Портрети Незалежності: Анатолій Шацький

У списках борців за волю і незалежність України Чернігівщина має чимало власних героїв. На жаль, більшість з них і досі залишаються маловідомими широкому загалу. Одним з таких є український громадсько-політичний діяч, дисидент, активний учасник боротьби за незалежність України у ХХ столітті Анатолій Олексійович Шацький.

1 грудня 1991 року в Україні відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 року Верховною Радою України. У загальнонаціональному референдумі взяли участь 84,18 % населення України, з яких 90,32 % проголосували за вихід зі складу СРСР та повну державну незалежність України.

Вже наступного дня, 2 грудня 1991-го незалежність України визнали Канада і Польща, 4 грудня – Литва і Латвія. Пізніше до них приєдналися і інші країни світу. Україна стала повноправним членом і суб'єктом міжнародного співтовариства як незалежна і суверенна держава.

Проте до омріяної свободи і державної незалежності передували роки важкої і виснажливої боротьби. Незалежність України не настала "сама собою", але була наслідком довготривалої боротьби найкращих представників української нації, часто ціною власного життя, здоров'я і добробуту. 

У списках борців за волю і незалежність України Чернігівщина має чимало власних героїв. Нажаль, більшість з них і досі залишаються маловідомими широкому загалу. Одним з таких є український громадсько-політичний діяч, дисидент, активний учасник боротьби за незалежність України у ХХ столітті Анатолій Олексійович Шацький.

Народився він 22 квітня 1953 року в с. Буда Куликівського району Чернігівської області в сім’ї сільських вчителів. Українець. Батьки Шацький Олексій Пантелійович (1927 р.н.) і Шацька (Підвербна ) Ніна Михайлівна (1922 р.н.).

Під час навчання в Куликівській СШ в 1969 році виготовив рукописну книжечку власних віршів «антирадянського змісту», які прочитав на шкільному вечорі з нагоди Дня Конституції. Чернігівським ОУ КДБ проти юного Анатолія Шацького була порушена кримінальна справа. Під час  одного з допитів в КДБ втратив свідомість і був доставлений в лікарню, де прооперований.

В 1974 році закінчив Львівський кінотехнікум, в 1985 році – Костромський технологічний інститут.

З 1974 року працював в системі матеріально-технічного забезпечення в Житомирській обл. та м. Чернігів.

З 1989 р. бере активну участь у заходах і протестних акціях антирадянської правозахисної організації - Чернігівської філії Української Гельсінської Спілки (УГС), яку очолював дисидент-правозахисник Левко Лук'яненко. За участь у антирадянських заходах з 1989 по 1991 рр. неодноразово піддавався переслідуванням з боку органів КДБ та МВС, затримкам і адміністративним штрафам. Активний учасник т.зв. «ковбасної революції» 7 січня 1990 року у Чернігові.

З березня 1990 року офіційний член Української Гельсінської Спілки (УГС), яка невдовзі, 29-30 квітня 1990 року на всеукраїнському з'їзді в Києві була перетворена на першу в Україні антирадянську партію - "Українську республіканську партію" (УРП), яка виступала за повалення диктатури КПРС та проголошення повної незалежності України.

З червня 1990 року обраний заступником керівника Чернігівської філії Української Республіканської Партії (УРП).

Організатор і учасник багатьох антирадянських мітингів та акцій протестів у Чернігові та Чернігівській області, які організовували УГС/УРП, НРУ, СНУМ, "Меморіал" та інші організації. Активний учасник просвітницького походу-рейду «Дзвін-90», який проводився влітку 1990 р. по селах та містах Чернігівської області з метою національно-патріотичного просвітництва та популяризації ідеї незалежності України. Під час участі у поході  був звільнений на роботі з займаної посади без пояснення причин.

В березні 1991 року на Першій конференції обласної організації УРП обраний головою Чернігівської ОО УРП. На цій посаді працював офіційно на постійній основі. Вперше в Радянському Союзі запис в трудовій книжці був завірений печаткою з тризубом.

Член Народного Руху України (офіційно з березня 1990 р.). Тривалий час займав посади голови Чернігівської міської організації НРУ та першого заступника Чернігівської обласної організації НРУ. Нагороджений вищою нагрудною відзнакою Народного Руху України «За заслуги перед Українським народом» ІІ ступеня.

Член Організації Українських Націоналістів (ОУН). Фундатор Чернігівської ОУН, ії перший голова. На ХІІ і ХІІІ Великих Зборах Українських Націоналістів (ВЗУН) в 1993 і 1994 рр. був обраний до керівного органу ОУН – членом Контрольно–ревізійної комісії.

Учасник Другого всесвітнього форуму українців ( 21-25 серпня 1997 р.).

Активний учасник Помаранчевої революції (листопад 2004 - січень 2005 рр.). Відзначений Подякою Президента України В.А. Ющенка, нагороджений Знаком «Гвардія революції».

Учасник всіх виборчих кампаній з 1989 по 2022 рр. Обирався депутатом Чернігівської міської ради та Чернігівської районної ради.

Після приходу до влади президента В. Януковича і команди Партії регіонів, відмовився виконати вимогу нового керівництва Чернігівської обласної державної адміністрації скласти мандат депутата Чернігівської районної ради та, в порушення чинного законодавства, в 2011 р. був звільнений з роботи в апараті Чернігівської облдержадміністрації.

Учасник Революції гідності. Перебував на Майдані в Києві, зокрема під час подій 18-24 лютого 2014 р.

Був помічником-консультантом депутатів Верховної Ради України Л. Григорович і В. Атрошенка, радником Голови Чернігівської районної ради О. Ларченка. 

Голова ГО «Чернігівська спілка учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» та голова Чернігівської філії Ветеранського об'єднання Української Гельсінської Спілки (ВО УГС).

Нагороди і відзнаки: Лист-подяка Президента України (2005 р.); Почесна грамота ЦВК (2015 р.); Почесна грамота Чернігівської ОДА (2005 р.); Почесна грамота Чернігівської обласної ради (2006 р.); Почесна грамота Чернігівської міської ради (2006 р.); Грамоти: Командувача ВМС ЗС України, Начальника Управління ДДВП. Подяки: Голови ЦВК, Голови ЧОДА, міського Голови м. Чернігова, Командирів військових частин, інших громадських і профспілкових організацій.

Підготував Сергій Шумило.