Екстрім-туризм: «Ми йдемо за перемогою, а не за участю». ВІДЕО

Для когось з нас «екстремал» та «екстрім» – лише тільки новомодні слова, тоді як для інших - це не просто спосіб виділитись з сірої маси, але й стиль життя.

Екстрім з’явився і у туризмі. На Чернігівщині він знайшов свій вираз у екстремальних туристичних гонках, відомих широкому загалу під назвою «Гонки на виживання». Такий собі екстремальний відпочинок. Не для всіх, звісно.

Напередодні змагань вирішила зустрітись з одним з учасників гонок, студентом 4 курсу історичного факультету ЧДПУ імені Т. Шевченка Олексієм Ховренком, який буде приймати участь у змаганнях у групі Сталкер.

- Які Ваші досягнення у туризмі?

- У мене 8 медалей за туристичні змагання. Я виконав нормативи на кандидата у майстри спорту. Зараз мої документи знаходять на розгляді в Обласній федерації туризму. Я займав дуже багато перших місць за останні два роки.

Владислав Кириченко був моїм безпосереднім тренером, виховав мене, підняв мене на ноги, дякуючи йому я досяг таких висот. Займаюсь туризмом я вже з 2000 року. В останні 2 роки я став більш-менш сам просуватися. Мене стали запрошувати до інших команд. Київська команда «МКС» мене запрошувала і я з ними три рази їздив на чемпіонати України. Я сам формую свою команду для майбутніх змагань.

- Де Ви тренувались з 2000 року?

- Я займався на базі Центру ТОВРДМ. Це був гурток пішохідного туризму. Я був юним гуртківцем. Мене виховали, навчили тому, чому могли. І вибір моєї спеціальності («історія, українознавство та краєзнавчо-туристична робота» - І.Ч.) в університеті пов'язаний безпосередньо з тим, чим я зараз займаюсь. У мене батьки – будівельники. Потрібно було поступати у будівельний технікум і таке інше, але син пішов у педагоги.

- Розкажіть детальніше про похід по Західній Україні, про який керівник походу Владислав Кириченко зробив відеоролік.

- Це був велопохід, категорійний похід. Це розробка майбутнього маршруту «По замках Західної України». Він туристичного, краєзнавчого та спортивного характеру, оскільки був подоланий великий кілометраж велосипедом. Учасниками цього походу були школярі, студенти, у тому числі і студенти нашого Чернігівського державного педагогічного університету, а також були люди і старші: це керівник походу Владислав Кириченко та інші люди. Протяжність маршруту була більше 300 км. Фінішували ми у Тернополі.

- Хто розробляв маршрут «По замках Західної України»? Чия це ідея?

- Ідея була Владислава Кириченка. Були обрані певні місця, красиві, «фотогенічні», розроблений маршрут, тобто він був підготовчим, щоб у майбутньому його якось оформити. Потім цей маршрут був поданий на конкурс туристичних маршрутів, внаслідок чого він зайняв перше місце на Всеукраїнському конкурсі туристичних маршрутів.

- Ви якось використовуєте цей маршрут? Хто його застосовує?

- На скільки мені відомо, цей маршрут ніхто більше не проходив. А так, будь ласка, беріть документи, оформляйте маршрутний лист. Це ж не заборонено. Маршрут відкритий для всіх бажаючих.

- Знаю, що з 5-7 грудня у Чернігівській області будуть проходити «Гонки на виживання», в яких Ви берете участь. Ви вже неодноразово брали участь у подібних змаганнях. Які відчуття під час «Гонок на виживання»?

- З приводу самої участі у змаганнях, під час гонки ти все ненавидиш, думаєш, що я тут роблю, коли можна спокійно лежати на дивані і дивитись улюблений фільм та пити чай замість того, щоб дивитись на свої мозолі на ногах, дивитись на свого друга, який на ходу засинає і падає від втоми. У нас таке було. Людина доросла на ходу засинала і падала. Тоді йому було дуже погано, казав, що більше нікуди не піде. Але минуло один – два тижні і він мені каже: «Давай кудись швидше їхати, бо я вже не можу».

На останній гонці, у якій брали участь, ми 30 годин не спали. У майбутній гонці ми збираємось теж не спати... Йдеш пішки три доби, при цьому лазиш по мотузках. А відчуття після гонок: думаєш, що я таки дійшов. Ці всі фотографії, відео, дивишся на свої ноги, тебе спостерігає хірург, який теж дивиться на твої ноги, на яких кроваві мозолі. І запитує: «Що це таке?». А ти кажеш: «Так, поїздив на змаганнях пару разів». Потім з посмішкою згадуєш про це.

- Мабуть, потрібно мати особливий характер для цього, волю до життя, бажання перемоги та особливий настрій. Як Ви спостерігали?

- Мало лише однієї фізичної, технічної підготовки. Необхідна психологічна підготовка. Без такого налаштування доволі складно. Без підготовки складно в плані організації команди. Коли один з учасників команди на дистанції каже, що не може більше йти.

- Як Ви обираєте учасників у свою команду?

- На даний момент мені вже ні з кого обирати. У мене вже більш-менш сформована команда – це мої знайомі Євген та Тетяна. Ми вже брали участь у трьох змаганнях. Але на майбутнє нам потрібен четвертий учасник. Ми вже знайшли. Але перевіримо, який він. Якщо все буде добре, тоді команда вже буде сформована.

З приводу того, як я обираю. Неможна передбачити, як людина себе поведе на гонці. Обираю, перш за все, щоб фізично був підготовлений. Потім йде технічна підготовка. От у Євгену та Тетяні я впевнений на 100%. Сподіваюсь, що все буде добре.

- Можливо, у Вас є життєве кредо, правило, гасло перед гонкою, якось Ви налаштовуєтеся?

- Є єдине правило, що ми приходимо на гонку не брати участь, а перемагати. Потрібно фінішувати при будь-яких обставинах. Як кажуть, кров з носу фінішувати. І знов таки, ми йдемо за перемогою, а не за участю. Ми йдемо на гонку, стільки готувались, стільки грошей вклали…

- Скільки коштує взяти участь у гонці на виживання?

- Стартовий внесок з однієї людини – 50 грн., плюс харчування. Але харчування тут доволі специфічне. На минулій гонці ми їли тільки ізюм та арахіс. Потрібно обладнання купувати: карабіни, системи, мотузки, рюкзаки. Добре, коли воно є. Все впирається у гроші. Бажання у нас є дуже велике перемогти. Але грошей поки що немає.

- Ви десь разом, командою тренуєтесь?

- Так, звісно.У нас проходять тренування безпосередньо перед змаганнями. Нещодавно ми тренувались на пішохідному мосту. Робили спуск-підйом з мотузками.

Є тренування, які не стосуються технічної частини, а більше фізичні. Тетяна та Євген займаються бігом. Бігають по 30 км на день. В майбутньому, якщо все буде добре, будемо більше тренуватися.

Владислав Кириченко – методист Центру ТОВРДМ, головний суддя «Гонок на виживання» ввів нас у курс справи:

- На даний момент у нас зареєструвалось 150 чоловік – учасників. З усієї України. 38 команд. Це зовсім інший вид спорту. На грані можливого. Це традиційна гонка. В цьому році ми її проводимо втретє.

Виросла вона з того, що ми вирішили на Різдво прийти з Ніжина до Чернігова у максимально короткий строк. Після того три роки ніхто нікуди не ходив. Було дуже складно. А потім – знову гонка. У середньому гонка по пташиному польоту, по прямій лінії, нараховує 90 км, команда-лідер у середньому проходить 115–120 км. Середній час проходження дистанції лідером 38 годин.

У грудні в умовах постійного недоїдання, недосипання, погодних умов плюс технічні етапи, які полягають у переправі через річку. 40 м – це половина футбольного поля – потрібно дернути мотузку втрьох, переправитись і забрати цю мотузку. Складне орієнтування буде. Лісний масив, сотні квадратних кілометрів. Можна і в Білорусію вийти і у замглайські болота…

- А іноземці будуть брати участь у змаганнях?

- У цьому році – ні. А можливо, і беруть участь. Минулого року брав участь французький аташе, аташе з питань культури і науки Франції Гійом Касперський. Коли він почав погано говорити на фініші, а ми подумали, що він від втоми погано розуміє. А потім з’ясувалося, хто він.

Виявляюсь у таких умовах випадки бувають також різні. І екстремалів багато не лише серед українців! Можливо, з часом подібні гонки стануть візитною карткою Чернігова і будуть зацікавлювати туристів не тільки з різних регіонів, але й світу?! Будемо сподіватися.