Приклад вірності та відповідальності

У всі часи захищати рідну землю було святим обов’язком кожного громадянина. Тож, День захисника Вітчизни — це свято чоловіків, для яких відвага та честь не просто слова, а спосіб життя.

Багато років свого життя Селіцький Адольф Вікторович віддав службі в рядах Радянської Армії і хоча безпосередньої участі в бойових діях не приймав (на початок Великої Вітчизняної війни йому було 5 років) його життєвий шлях заслуговує на шану та повагу. Після звільнення у запас з лав Радянської Армії з 1982 по 1992 роки він працював начальником відомчих курсів ЦО Чернігівського обласного управління торгівлі. В подальшому після ліквідації цих курсів - викладачем обласних курсів ЦО, потім - старшим викладачем на обласних курсах підвищення кваліфікації керівних кадрів навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернігівської області.

На всіх посадах, які вдалося пройти Селіцькому Адольфу Вікторовичу, він був прикладом чесності, порядності та відповідального ставлення до будь-якої справи.

Народився Адольф Вікторович у 1936 році в с. Шкорнівка Крупського району Мінської області у селянській родині. Його батьки були римо-католицького віросповідання, тому і дали таке ім’я дитині. В родині у «Адіка», як його ласкаво називали рідні, було 6-ро братів та сестер, серед братів він був наймолодшим. У 1944 році маленький «Адік» пішов у школу в сусіднє село Смородинка, тому що будівлі свого села, в тому числі і школа, були знищені під час бойових дій.

Після закінчення 7-ми класів в 1951 році Адольф пішов у середню школу селища Обчуга Мінської області, яке було розташовано за 10 км від рідного села.

Згадує Адольф Вікторович: «В той час наша родина жила дуже скрутно, ні продуктів, ні одягу не було, тому військову форму, в який прийшов мій старший брат з лав Радянської Армії, (він служив три роки), я почав носити з 8-го класу. Якось на вулиці мене зупинив військовий патруль, тому що я був одягнений у шинель з військовими петлицями і начальник патруля наказав зняти петлиці, що я і зробив».

Закінчивши школу у 1955 році Селіцький А.В. був призваний на строкову службу до лав Радянської Армії. Службу молодий чоловік проходив на території колишньої Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки у Брестській фортеці. Солдати розташовувалися в тих же самих казармах, що і захисники Брестської фортеці у роки Великої Вітчизняної війни. В казармах було холодно і волого, стіни були за 2 метри завширшки, а вікна (бійниці) невеликого розміру, незважаючи на це солдати були горді, що доводиться служити в Брестській фортеці.

Вже з лав Радянської Армії рядовий Селіцький А.В. вступив до Костромського військового хімічного училища, в якому провчився 2 роки та був переведений, як і решта курсантів (учбовий заклад був скорочений), до Саратовського військового хімічного училища, яке закінчив у 1961 році.

Перше місце служби після закінчення училища – залізнична станція Сари - Озек, що за 200 км. від колишньої столиці Казахстану - Алма-Ати. Це були ракетні війська стратегічного призначення. Під час служби Селіцький А.В. неодноразово приймав участь у випробуванні ядерної зброї на Семипалатинському випробувальному полігоні у 1962 та в 1966 роках (щодо збільшення коефіцієнту корисної дії та для удосконалення знання та технологій роботи з ядерним пальним). Семипалатинський випробувальний полігон був розташований на величезній території. До місця проведення випробувальних робіт довелося їхати потягом понад 5 годин.

В серпні 1962 року Адольф Вікторович одружився на Баришевій Лідії Василівні, яка як і багато переселенців того часу, з родиною мешкала на станції Сари – Озек. Ця залізнична станція створилася завдяки будівництву Турксибу та там проживало багато переселенців з усіх колишніх республік Радянського Союзу.

До речі, подружжя Селіцьких вже багато років разом і з повагою та любов’ю ставляться один до одного. Дружина Селіцького А.В. дуже лагідна та ніжна жінка, за всі роки служби Адольфа Вікторовича поруч з чоловіком, мужньо переносила невлаштованість побуту віддалених гарнізонів. У них двоє дорослих дітей та підростає троє онуків.

В 1967 році Селіцький А.В. переведений до Сибірського військового округу на посаду начальника хімічної служби технічної ракетної бази, яка розташовувалася в Алтайському краї.

В 1968-1971 роках Адольф Вікторович навчався на стаціонарі в академії хімічного захисту в м. Москва. Після закінчення працював по направленню начальником хімічної служби полку, а потім офіцером хімічної служби в штабі 1-ої Гвардійської Армії в м. Чернігові.

В 1975 році майор Селіцький А. В. направлений на посаду викладача в Полтавське зенітно-ракетне училище, в якому і служив до 1981 року, а восени того ж року підполковник Селіцький А. В. вийшов на заслужений відпочинок.

За роки роботи на курсах цивільної оборони керівництво неодноразово заохочувало Селіцького А. В. грамотами, цінними подарунками та грошовими нагородами.

Інститут державного управління у сфері цивільного захисту м. Київ у 2005 році нагородив Адольфа Вікторовича «Почесною відзнакою навчально-методичної установи», а керівництво навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернігівської області у 2006 році – ювілейною пам’ятною медаллю.

Селіцький Адольф Вікторович - ветеран збройних сил, ветеран праці, загальний стаж його складає 52 роки.

Дружина Адольфа Вікторовича у вільний час займається вишиванням. В квартирі подружжя Селіцьких справжня виставка художніх робіт (понад 70 вишиваних робіт), які зроблені вмілими руками Лідії Василівні з великою любов’ю до життя, природи, рідних та близьких.

Разом з бойовими товаришами під час проходження служби в ракетних військах стратегічного призначення (1963 р.)

Методист навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Чернігівської області