ще незвичайних качок, курей.

 — 40 яєць заклав у інкубатор, а світло вимкнули, і вони пропали. Залишилось тільки семеро, — бідкається чоловік. Відкриває картонну коробку, що стоїть у веранді. Показує маленьких фазанчиків, які бігають у коробці під лампою. Пташенята схожі на перепілочок. Сіренькі, у цяточку.

— Голубами я зацікавився ще школярем. Класі у п’ятому. Жив тоді з бабусею у Селянській Слободі, а до школи ходив у Жукотки. Там дід тримав звичайних голубів. Я поїхав до нього велосипедом. І прошу дати голубів.

— Змолотиш ячмінь, дам, — сказав він мені.

Я роботу всяку знав. На канікулах у колгосп ходив працювати. Взяв ціп, змолотив ячмінь. За це дід дав мені дві пари голубів. Одна пара полетіла до нього назад. А друга залишилась у мене. Як зараз пам’ятаю, самець — червоного, цегляного, кольору, а голубка — чорно-ряба. Хохлаті такі були. Діти від них красиві пішли. Дід мені хороших вибрав, не пожалів.

У бабиній хаті дах був під соломою. Я під козирком набив дощечок. Дірки прорізав. Там вони і жили. А потім уже і в сінях, і на хаті. Багато їх розвелося. Бабуся не сварилася. Я хлопцем був вихованим, роботящим. У вихідний, пам’ятаю, сідаю на велосипед і 18 кілометрів на базар кручу. За голубами. Це клас восьмий-дев’ятий.

Мама Віктора Андрійовича працювала у фінвідділі у Михайло-Коцюбинському. З сином бачилася переважно на вихідних. Маленький Віктор співав, танцював, грав у шкільному театрі. Якось під час виступу Віктор стріляв прямо на сцені зі справжньої ракетниці, яку дав йому археолог. Щоправда, холостими.

— За кілька днів мене викликав дільничний. Сказав привезти йому ту ракетницю, — згадує Віктор Андрійович.

— Потім про цей випадок розповіли моїй мамі. Вона схопила сокиру і розкурочила голуб’ятню. Пам’ятаю це як зараз.

На очі чоловіку набігає сльоза.

— Голубка одна тоді сиділа на яйцях. Гніздо впало. Яйця розбились. А вона підлетіла до них і давай сідати. На биті яйця. Для мене, десятикласника, це була трагедія.

Коли закінчив школу, думав навіть піти в орнітологи. Але все ж таки пішов до Житомирського військового училища. Птахи так і залишились моїм хобі. Коли йшов служити, то пташок роздав друзям.

Служив у Новосибірську. Там жив у ДОСІ (дім офіцерського складу). У кожного був свій сарайчик. Я і там тримав голубів. У перший же вихідний поїхав на базар за птахами. Потім була травма хребта. Повернувся до Чернігова. Як їхав, у коробочку зібрав шість яєць. Такі були хороші голуби. Шкода їх залишати. Прикрив яйця ватою. І за три тисячі кілометрів повіз до Чернігова. З шести яєць вивелось троє пташенят.

Мені дали другу групу інвалідності. За рік за моїм рапортом групу зняли. Якраз відкривався радіозавод. 32 роки пропрацював у одному цеху, від настроювача радіоапаратури до начальника цеха. Звільнився лише тоді, коли цех розформували. У Чернігові у мене теж були голуби. Але держав я їх у товариша, який живе у приватному будинку.

У цьому домі жила моя хрещена. Після її смерті ми з дружиною залишили дітям квартиру у Чернігові, а самі переїхали до Михайло-Коцюбинського. Я одразу ж завів голубів.

— Як дружина ставиться до вашого захоплення?

— Перша моя дружина померла від епілепсії. З другою, Ніною, живемо 13 років. Я одразу сказав: краще голуби, ніж валятися під забором у мокрих штанях.

Ніна моє захоплення підтримує. Каже: живемо один раз.

Зараз у Віктора Андрійовича дев’ять порід голубів. Про кожну розповідає з особливим захопленням та ніжністю. Як про дітей.

 — Оце павичеві, — показує чоловік на білих з пишними хвостами-віялами.

 Справді, яку павича.

— За цими я їздив аж до Вінниці,— хвалиться, вказуючи на чорних та коричневих голубів. — Крильця вони тримають не на хвості, як у решти, а під хвостом.

А це архангельські снігурі.

Цегляні пташки з відливом та чубчиком на голові і справді схожі на великих снігурів.

В і поштові голуби, крюківські, доміні-кани, чайки. Ні, не справжні, атака порода. У них короткі дзьоби, вилупасті, як у інопланетян, очі.

— У них на грудці трояндочка-бант. Бачите? А коли підростуть, то на шиї буде шаль із пір’я.

У деяких на ніжках браслети.

 — Прикраси?

— Це такий собі паспорт. У шестиденному віці пташечці надівають цей браслет. На ньому рік народження голуба та ініціали господаря. Якщо птах губиться, то за цим браслетом його можна знайти. В основному для льотної птиці.

Та зараз таких небагато. Сусіди скаржаться, що на дах сідають. Голуби ж люблять висоту, а їхній дах — найвища точка на околиці.

Поштових випускаю. Дружина у мене водить машину. Вивезе їх у Чернігів. Дзвонить хвилин за двадцять. Вони уже вдома.

— Скільки ж у вас зараз голубів?

— Зараз 66. Весною було близько сотні. Роздав друзям. До наступної весни знову до сотні буде. Зараз багато пташок на яйцях сидять.

Багато голубів тримати дорого. Пташка повинна годувати себе. Якщо тримати сотню, то їм на зиму треба майже тонну зерна.

— Чим годуєте?

— Пшениця, кукурудза, комбікорм, просо. З делікатесів — сочевиця, рапс, люцерна. Зелень. Спеціально для них крес-салат вирощую.

— Голуб — птах дорогий?

 — Я взагалі-то не продаю голубів. Не заробляю на цьому. А тут як причепилися вірмени зі Славутича. Продай і продай. Відмовив. Кажу, на обмін мені когось привезіть.

Мої голуби коштують від 300 до 600 гривень за пару. Та не всіх же і купував. Деяких вимінював. Бувають такі голуби, що і по тисячі доларів за пару коштують.

Іще у мене любов яка, — веде господар до наступного вольєра. — Фазани. Дивіться, яка краса. Щоправда, зараз період линьки. Хвости поскидали.

Біля вольєра у відрі лежать довгі рябі пір’їни. З хвостів.

— Ось пара зелених, тут бронзові, золоті, шоколадні, — показує своїх фазанів. — Було у мене і по 50 канарейок, і цесарки. Та здоров’я не те уже.

— Чупакабри не боїтесь?

— Тьху-тьху-тьху. І не згадуйте, — занепокоївся Віктор Андрійович. — На ніч випускаємо вівчарку Амура. Поки все гаразд.

По задньому двору ходять товсті з міцними лапами качки. Такі по наших ставках не плавають.

— Це мускусні, — пояснює чоловік. — У них майже немає жиру. М’ясна порода. Ростуть до 5-6 кілограмів. Мамки вони хороші, але чужого не приймуть. Ростуть, правда, повільніше звичайних.

— Діти ваше захоплення підтримують?

— Що мої, що жінчині — байдужі. Допомогти прибрати чи погодувати, як ми їдемо, можуть.

— Подушки голубині не робите?

— Немає таких, — сміється Віктор Андрійович. — Тверде пір’я. Незручно на таких спати. А от послідом город удобрюємо. Гарне добриво. Тільки треба міру знати, щоб не перепалити.

— На весілля беруть голубів? На щастя випускати.

— З місцевих ніхто не брав. А от у Чернігові чоловік займається таким бізнесом. Та я йому молодих по 50 віддав, щоб на мішок зерна було.

— Голубине м’ясо вважають делікатесом. А ви смажите голубів?

— Та ви що?! — Віктора Андрійовича аж перетрусило. — І не думав про таке. Та й на їжу розводять спеціальні породи голубів— кінги, штрасери. Вони виростають великими. До 1,5 кілограма. Не те що ці, по 300 грамів.

Обласна газета "Вісник Ч" №27 (1417) від 4 липня 2013

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Старий ВАЗ пом’яв корму Mitsubishi Colt

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор