Останнє оновлення: 17:57 п'ятниця, 18 серпня
Скандал / Думки
Ви знаходитесь: Кримінал / Пригоди / Чи катували наркозалежних на Чернігівщині? Слідами операції СБУ
Чи катували наркозалежних на Чернігівщині? Слідами операції СБУ

Чи катували наркозалежних на Чернігівщині? Слідами операції СБУ

Хто небезпечніший – наркоман, що тероризує родичів, чи ті, хто силою відправляють його на лікування?

Нещодавно українським медіа-простором гучно прокотилася сенсаційна новина про "викриття банди злочинців, яка під прикриттям роботи так званого реабілітаційного центру для наркозалежних позбавляла останніх волі, катувала й примушувала працювати на себе", роками тримала понад 200 людей у рабстві.

Далі в заголовках з'явилися "жахіття лікування", "життя у бараках і підвалах", "тортури" і тому подібне. Жорстких епітетів для такої "скандальної сенсації" ЗМІ не пошкодували. Та чи можна вірити в їхню об'єктивність?

Сумніви закрадаються. Особливо в людей, які бували в центрі ресоціалізації наркозалежної молоді на честь ікони Божої Матері "Семистрільна", розташованому в селі Косачівка Козелецького району Чернігівщини, і щось там бачили. У їхнє число потрапили й деякі чернігівські журналісти. Коли розгорівся скандал, вони відразу опублікували у Фейсбуці посилання на свої цілком позитивні матеріали про згаданий центр і поділилися особистими враженнями й думками.

Тож тепер, коли сенсаційний ажіотаж спав, спробуємо поглянути на ситуацію виважено, спокійно і різнобічно.

Центр у Косачівці був відомим і відкритим

Свого часу реабілітаційний центр "Косачівка" був заснований колишніми наркозалежними, які, з огляду на власний досвід, вирішили допомагати іншим позбуватися залежності. Почавши з нуля на невеликому клаптику землі, вони поступово розширювалися – будувалися, згодом створили сайт, де вказали особисті телефони, і запрацювали на більшу потужність.

Хтось приїздив туди добровільно, когось привозили для примусового лікування. Родичі "пацієнтів" платили за послуги кошти, а враховуючи, що наркотиками частіше захоплюються діти заможних батьків, то й внески у центрі були чималі. Підтримувала його грішми й церква, посильну допомогу надавали місцеве лісництво і сільрада.

Спільними зусиллями в центрі поступово створювались належні умови для проживання, роботи і дозвілля реабілітантів. На сьогодні, зі слів одного з керівників закладу, центр займає територію площею 4 га – за кількасот метрів від обвідного каналу Київського водосховища.

Вона впорядкована, на ній зведено 12 житлових будинків, церкву, трапезну, лазню, майстерні, інші виробничі приміщення. У підсобному господарстві утримуються свійські тварини та птиця. Все в центрі збудовано й обслуговується самими наркозалежними, адже трудотерапія – одна з головних складових реабілітації.

На кінець березня у "Косачівці" проживало 270 осіб, з яких 28 – дівчата. Наставників налічувалось 4, працювали вони там за графіком по черзі. Керівниками робітничих бригад були люди з числа колишніх пацієнтів, які залишилися жити й працювати в центрі, боячись "зірватися" за його межами.

Після гучної операції СБУ із закриття центру в Косачівці чернігівський журналіст Ігор Стах опублікував у Фейсбуці пост із фотографіями з Косачівки, зробленими там у липні 2014-го.

«Виявляється, фотки з тієї моєї поїздки в Косачівку збереглися. Подивіться, як всередині виглядає концтабір (за версією СБУ)», – написав він.

Ігор розповів, що відвідував "Косачівку" без попередження. Мешканці центру спочатку навіть прийняли його за свого – чоловіка, який приїхав на реабілітацію. Однак, дізнавшись, що це – журналіст, поводили скрізь і все показали. У центрі Стах поговорив із кількома десятками людей – з усіма, каже, з ким хотів. Після того написав матеріал в обласну газету "Чернігівщина", де працював.

Відвідувала заклад у Косачівці й чернігівська журналістка Вікторія Сидорова. У великій статті, ілюстрованій якісними світлинами, вона теж змалювала різні сторони життя центру, зазначивши, що основними складовими реабілітації його мешканців є праця, спорт і молитва. Є у матеріалі Вікторії й фактаж, який можна трактувати двояко – залежно від того, як на це подивитися.

"Користуватися мобільними телефонами не дозволяють, розмови з рідними – раз на місяць, зате писати листи можна хоч кожен день. До речі, в будиночках живуть по 20-30 чоловік, це цілий загін. У кожному є старший. Територією переміщаються разом і строєм – як в армії. Дисципліна", – написала журналістка.

Як бачимо, правила перебування в центрі – суворі. Вони, цілком природно, подобалися не всім реабілітантам. Роботу в майстернях, на заготівлі дров, на городі чи тваринницькій фермі хтось цілком міг вважати примусом (зрештою, так воно й було), ходіння строєм – тюремними порядками, оздоровче обливання холодною водою після зарядки – катуванням.

Інші ж суворі правила у закладі, де проживає чимало людей з кримінальним минулим, вважали потрібними. А пізніше, позбувшись залежності, дякували центрові за надану можливість повернутися в нормальне життя, влаштуватися на роботу, створити щасливу родину.

"Ми працюємо в Косачівці 16 років. Через нас пройшла не одна тисяча хлопців і дівчат. Повне зцілення від залежності спостерігається у 20% наших пацієнтів. З першого погляду, ніби й небагато, але після лікування в медичних закладах всі 100% повертаються до згубних звичок", – розповів телефоном наступного дня після операції СБУ один із засновників центру, керівник його релігійної громади Сергій Моцак.

На час згаданих подій він перебував у лікарні з розбитим коліном – упав із коня. Розповів, що прихід силовиків у центр став для його мешканців величезною несподіванкою. Адже ніяких офіційних претензій, скарг і попереджень не надходило. Моцак спростував закиди СБУ щодо побиття і тортур по відношенню до наркозалежних і переконував, що саме спецпризначенці під час своєї операції завдали їм тілесних ушкоджень. До того ж, мовляв, налякані діями силовиків, реабілітанти розбіглися хто куди, і рідні не знають, де їх шукати. Багато батьків утримуваних у центрі хлопців, зазначив Моцак, наразі пишуть скарги в прокуратуру.

Зворотній бік медалі

Однак, диму без вогню, як відомо, не буває. І Служба безпеки, якщо підійти до теми з правової точки зору, не просто так закрила центр. Якщо наркозалежних туди привозили примусово, без постанови суду – це порушення прав людини. Якщо там утримували й таких, що не мають ніякої залежності, а їх просто, з якихось причин, "збагрили" грошовиті родичі – то це теж злочин, і, передусім, родичів, з якими також треба розбиратися.

У те, що в центрі когось били чи, обливаючи водою, намагалися привести до тями, легко, до речі, повірити. Адже контингент там – непростий, нервовий і агресивний, включає людей, котрі не раз "сходили в зону". Відтак, не виключено, що й підопічних вони "виховували" звичними для себе методами. Це, кажуть, як колись було в армії: черговий офіцер ішов на ніч додому, а стежити за порядком доручав якомусь авторитетному "дідові". Отримавши свободу дій, той так розперезувався, що "молодим" мало не здавалося. Отож, керівництво центру в Косачівці про знущання одних реабілітантів над іншими не завжди могло знати. Все ж надто багато людей там утримувалось.

Аналізуючи численні коментарі на форумах і в соцмережах, автор цих рядків дійшла висновку, що негативних відгуків про центр у Косачівці більше, ніж позитивних. Хоча, з іншого боку, це й не дивно, якщо повністю і назавжди виліковуються лише 20% нарко- і алкозалежних.

Та особливе враження справила жорстка стаття "Втеча з православного "Шоушенка” (на Чернігівщині під дахом РПЦ існує найбільша нелегальна в'язниця СНД)", опублікована на сайті ОРД восени 2016 року. В основі матеріалу – розповідь про "жахіття центру" 61-річного киянина, якому буцімто вдалося звідти втекти. Написано переконливо, але правда це чи ні – хай розбираються слідчі. Останнім, до речі, можна поспівчувати. Адже, перш ніж брати до уваги "викривальні" покази свідків, не завадило б часом перевіряти їх на адекватність світосприйняття. Або враховувати можливу суб'єктивність поглядів утриманців центру на порядки в ньому. Так що роботи у слідчих – непочатий край.

Одночасно з дописами про "гестапо", "катівню", "тюрму" і "концтабір", у соцмережах можна прочитати чимало й коментарів на підтримку центру. Люди, які стикалися з алкоголіками й наркоманами чи жили поряд, добре знають, що то за контингент, і як із ним важко.

Від тієї "Косачівки" у нас тільки проблеми

Центр ресоціалізації наркозалежних у Косачівці – не єдиний заклад такого роду в Чернігівській області. В селі Уборки Горбівської сільради Куликівського району діє реабілітаційний центр для наркозалежних осіб християнської церкви “Спасіння". Він невеликий, розрахований на одночасне перебування 15-20 осіб. Зараз у ньому мешкає 12 чоловіків, які теж проходять трудову та духовну реабілітацію. Однак умови там дещо відрізняються від косачівських.

"Якщо ми працюємо як релігійна організація, то наша допомога нарко- і алкозалежним не повинна бути примусовою, – переконаний директор центру Микола Мітус. - Якщо родину спіткало таке горе, то родичі, батьки повинні боротися за цих дітей, піднести не одну молитву до Бога, тому що це – проблема духовна. Однак багато хто знаходить вихід у тому, щоб дати синові грошей на пляшку чи дозу, аби не турбував. Я вважаю, що це неправильно, рідним не треба спонсорувати наркозалежних. Якщо після того людина починає красти – то її вибір – її відповідальність. Вкрав, значить потрапить у тюрму. А там зачиняють, і ніхто вже не колеться. Якщо ж людина вирішила йти в реабілітаційний центр, то має розуміти, що зі своїм статутом сюди не приходять, і треба виконувати ті вимоги, які висуваються".

За словами Мітуса, в центрі "Спасіння" реабілітанти теж перебувають під цілодобовим наглядом тих, хто вже подолав залежність. Від них вони в найтяжчі хвилини отримують пораду і підтримку. Однак, якщо хтось не витримує – його відпускають. В Уборках не хочуть, щоб на них скаржилися, говорили, що тут б'ють чи катують.

"Від тієї "Косачівки" в нас тільки проблеми. Тому що коли йде такий резонанс, як зараз, до нас приїжджає купа перевіряючих – санстанція, пожежники. Та й люди потім говорять: то це ви – ті, хто в яму саджає?" – побідкався директор. Він вважає, що подібні реабілітаційні центри потрібні для духовного очищення наркозалежних, та вони повинні співпрацювати з медичними закладами. Адже тільки в комплексі можна досягнути потрібного результату.

Нам нікуди відправляти своїх хворих

Стаціонарну медичну допомогу алко- і наркозалежним на Чернігівщині надає обласна психоневрологічна лікарня, розташована в селі Халявин під Черніговом. Її наркологічне відділення, куди хворих часто привозять непритомними, завжди переповнене. Поведінку наркозалежних і проблеми з їхнім лікуванням коментує головний лікар закладу Володимир Ященко.

"Колишніх наркоманів не буває. У них завжди є стан готовності. Щойно вони потрапляють у потрібне середовище і потрібний час, як усе повертається "на круги своя". Вилікувати їх дуже важко. Тому життя наркозалежного має бути розписане по секундах. Так, він повинен косити траву, доглядати корову, рубати, стругати, весь час бути зайнятим, інакше всі його думки займе проблема, де дістати дозу і вколотися. Як юридично це має бути оформлено – то вже інше питання. Але реабілітаційні центри, я вважаю, потрібні, й вони є в усьому світі. В Україні таких центрів теж чимало, їх підтримує церква. Однак там усе на межі фолу. Керівники одного з центрів приносили нам договір про співпрацю, я почитав юридичний бік і відмовився. Там родичі щось підписують, гроші великі платять – це не наше", – сказав Ященко.

Водночас він поскаржився на відсутність законно оформлених установ, куди лікарня могла б відправляти пролікованих пацієнтів, аби вони не поверталися у свій звичний соціум. Утім, їх немає, і виписані з медзакладу наркозалежні знову стають на ту ж стежку, з якої прийшли. "Нам нікуди відправляти своїх хворих", - констатував медик.

Як бачимо, проблема просто не до кінця вирішена державою. А святе місце, як відомо, порожнім не буває. Реабілітаційний центр у Косачівці – один із тих, хто взяв на себе цю складну роботу. Не все там законно, не все правильно..

По-різному можна ставитись і до примусового лікування наркозалежних. Бо хто більше порушує права людини: наркоман, який розпродує все нажите батьками добро, чи родичі, котрі силою відправляють його лікуватися – питання, на яке відповісти складно? Не дай Боже побувати на місці змученої наркоманом рідні.

Кілька десятків років тому в Україні працювали так звані лікувально-трудові профілакторії (ЛТП). То була закрита зона для алко- і наркозалежних із дещо м'якшими, ніж у виправних колоніях, правилами. Людей туди відправляли за рішенням суду (тобто, примусово) – на рік чи два, і все було законно. За роботу платили зарплату, яку на руки до виписки не давали. Той досвід, можливо, удосконалений, став би в пригоді й зараз, зокрема й православним реабілітаційним центрам. Треба тільки, щоб хтось у країні цим зайнявся, ухвалив відповідні правові документи і налагодив координацію з державними органами.

Щодо закриття силовиками центру в Косачівці, то майже всі, з ким довелося спілкуватися в ході підготовки цього матеріалу, вважають, що це – через мальовниче місце розташування закладу й оті 4 га землі на березі Київського водосховища та чиєсь бажання "віджати" бізнес. Хотілося б, щоб це було не так, щоб центр працював і надалі, але вже без порушень, які дали право силовикам втрутитися.

Наталія ПОТАПЧУК, м. Чернігів

Коментарі (2)

Гість | 2017-04-13 11:00

Держава на захисті наркоманів???Типове, нагле рейдерство руками "силовиків". Нічого доброго від цієї "держави" не можна чекати, всім править виключно бабло!

Правдоруб("Глибокий рів") | 2017-04-13 09:06

А в мене думка є така,
Що "драма" ця із потолка.
Навіщо наркоманів лікувать?
Не хочуть жить - не жалкувать,
В цілому, їм то вибирать.
Наприклад, так не може буть,
Щоб хтось навмисно випив ртуть.
Суспільство, що найважливіше,
Від цього буде здоровіше!
   
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  У Чернігові протестували проти Беркута: «Бывшие – пролетают!»

Сергій КОРНІЄНКО


RedTram
Загрузка...
Північний вектор