Михайло Павлюк мало не загинув під вулканом

До Чернігова надійшла чергова звістка від туриста-автостопника Михайла Павлюка, який два роки тому покинув своє село Низківка Щорського району і подався аж в Океанію.

Описуючи пригоди на індонезійських островах Балі, Ломбок, Сумбава, Сангеанг, Сумба, Флорес, Сулавеси, Михайло детально розповів, у яку халепу втратив при спробі підкорити діючий вулкан Сангеанг-Апі висотою 1949 м над рівнем моря.

Місцеві жителі попереджали, що без провідника на той вулкан ходити не можна - там важко знайти стежку і легко заблудитись. Та й провідника непросто знайти - на тій вершині мало хто бував.

Однак саме це й підштовхнуло туриста на небезпечну авантюру. Впевнений у своїх силах (а до цього в Океанії він підкорив понад 20 вулканів), Михайло переплив човном на острів і вирушив у путь.

Сумніви у правильності вчинку виникли дуже скоро. Стежка ніде не проглядалась, запитати було ні в кого, а продиратись довелось через густий чагарник. Під вечір руки, ноги, лице й потилиця були добряче обдерті, всі півтора літра води випиті, а дорога так і не знайдена.

З мрією досягти вершини довелося розпрощатися. Спуск же із непідкореного вулкана зайняв у мандрівника цілих три дні.

Повертатись Михайло вирішив не тією дорогою, якою прийшов - гадав, що натрапить на кращу. І - зробив дурницю. Вийшов до русла якоїсь пересохлої річки і пішов ним, радіючи, що тут немає важкопрохідних кущів.

Однак ця радість була недовгою: на шляху стали виникати високі пороги і водоспади (сухі, звісно), спуститися з яких виявилось справою непростою. Обійти ж їх часто не було можливості. По мірі зростання висоти водоспадів - від 20 до 50 метрів, сили Михайла танули, організм виснажувався.

Вода ніде не траплялась, харчі, взяті на дорогу, він не їв, щоб не посилювати спрагу. Аби хоч якось втамувати її, злизував росу, збирав з листків краплі, що залишились після дощу. Одного разу, як зізнається, назбирав води аж (!) на цілий ковток.

Вночі відчув, що не може спати - від водної недостатності посилилось серцебиття.

На третій день походу Михайло опинився на краю глибокого каньйону, обійти який було неможливо - з обох сторін його оточили високі стіни. Зрозумівши, що потрапив у пастку, знесилений хлопець навіть було подумав стрибнути униз.

Втім, відкинувши грішні думки і зібравши останні сили, повернув назад. Далі пробирався поповзом під кущами, тому що пройти ними знову ж таки було неможливо. Рюкзак з речами штовхав поперед себе.

Надія на порятунок зажевріла, коли Михайло натрапив на перші буйволячі сліди та обрубані гілки. В обідню пору четвертого для походу мандрівник нарешті дістався якогось села.

Місцеві жителі були шоковані появою виснаженого іноземця. Напоїли його водою, потім кавою і апельсиновим соком. Увечері на острів прийшов човен і Михайло повернувся на Сумбаву, звідки приплив.

Після цього подорож автостопника увійшла у звичне русло. На шляху були інші острови, села, міста й вулкани. Але коли в горах стежка губилась, навчений пригодою мандрівник далі не йшов.

До речі, приблизно півроку тому Михайло Павлюк писав, що повертається додому. Але, очевидно, чарівні краєвиди Океанії, добрі люди та безліч цікавих місць і пам’яток так зачарували мандрівника, що він продовжив шлях стежками Індонезії, мову якої вже вивчив.

Фактично без грошей, але з величезним бажанням подивитися світ. До того, як вирушити в далекі мандри, 26-річний тоді Михайло пас череду у рідному селі і читав книжки.