Яблуко роздору – груша, або «Вселенська» війна у Кайдашів

Шанувальники театрального мистецтва давно скучили за новими прем’єрами Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка. Їх не було майже півроку.

І ось 18 червня в театрі, нарешті, відбудеться прем’єра народної музичної комедії „Кайдашева сім’я” за добре відомою однойменною повістю І. Нечуя-Левицького (інсценізація О. Корнієнка, музика О. Білаша).

Постановка режисера театру, лауреата премії М. М. Коцюбинського Віри Тимченко. Диригент – Анатолій Ткачук, сценографія Олександра Симоненка, танці у постановці балетмейстера Ольги Шпаковської, хормейстер – заслужений працівник культури України Микола Борщ, концертмейстер – Тетяна Ковинцева.

За традицією, що склалася за двадцять два роки роботи Віри Тимченко в Чернігівському театрі, ми робимо інтерв’ю для газети, то не будемо порушувати її і зараз.

 - Віро Андріївно, чим зацікавив Вас цей твір і що Вас спонукало взяти до постановки саме “Кайдашеву сім´ю”, а не якийсь інший класичний твір?

 - І. С. Нечуй-Левицький – один з найвидатніших українських прозаїків реалістичного напрямку пошевченківської доби. Автор “Кайдашевої сім´ї” замість оповіді, яка велася раніше від імені героя, утверджує живі, яскраві діалоги. М. Костомаров називав твори Нечуя-Левицького талановитими і ставив їх за непідробний гумор поряд із творами М. Гоголя. Свого часу І. Франко зазначав, що “повість “Кайдашева сім´я”, з огляду на високоартистичне змалювання селянського життя, належить до найкращих оздоб українського письменства”. Дійсно, тут діалоги виписані так майстерно і дотепно, що просто самі просяться на сцену. Мабуть, саме тому різними авторами робилося багато варіантів інсценізованих творів Нечуя-Левицького, серед яких і той, який ми взяли в роботу. Та головне полягає в тому, що “Кайдашева сім´я” до цього часу не втратила своєї актуальності.

 - Можливо, не всі читали “Кайдашеву сім´ю”, то нагадайте, будь ласка, нашому майбутньому глядачу, в чому там суть? Чим саме цей твір актуальний?

 - Наведу вислів незабутнього Є. Сідалковського: “Живемо ми, на жаль, у добу, коли є всі підстави повторити вслід за Миколою Гоголем: “Сумно на цьому світі, панове”. Як кажуть, гляньмо правді у вічі. З одного боку, всюди з трибун звучать високі слова про цивілізований вибір держави, її демократичний розвиток, якому немає альтернативи, одвічну турботу влади та еліти про добробут рідного народу, а з другого – як придивишся до тих, хто все це каже..., то буває впізнаєш літературних героїв українського класика Нечуя-Левицького...” Основною причиною конфлікту між старшими та молодшими Кайдашами є нескінченна суперечка за „твоє” і „моє”, за грушу, за переділ майна. Із цілої серії комічних подій складається сумна картина буття сім’ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров’я на безглузді суперечки та чвари. Духовна роз’єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю і мораллю. То хіба в нашому житті мало таких сімей, хіба в нашому суспільстві немає таких суперечок, де “твоє” і “моє” стоїть на першому плані у людській свідомості? Можна, звичайно, розглядати стосунки Кайдашів як життя окремої родини, а можна подивитися на це ширше, і тоді перед нами постане яскрава картина деяких моментів з життя всього нашого суспільства. Недарма ж одна із центральних українських газет (“Комсомольська правда”) дозволила собі порівняння українського політикуму з “Кайдашевою сім´єю”.

 - А, все ж таки, про що ця вистава? Яку мету Ви ставили перед собою?

 - Головна мета вистави – нагадати глядачу, що лайки, колотнечі, сварки ведуть до духовного зубожіння, руйнування та духовної роз´єднаності людини, родини, цілої країни. Біблійна та народна мудрість слушно засуджує будь-які сварки, а тим більше внутрішньосімейний розбрат. Наша вистава – це заклик до примирення, адже усі сварки та негаразди, спричинені гординею, несуть в собі самознищення. Навіть груша на межі подвір´їв Кайдашів, за яку йшла “війна” між обома родинами, не витримала цієї сімейної колотнечі – всохла. Вистава повинна примусити глядача задуматися, чи робиться людина щасливішою через те, що зіпсувала і зробила нестерпним життя своїх близьких? Саме про це й говорить Нечуй-Левицький. Головне для нас усіх – не перетворитися на Кайдашів, а залишитися людьми люблячими, здатними на прощення і глибину почувань.

 - Так хто ж наші, театральні Кайдаші, хто буде “воювати” на прем´єрі? Познайомте, будь ласка, з виконавцями ролей у виставі.

 - З великим задоволенням назву акторів – виконавців головних ролей: Кайдаш – Анатолій Ковальський та Олександр Куковеров, Кайдашиха – заслужена артистка України Антоніна Баглій та Олена Бондаренко, Карпо – Євген Бондар та Володимир Соловйов, Лаврін – Владислав Лещенко та Альберт Лукашов, Мотря – Ксенія Макіївська та Тетяна Шумейко, Мелашка – Ольга Дущенко та Вікторія Пеняєва, Довбиш – Петро Дехтяренко, Альберт Лукашов та Микола Мироненко, Довбишка – Віра Соломко та Ольга Турок, Баба Палажка – Ольга Козунова та Любов Колесникова, Баба Параска – Ірина Олійник та Галина Страхарчук, в епізодичних ролях – артисти драми театру. У виставі зайняті майже всі артисти драми, артисти-вокалісти та артисти балету. Яскравий колорит звичаїв, описаних автором, обряди народних замовлянь, передвесільні розглядини, насичена прислів’ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави вважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства, і працювати над ним – справжня насолода, хоча потребувала ця робота великих зусиль.

 - Ну що ж, будемо сподіватися, що наш глядач належно оцінить нову прем´єру і полюбить її, як полюбила “Кайдашеву сім´ю” уся театральна творча сім´я. Бажаю виставі довгого і щасливого сценічного життя, а Вам, Віро Андріївно, подальших творчих успіхів задля процвітання театру і українського театрального мистецтва!