Хто береже спокій чернігівської Венеції? (Фото)

Коли крізь соснові ліси доїжджаєш до селища Радуль Ріпкинського району Чернігівської області, вражає первісна краса природи і відчуття повернення назад, у дитинство, у казку - настільки тут перехоплює дух від лісової зелені і блакиті Дніпра. Не покидає відчуття, що ти вже десь на краю світу, навіть трохи лячно - раптом якась біда, хто ж почує в цій глухомані, хто прийде на допомогу, ставлять питання руба у прес-службі обласної міліції.

Але відчуття невиразної тривоги одразу минає, коли зустрічаєш біля селищної ради усміхнене і впевнене обличчя місцевого дільничного інспектора. Саме місцевого, бо капітан міліції Олег Сухоруков от уже вісім років живе і працює в Радулі, а значить - знає і місцевість, і всіх жителів, і хто чим дихає.

Дільниця у капітана розтягнулася на 40 кілометрів - до самих Ріпок і включає в себе 13 населених пунктів. Всі вони розташовані уздовж дороги, що значно полегшує транспортне питання - інспектор на своєму економному скутері з'їздив усі лісові стежки і заплави.

Поважний старовинний Радуль самі жителі називають маленькою Венецією, адже навесні щоб дістатися з одного кінця селища в інше ви повинні, наприклад, в центрі роззутися і закасати свої брюки вище колін, а далі - вже чекати переправи на човні чи вдягати гумові чоботи до пупа.

Навіть школярі з сусідніх сіл, які навчаються у радульській школі, мусять двічі на день користуватися послугами човняра-перевізника. Але любов до навчання мабуть у крові в українців, тому дітлахи охоче долають усі перешкоди аби кожного ранку знову і знову сісти за парти.

Те, що майже у кожному дворі є човен - не тільки данина моді, а й сувора реальність. До віддалених хуторів і острівних поселень з десятка жителів можна дістатися виключно на човні. А під час повені кожен другий господар має нагоду ловити рибу прямо у себе в городі, господині у свою чергу перуть білизну там же, на городі.

Вода спадає, як правило, наприкінці травня, тож земля засаджується в першій декаді червня. Радульці дивляться на це філософськи, мовляв, ми нікуди не поспішаємо, а картопля до осені наросте.

Зважаючи на специфіку населеного пункту, голова селищної ради і дільничний - центральні фігури в селищі, а під час повені - і поготів. Весною в першу чергу заздалегідь робиться запас харчів, медикаментів, пально-мастильних матеріалів, хворих намагаються переправити «на велику землю». Що б у селищі не відбувалося - всюди видно дільничного, бо без нього, як жартують селяни, і вода не освятиться.

А роботу свою дільничний знає, про це вам скажуть всі, ніщо не сховається від його прискіпливого ока. І немає значення яка надворі пора року, спокій і громадський порядок на дільниці інспектор Сухоруков забезпечує сумлінно. Це відзначає і керівництво Ріпкинського райвідділу, яке ставить інспектора іншим за взірець виконання своїх службових обов'язків.