Останнє оновлення: 10:32 вівторок, 31 березня
святкові роздуми
Ви знаходитесь: Політика / Україна / Новий рік — нові надії
Новий рік — нові надії

Новий рік — нові надії

А так уже заведено, тому й Новоріччя — улюблене свято більшості людей. Цей взагалі-то умовний рубіж років (бо в історії, й подекуди по сьогодні, бував і є інший початок року) спонукає нас казати «До побачення» прожитому і «Здрастуй» — майбутньому, з надіями на хороше.

Щорічно є якісь ювілейні дати. Цей рік взагалі красивий на написання, дві двадцятки — 2020.

До речі, це ще не початок 20-х років XXI століття, як дехто вважає: згідно арифметики, це завершення 10-х років, останній, все ж «ювілейний», рік цих 10-х. 
Зверну увагу хоча б на два ювілеї нового року для України і українців. Перший — це 100-річчя поразки наших визвольних змагань, Української революції 1917 —1920 років. Поразка — не свято, але ж ми відзначаємо подібне, і тут поняття «відзначаємо» не несе якогось сенсу святкування. Щороку 29 січня відзначаємо День пам`яті і вшанування героїв Крут, героїчну, але й трагічну сторінку нашої історії далекого 1918 року. Щороку 13 листопада — взагалі величезну трагедію, знищення військом Московії у 1708 році гетьманської столиці України Батурина, з тисячами його мешканців. А ще — Берестечко 1651 року, а ще…Та врешті, головне у цих відзначеннях — вшанування жертв подій, а ще — осмислення цих подій, їх уроки. 
Говорячи про поразку Української революції, треба теж бути чесними й об’єктивними. Як так склалося, що при розпаді внаслідок Першої світової війни двох імперій — Російської та Австро-Угорської, між якими була поділена останні роки й століття Україна, нам не вдалося створити державу, як Польща, Фінляндія, країни Прибалтики. Чому не на нашу користь склалися тодішні умовно «нормандські формати» на європейській і світовій арені? А головне — «сила ворога в нашій слабкості», як говорили ще древні. Чвари вже тоді, століття тому, української національної еліти (Грушевський., Винниченко, Петлюра, Скоропадський), коли доходило до повстань і переворотів одних українців проти інших. Відірваність цієї еліти від народу. Але врешті і сам «народ» не варто ні ідеалізувати («Який піп — такий і приход, який приход — такі й попи»), ні уявляти якимось єдиним, монолітним цілим, якщо брат ішов на брата, сусід на сусіда.
Уроки, уроки. І хоч є така єхидна приказка, що «розумні вчаться на чужих помилках, а дурні — на власних», але краще ж, визнаючи свої помилки, ставати розумнішими. Стаємо в останні три десятиліття?
Другий ювілей — 30-річчя. 16 липня 1990 року Верховна Рада України, тоді ще радянської республіки СРСР, ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Ця дата всі наступні десятиліття перебуває якось «в тіні» дати 24 серпня 1991 року, коли Рада ухвалила Акт про незалежність України, від чого, власне, і йде наше головне державне свято. Між тим, дехто пропонує відзначати День незалежності 16 липня чи й в обидві дати. І в цьому є свій резон. Адже навіть сам термін «суверенітет» — доволі чіткий і однозначний. Відкриймо словник: «Державний суверенітет — верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах». Чітко і ясно! І Декларація це й проголосила. 
Звісно, ще існував, хоч і розсипАвся, Радянський Союз, ще у Кремлі марили якимись конфедераціями чи союзами незалежних (майже) держав. Ще потребувАлися путч ГКЧП влітку наступного року, ухвалення згаданого Акту Незалежності, затвердження його Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року, Біловезькі угоди від 7 грудня того ж року, коли саме фундатори СРСР — Росія, Україна і Білорусь оголосили його ліквідацію (республіки Закавказзя, теж фундатори, ще раніше проголосили незалежність).
Але і в рік 1990-й, після бурхливого краху в 1989 році соціалістичного концтабору Європи, сипався і СРСР. Три країни Балтії — Литва, Латвія, Естонія — проголосили повну Незалежність і вихід з СРСР. Більше того, вони проголосили ВІДНОВЛЕННЯ незалежності, проголошеної 70 років тому, по Першій світовій війні, відновлення після окупації країн Радянським Союзом наприкінці 30-х і на довгі півстоліття.
Давно час і Україні офіційно заявити, що вона була окупована у 1920 році радянською Росією. Натомість саме Україна, разом з Росією, Білоруссю і Закавказькою радянською федерацією (Грузія. Азербайджан, Вірменія) числилася майже сім десятиліть «засновником» СРСР. До речі, це було доволі сумнівне юридично утворення, «заснування». На яких підставах ми «засновники»? Бо «засновником» тоді стала принесена на російських багнетах тодішня «ДНР/ЛНР», тобто Радянська, більшовицька Україна. Ця пародія на державу, яку Москва тимчасово відпустила на повідку, щоб утвердити тут радянщину, але з якою хутко перестала гратися у її самостійність і втягла на 70 років у жахливий тоталітарний режим СРСР (колективізації, голодомори, депортації, втягнення у криваву Другу світову війну, політичні репресії, денаціоналізація). 
Уроки, уроки. Чи засвоюємо ми їх, починаючи хоча б з елементарного знання власної історії?

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Естонія після медичної реформи

Лариса МАРТИНЕНКО

RedTram
Загрузка...
Північний вектор