Останнє оновлення: 18:09 понеділок, 29 листопада
Надзвичайні події
Ви знаходитесь: Кримінал / Надзвичайні події / Прикордонні жахи, або Місцями бойової готовності
Прикордонні жахи, або Місцями бойової готовності

Прикордонні жахи, або Місцями бойової готовності

Скупчення російських військ поблизу північного кордону України не може не викликати тривоги в українців.

А от як почуваються люди, котрі живуть в безпосередній близькості до межі, що розділяє донедавна дружні держави.

З метою дослідити настрої місцевого населення, кореспондент Укрінформу відвідала кілька прикордонних населених пунктів Чернігівщини.

Перша зупинка - центр партизанського краю, містечко Щорс. На центральній площі - досі вцілілий величезний пам’ятник Леніну. Кажуть, на його знесення не погодилась навіть молодь. Мовляв, з самого дитинства всі біля нього фотографються. Людей у центрі Щорса навіть у вихідні небагато. Хоча до початку російської агресії в базарні дні життя тут вирувало.

"Половина щорсівців перелаялась зі своїми родичами з Росії. Люди перестали їздити один до одного в гості. Машин із російськими номерами тепер тут не побачиш. А донедавна росіяни й білоруси постійно приїжджали у Щорсза покупками - у нас же все дешевше, ніж у них", - розповідає очільник районної самооборони Володимир.

За його словами, люди в селах війни бояться, але нічим не запасаються, погреби під бомбосховища не облаштовують. Розуміють, що вимираючі села, де живуть, переважно, старики,ніхто бомбити не буде.Водночас дядьки налаштовані рішуче.

"Люди кажуть:"Якщо російські війська підуть, ми їх зустрінемо навіть вилами. А то, може, ще й приховану із Великої Вітчизняної зброю дістанемо". Тут не все так просто, у нас - прикордонний район. Люди партизанили, знають кожну стежку і окупації не допустять.Якщо прийде ворог - скручуватимуть і відправлятимуть назад. Якщо танком приїде - "коктейлями Молотова" зустрінуть. Партизанську війну виграти неможливо. Люди готові виходити з-за кожного дерева, з-за кожної хати", - поділився настроями місцевого населення депутат Щорської райради Олег Хасенко.

З його слів, війни не хочуть не тільки українці, а й росіяни, які живуть у прикордонних селах. Коли там вивантажували військову техніку, вони казали: "Ляжемо на дорогу, але танки в Україну не пустимо".Про своє небажання воювати з українцями заявляють і російські прикордонники. Втім,усі розуміють: якщо прийде наказ стріляти, вони будуть змушені його виконувати.

Василь Мороз - уродженець села Єліне, в лісах якого у Велику Вітчизняну війну базувалися головні партизанські з’єднання, говорить, що на його малій батьківщині панує повний спокій: "Ніхто до війни не готується, паніки немає. Селяни зараз пашуть і картофан садять", -жартує він.Іжалкує, що путінська агресія заважає людям дружити.

"Лєпший друг у мене працює сільським головою в ХоромномуКлимівського району Брянської області. Щороку ми з ним зустрічаємось на фестивалі "Дружба" у Сеньківці. Я хочу, щоб цей фестиваль був і ми дружили й далі. А поки що я дзвоню товаришу й кажу: "Спробуйте тільки на нас рушити!"

А він змушений виправдовуватися за свого президента", - з гіркотою розповідаєчоловік.

Щорський район наполовину вкритий лісами й болотами.І, мабуть, тому його населення так упевнене в своїй безпеці.За чутками,в Єлінських лісахєпотаємні стежки, які місцеві жителі передають із покоління в покоління. Вони нібито ведуть до схованок зі зброю, прикопаною ще в період Великої Вітчизняної. Ніхто не знає, в якому вона стані, але зараз місцеве населення вочевидь виявляє більше інтересу до питання самозахисту. Ознакою цього є результати місячника здачі нелегальної зброї, який розпочався 1 квітня. За словами начальника Щорського райвідділу міліції АндріяЗеляка,нині людиздають удвічі більше стволів, ніж у минулі роки. Обрізи, які добре стріляють, вони оформляють і забирають назад.

Місто Семенівка - найпівнічніший районний центр Чернігівщини. До кордону з Росією і контрольно-пропускного пункту "Миколаївка" звідси - 10 км.В’їжджаючи в населений пункт, звертаєш увагу на російську манеру зведення тутешніх житлових будинків - ганками просто на вулицю. Переважна кількість будівель - одноповерхові, з гарним дерев’яним різьбленням. Населення проживає, в основному, у приватному секторі, веде домашнє господарство. На охайних вулицях, як у селі, купками граються діти.

Семенівщина межує з тим самим Климівським районом Брянської області, де сконцентрована найбільша кількість російської військової техніки. Якщо вона рушить в Україну,Семенівкапершою постане на її шляху. І перші бої можуть бути саме тут. Попри внутрішню тривогу, населення містечкаповодить себе спокійно. Протечоловіки не сидять, склавши руки, а готуються захищати свої сім’ї.

"Близько місяця тому ми зорганізувались у загін самооборони і тепер патрулюємо вулиці міста. Коли організацію юридично зареєструють, ми зможемо допомагати прикордонникам і військовим на блок-постах. Народ обурений агресивними діями наших сусідів і готовий протистояти, якщо вони на нас підуть", - каже командир районного загону "Народної самооборони" Микола Гулак.

За його словами, семенівцям прикро, що російські друзі в соціальних мережах називають їх бандерівцями, звинувачують у якихось гріхах. І що автомобілістам з кожним днем стає все важче проходити КПП. Всі українські автівки росіяни переводять на "червоний" коридор і перевіряють годинами. Будь-яку з машин вони можуть без поясненнярозвернути назад.Семенівець Олексій вважає, що росіяни українців тепер просто побоюються.

"Їх налякали. Розповіли, що їхні солдати стоять на кордоні для захисту від "бандерівців", щоб Україна на них не напала. По п’ятницях до нас на ринок за покупками завжди приїжджало багато росіян. А зараз нема нікого. Схоже, вони нас бояться більше, ніж ми їх", - зауважив чоловік.

Остання точка нашого маршруту - прикордонне село Мхи, що за кілька кілометрів від державного кордону. Шлях до нього із Семенівки пролягаєдрімучим лісом.Половина будинків у Мхах- порожні, а вік майже всіх 28 жителів - за 80.Ці люди вже нічого не бояться, а дехто навіть мріє про вічність.Єдина розвага для них - проїзд машин через село. Хоча з цим теж не густо. У багатьох нема ні радіо, ні телевізора, і єдиний вихід у світ- вікно.

"Живемо, як і жили. Наперед нічого не закуповуємо, харчами не запасаємось. Як буде, так і буде", - каже 80-річна Ганна Іванівна. Її ровесниця Марія Романівна бідкається, що довго немає звістки відсина із Москви. "Син мені часто писав, а оце вже три тижні нічогоне приходить. Мабуть, листи десь затримують через ці події", - скрушно зітхає хвора жінка.

Переживання через російську рідню має і удвічі молодша жителька Мхів Анна Кошман. Її хвилює, що сестра з Брянської області не зможе приїхати в Україну на річницю смерті матері - автобус "Семенівка-Климово" тепер не ходить. Не зможе пробратись вона й потаємними стежками, якими раніше користувалися жителі прикордонних сіл. "З їхнього боку тепер стоять танки, а з нашого - прикордонники", - констатувала жінка.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Деснянський райсуд вже рік з професійною охороною

SVOBODA.FM