Таємниці загибелі на авто в Десні розповідає врятована

Зіна Власенко врятувалася з машини, що впала в Десну. Хто був за кермом?

5 жовтня о пів на третю ночі у Десну з естакади поромної переправи, що у селі Свердловка Коропського району, упав автомобіль ВАЗ-2107.

У машині було шестеро.

Дві дівчини і четверо чоловіків.

А саме: 20-річна Надя та 17-річна Зіна Власенко і 20-річний Сергій Воробйов з села Об'єднаного.

А ще - 19-річний Роман Василенко із Студинки Новгород-Сіверського району та 18-річний Назар Коваленко із Шостки Сумської області.

Автомобіль належав 40-річному Володимиру Заріцькому з Ушівки Новгород-Сіверського району. Роман Василенко і Зіна Власенко врятувалися. Сергія Воробйова і Назара Коваленка шукають.

Тіла Надії Власенко і Володимира Заріцького рятувальники підняли разом з машиною.

«Його куртку вдягла, щоб відчути Володин запах»

2 жовтня Володимиру Заріцькому минуло 40 років. Третього жовтня Наді Власенко — 20. Вони були парою. Проте поховали їх нарізно. Володю в рідній Ушівці. Надю — в Студинці з різницею в один день.
Тужать за Надією мати, сестра і двоє менших братів. Батько помер.

Горює 74-річна Ганна Заріцька, мати Володимира. У неї чотири сини і донька. Володя був найменшим, улюбленцем.

— Не можу ні їсти, ні спати. Все думаю про сина. Його куртку вдягла, щоб відчути Володин запах. Курку жалію зарубати, а тому, хто був за кермом, не знаю, що б зробила. Отакого горя наробить. Серце болить, душа в неспокої, бо правди ніхто не каже. У газетах понаписували, що Володя був за кермом. Людоньки! Он Льоня, синок, їздив у Свердловку, бачив, як витягували машину.

«Вони були на задньому сидінні»

— Автомобіль при мені пожежним КамАЗом з річки тягли. Від того місця, де він упав, його знесло метрів на 15 убік. Глибина десь три з половиною метри. Я був там не сам, чоловік до 20 було, ще й міліція. У машині усі вікна були зачинені. Відкриті праві задні дверці. Вибиті люк і заднє скло.Вирваний важіль перемикання швидкості, — каже 47-річний Леонід Заріцький. — Володя сидів на задньому сидінні зліва, біля дверей. Вони були замкнені на кнопку. Він неначе спав. Очі заплющені. Ліва рука лежала на тулубі, права витягнута по спинці сидіння. Надя схилилася біля ніг брата.

Вважаю, ті, що вижили, щось приховують. Володя переліз з переднього сидіння на заднє і сів чекати смерті? Та якби він намагався перелізти, поза була б іншою. І перебратися, не виходячи з машини, було дуже складно. Брат недавно забрав машину з ремонту. В ній стояли високі підголовники з іномарки. Отож він би не протиснувся між стелею і підголовником. А Надя ж дуже повненька була. Як вона могла з переднього перелізти на заднє сидіння? З її комплекцією неможливо протиснутися між сидіннями. Хтось інший сидів за кермом. Саме той, інший, певно, і вибив люк, і вибрався через нього. І виламав важіль перемикання швидкості. Володя з 18 років умів керувати.

В колгоспі водієм працював. У мене одна версія, чому брат не врятувався. Бо спав на задньому сидінні. Машина перед тим, як упасти, вдарилася у відбійник припоромка. На машині вм'ятина на правому крилі. Доки не набереться повен багажник води, машина пливе. Якби брат не спав, він би вибрався через люк чи там, де вибите заднє скло. А він навіть і Надю спасати не кинувся, — каже Леонід.

«Недоговорюють»

— То все брехня, що балакають, мовляв, вони з Надею зчепилися за руки, що їх ледь роз'єднали. Володя був настільки падкий на сон, що його важко було добудитися, — каже 44-річний Анатолій Заріцький (брат). — Міліція все фотографувала. І бачила, як усе було. — Недоговорюють ті, що спаслися. Ну, хай Роман Василенко швиденько з'їхав з села. Він чужа людина. А Зіна? Чому вона замовчує? Боїться чи когось захищає? — долучається до розмови 46-річна Віра Дмитракова, сестра загиблого.

— Вони не признаються, а мій синочок пішов на той світ, — заголосила Ганна Михайлівна. — Мого нема, значить, на нього можна все сперти? Чому міліція не зняла відбитки пальців на кермі? Чиї там були, окрім синових? Ой, чого ж ти, синочку, мене не послухав. Поїхав гулять. і де ті малолєтки на твою голову набралися? У тебе ж стільки, мій рідненький, планів було.

Роботи в селі немає, він їздив на заробітки в Москву. Заробив. Купив мотоцикл, а потім машину. А оце зібрався хату куплять. З Надею вони зустрічалися кілька місяців. У кінці травня Володя повернувся з заробітків, і ціле літечко вони були разом. То у мене, то у свою хату ходили. Ми домовилися віддати за хату гроші, коли син повернеться з Москви. Туди він збирався їхати в кінці осені. Планували з Надею одружитися після заробітків.

— Різниця у двадцять років вас не хвилювала?
— А що поробиш. Хто старших тепер слухає? Син на новому жилищі двір до ладу привів і паркан збирався ставити. Грибів наконсервували з Надею. Свого дня народження він не справляв, грошей не було. Толік йому п'ять літрів бензину дав, щоб з'їздив Надю зустрів, і електрочайник купив, а я — ковдру. І ще й просила: «Заїдь, синку, забери подарене в свою хату. Посидимо по-сімейному, у мене ж є і хліб, і до хліба».

Не послухався, а я ж його до півночі ждала. Вийду. Темінь. А сич так кричить, так кричить, аж жутко. Знала, що не на хороше, та і подумати не могла, що мені на горе, — каже Ганна Заріцька. — Це вже після похорону люди мені розказують, що того вечора Володя у Студинці сидів, схилившись на руль. Згодом бачили, як його машиною хтось інший їздив. А хто саме, не говорять. Що в машину лізло багато, але не всі вмістилися. Возили вони, як самі хотіли. Як бензин по Студинці шукали, щоб їхати гуляти на Свердловку. І це робили не хлопці, а дівки.

— Надя була вагітна?
— Нам ні вона, ні Володя про це нічого не казали. Я помічала, що вона налягала на солону рибу і їсть без апетиту. Брат наш, Василь, їздив у морг на опізнання. Експерт, який робив розтин, сказав, що Надя мала три місяці вагітності, — каже Віра Миколаївна. — Якби ще тих, хто пропали, знайшли, можливо, хоч щось прояснилося. По селу говорять, що рідні ходили до ворожки. Вона кидала на карти. На Назарові чорна карта, ніби хрест. А от Воробйов нібито десь у якогось дядька. Рідні все ще надіються.

«Я відчинила, а там вода»

Зіна Власенко розповідає:
— Того вечора Володя зустрів нас із Надею у Блистові Новгород-Сіверського району. Ми поїхали гуляти. Коли приїхали в Об'єднане, сестра на хвилинку заскочила додому, поставила сумку. Я із машини не виходила. Поїхали до бару у Студинку. Там Ярослав Дмитриченко виставлявся за день народження, Надин минув третього жовтня.

Отож вона вирішила долучиться до святкування. Було нас десь шістнадцятеро. В бар пішли, потім до клубу. Туди приїхали і хлопці з Мезина Коропського району. Володя з нами весь час не був. Зайде, подивиться і вийде. Хлопці підуть, назад його приведуть. Як клуб закрився, Володя хотів їхати додому. Та Нікуша (Вероніка Кондратенко) попросила поїхати в Свердловку Коропського району. Там у неї друзі. І Надя ще хотіла погуляти.

— Це правда, що у машині не було бензину?
— Мезинські хлопці допомогли заправити. І ми поїхали. Погуляли трохи у Свердловці. Заходили в бар. Була десь друга ночі, коли зібралися додому. Нікуша сідала в машину, та її хлопець витяг. І ми поїхали вшістьох. Володя був за кермом. На передньому сидінні сидів Назар, на руках у нього — Надя. Ззаду, зліва, Рома, далі Сергій і я, біля правих дверей. Вова сказав, що поїде додому через урочище

Путаницю, а не полями, як їхали у Свердловку, щоб бензину не палити. їхали недовго, хвилин п'ять. І раптом машина пішла вниз, і почала набиратися вода. Я подумала, що заїхали в річку. Хлопці кричать: «Зіна, двері відчиняй». Я відчинила, а там вода. Я їх і закрила. Коли вже стало по коліна води, Роман, який сидів біля задніх лівих дверцят, відкрив їх і вискочив.

— А чого ж Сергій і ти не кинулися за ним?
— Не знаю. Я відкрила вікно і полізла. Мене ще ззаду хтось підштовхнув.
— Зінаїдо, але коли підняли авто, у ньому всі вікна були зачинені. Вибите лише заднє скло. І двері зліва, через які вискочив Роман, закриті на кнопку.

— Ну, не знаю.
— А ті, що залишилися в машині, кричали з переляку, лізли, притоплюючи одне одного, щоб врятуватися?

— Усе було тихо. Я поплила.
— Третя ночі. Темінь. Як ти зрозуміла, в який бік плисти?
— Я бачила дерева. Вийшла. Сіла на берег. Мене колотило. Тоді прибігли хлопці, що гуляли з нами коло бару. їх покликав Роман. Мене забрали додому до Сашка Колесника. Витерли горілкою. А тоді відвезли у лікарню.

— Зіно, твоя сестра загинула. Змилуйся, скажи правду. Хто був за кермом? — запитала Віра, сестра Володимира Заріцького.
— Володя.
— А як же він опинився на задньому сидінні? У позі, наче спить. І Надя схилилася на задньому сидінні до його ніг. Вона ж повненька була. Навряд чи пролізла між сидіннями. Не бійся, розкажи.

— Не знаю.

Ярослав Дмитриченко, який увечері напередодні трагедії виставлявся за день народження, розповів, що хлопці із Свердловки говорили, коли «сімка» поїхала у бік переправи, біля повороту на Студинку було видно, як загорілися «стопи». Та чи пересідав хто за кермо, невідомо.

Ще один живий свідок Роман Василенко раптово виїхав зі Студинки. Батько сказав, що поїхав на заробітки за кордон. У селі подейкують, щоб бути подалі від розпитувань. Номера мобільного сина не дав.
Двох зниклих — Назара Коваленка та Сергія Воробйова — все ще шукають. Рятувальники обстежили більше 25 кілометрів Десни вниз за течією та берегові лінії. Поки що безрезультатно. Батьки все ще надіються.

На минулому тижні навіть човен із свічкою та іконою пускали річкою. На Чернігівщині є такий обряд. На човен, а в деяких районах на пліт, ставлять ікону, свічку та хліб. І на тому місці, де закрутиться цей човен, треба шукати утопленика. В деяких селах вірять, що він сам підніметься там, де ікона зупиниться.

По обіді у вівторок, 15 жовтня, зниклих ще не знайшли.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч», 17 жовтня 2013р.