Хоспіс при обласній психоневрологічній лікарні став прихистком для понад тисячі чернігівців
Безнадійні та невиліковно хворі люди, яким потрібен цілодобовий контроль медиків.
МОВОЮ СУМНОЇ СТАТИСТИКИ
Сучасний стан громадського здоров"я в Україні характеризується як кризовий.
Ця медико – демографічна криза визначається постійним зменшенням чисельності населення, постарінням популяції та безпрецедентно високим рівнем смертності.
Передусім, від таких хронічних недуг, як патологія серцево – судинної системи, злоякісних пухлин, цукрового діабету, туберкульозу. А ще - зростанням кількості осіб, що страждають від нейродегенеративних захворювань головного мозку.
Протягом останнього десятиліття в Україні щорічно помирає близько 900 тисяч громадян. Із них – майже 90 тисяч – від раку й інших злоякісних пухлин. Значна частина хворих вмирає в муках і стражданнях від важкого больового синдрому та інших порушень діяльності організму.
Тому все актуальнішим стає питання надання паліативної та хоспісної допомоги особам похилого й старечого віку, чисельність яких дедалі зростає (сьогодні в нашій країні проживає десь 3 мільйони людей віком 75 років і старших (майже 60 відсоткам із них потребують медико – соціального догляду, який вдома здійснити неможливо). Ще 10 мільйонів громадян – від 60 років (5 відсоткам цієї категорії необхідна паліативна допомога).
За словами головного лікаря Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні Володимира Ященка, демографічна криза не оминула й Придесення. Третина населення нашого краю – пенсіонери та люди похилого віку. Рівень смертності значно перевищує рівень народжуваності.
Вісім років тому саме за ініціативи Володимира Івановича при очолюваному ним лікувальному закладі й було відкрито перший на Чернігівщині хоспіс. Не соціально - територіальний центр для престарілих одиноких краян, не інтернат, а саме спеціалізоване лікувальне відділення, де за відповідними показаннями людина перебуває 1-3 місяці. Спершу розраховане на 12 ліжок, згодом – на 50. Воно й стало порятунком від болю, безнадії й безвиході вже для 1050 невиліковно хворих і немічних мешканців області.
СТАРІСТЬ НЕ ПРИХОДИТЬ ІЗ ДОБРОМ
У дитинстві я частенько допитувалась у своєї бабусі Таїсії Іванівни Криволап, котра пережила голод, війну й великі житейські випробування, про заповітні мрії. Відповідь завжди була однаковою: «Мрію про легку і швидку смерть…». Таке заповітне бажання мене бентежило й дивувало. Всевишній почув її молитви: померла вона раптово від серцевого нападу у 87 років. Сільські жінки похилого віку моїй бабусі…заздрили.
Побувавши днями у хоспісі, зрозуміла глибоку бабусину мудрість. Старість справді не приходить із добром, а з недугами, деменціями (втратами пам»яті), психозами, немічністю. Отож так важливо, щоб полишала людина світ без болю, у спокої, доглянута, в нормальних умовах, під наглядом медиків.
Як поінформував Володимир Ященко, завдання цього структурного підрозділу – надання стаціонарної психіатричної допомоги та симптоматичного (паліативного) лікування тяжкохворих, підбір необхідної знеболюючої терапії, догляд, психосоціальна реабілітація, психологічна підтримка родичів на період хвороби та втрати близької їм людини.
«БУДИНОК ЖИТТЯ» ДЛЯ БЕЗНАДІЙНИХ І ХВОРИХ
92- річну бабусю до ліжка «прикував» складний перелом шийки стегнової кістки ( травма трипова для людей похилого віку). Вдома нікому за нею доглядати, а тим більше полегшити біль і страждання. Постійні увагу й догляд, цілодобову кваліфіковану медичну допомогу старенька відчула в хоспісі.
- Мені тут добре, - ледь чутно шепоче. – Спасибі лікарям і санітарочкам.
Низенького зросту, інтелігентна за виглядом сивочола жіночка читає мені вірші Лермонтова – виразно і натхненно. А згодом розповідає про візит чоловіка. Лікар Катерина Ященко не перечить пацієнтці (хоча той вже покійний). Ніжно гладить стареньку по руці й лагідно запитує про самопочуття.
Згодом Катерина Миколаївна розкаже, що людям похилого віку властиво видавати бажане за дійсне, плутати час і події. ЇЇ підопічну привезли до відділення непритомну, безнадійну, нібито із численними переломами (бо старенька відчувала сильний фізичний біль). Ретельне обстеження засвідчило, що переломів насправді немає, а біль – симптоматичний, спричинений віковими змінами й «букетом» перенесених раніше недуг. Точний діагноз, правильно підібране медикаментозне лікування, фізіотерапевтичні процедури, чуйність і теплота персоналу відділення повернули 80- літню пацієнтку до життя. Додому вона незабаром піде своїми ногами.
Без перебільшення, у стаціонарі ожив і мій 65 – літній співрозмовник, який переніс тяжкий інсульт.
- Як привезли сюди, не скажу, не пам’ятаю. Був «труп» - тепер живу. Читаю, дивлюся телевізор, ходжу з паличкою сам. Золотий тут персонал. Свою улюблену білочку подарую Катерині Миколаївні. Заслужила вона. Ой як заслужила, - хвалить чоловік лікарку – рятівницю.
Вже вдруге опиняється в хоспісі й 70- річна чернігівка, котру до інвалідного візочка прикували лівобічний інсульт і перелом ноги. Масаж та інші фізіотерапевтичні процедури полегшують біль.
– Нас, немічних, тут харчують, лікують, доглядають, повертають до життя. То великий труд. А об’єднує горемик – старців, не сердьтеся, що так кажу, біда й горе. У кожного своє, але разом переноситься воно легше. Скучала за персоналом, мов за ріднею. – Розкажіть про них усім. Хай люди знають, які патріоти трудяться в хоспісі.
Моя згорьована співрозмовниця не гіперболізує: у відділенні випадкових медпрацівників немає. І лікарі, і медсестри, і молочні медичні сестри з особливими душевними рисами. Самовіддані, надзвичайно терплячі, сердечні.
- Байдужі до чужого горя в хоспісі не затримуються, - говорить Володимир Ященко. – Більшість персоналу – молодь, котра вміє шанувати чужу старість, має досвід роботи в подібних закладах.
Від Катерини Ященко, яка вже три роки опікується пацієнтами цього спеціалізованого структурно – функціонального підрозділу психоневрологічної лікарні, почула дуже влучний філософський вислів, що « не можна додати років до життя, але можна додати життя в роки». Тобто в останні роки земного життя людини. Так, хоспіс – «будинок життя», а не «будинок смерті» для невиліковних хворих, для людей похилого віку. І нерідко ті, кого рідня привозить сюди помирати, з часом йдуть додому самостійно.
ЗАКОНИ Є, А ЗАКЛАДІВ МАЛО
За статистикою в Україні проживає близько 450 тисяч хворих у термінальних стадіях. Вони потребують спеціального медико – соціального догляду і не вдома, а в спеціалізованих закладах.
Законодавчою базою для їх створення є і Конституція України, і Закон «Основи законодавства України про охорону здоров»я», і низка нормативних актів. Закони є, а ось достатньої кількості хоспісів немає( в 20 закладах розгорнуто десь 850 ліжок за мінімальної потреби – 4,5 тисяч). І на Чернігівщині теж їх бракує.
Всеукраїнська громадська організація «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» (членом якої, до слова, є і Володимир Ященко) постійно привертає увагу влади й МОЗУ до розв’язання цієї соціально значимої й актуальної проблеми.
Спеціалізоване відділення обласної психоневрологічної лікарні теж потребує фінансової допомоги. Благодійники, спонсори, волонтери можуть приєднатися до благородної справи – полегшення життя хворих і немічних краян. Бо за діяльність таких служб світ оцінює цивілізованість держави і гуманність суспільства загалом.
Ольга ЧЕРНЯКОВА
Фото автора.
| Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
| Переглядів : 13815 |
Фотоновини
Коментарі (3)
Підтримка важлива | 2013-10-15 21:03
Влада Чумаченко | 2013-10-15 17:09
ВВ | 2013-10-15 09:51