Є прислів’я «Не все те золото, що блищить». Його можна перефразувати - «Не все то сміття, що ним називається». І тому багато прикладів. Саме тому розумні люди знають, що сміття нема, а є ресурси.

Щоб підкреслити важливість вторинних ресурсів і цінувати професію сміттяра, 17 червня світова спільнота уже багато років відзначає Всесвітній день сміттяра (Global Garbage Man Day).

Ми з вами прогулюємося чернігівськими вулицями, йдемо від площі на Вал нашим «харчовим Бродвеєм» і не підозрюємо, по чому ходили чернігівці 400-500 років тому, а то й більше. Піднімемо завісу історії і продовжимо друкувати уривки із майбутньої, місцями іронічної, книги «Сміттєвіада», для її «обкатки».

Ці яскраві троянді помічаєш мало не за сотню метрів на вулиці Космонавтів у Чернігові. Вони так і манять підійти, подивитися і помилуватися цим дивовижним творінням природи і людських рук.

Їх виплекав у палісаднику пан Микола біля своїх вікон.

Професійне свято і вихідні – часто не співпадають. От і сьогодні, у неділю, Мстислав хоробрий, архієпископ Лазар Баранович та полковник Мартин Небаба спостерігали, як прибиральниці АТП-2528 підмітали на чернігівському Валу.

А Нестор Літописець конспектував їх роботу і заносив у робочий табель.

Війна війною, а чернігівські медіа виживають і намагаються розвиватися. Правда, більше проектів здійснюється у цифровому середовищі, в Інтернеті і соціальних мережах.

Це обговорювали представники чернігівських редакцій під час зустрічі «Робота медіа під час війни: досвід чернігівських редакцій».

Двоє працівників АТП-2528, які мешкають на околиці в Чернігові, прокинулися 3 червня о 1:55, коли припинив ревіти шахед і став зі свистом пікірувати на землю.

Вибух.

Спрацювала сигналізація автівці, яку учора ввечері переставили від магазину «Союз» до свого будинку.

Литовське місто Панявежис милувало око своєю доглянутістю і заглибленістю в природу. Таким буде і Чернігів після війни, якщо по праву стане європейським містом.

Біля сміттєвих контейнерів - чистота і порядок. І соловей на березі не тільки зачаровує свою майбутню кохану, а й присвячує пісні комунальникам містечка та його керівникам.

Віра Омелянівна жила колись на Бобровиці. Звідти, з дитинства, і любов до квітів. Минулого року вирішила зробити палісадник біля під’їзду. Бо біля інших уже були.

Сказано - зроблено. Сусіди допомогли квітами. І до цього часу несуть з дач.