Роман Безсмертний: Чесно про війну і мир, про перезаснування держави під час «Вечері» на SVOBODA.FM

«Якої ми хочемо України». Це та фраза без знаку запитання, якою Роман Безсмертний розпочав зустріч-дискусію у Чернігові.

Що відбувається, коли Київ не чує регіони? Відбуваються окремі походи на Київ. Уже був дніпропетровський похід, донецький, тепер вінницький...

Проблема в інституційній кризі. Немає різниці, які повноваження у президента чи прем’єр-міністра, якщо не працюють державні інститути.

Як виправити ситуацію, політик радився з чернігівцями. Спочатку з громадськістю у культурно-діловому центрі «Світогляд», потім з журналістами в експертному клубі «Чиста політика».

До теми: «Безсмертний розповідає, чому йде в президенти» (відео)

А у програмі «Вечеря на Свободі» Роман Безсмертний розповів, чому йде в президенти та відповів на запитання ведучого Олександра Соломахи:

Про врожай і війну.
Армія і виборчий процес

- З городу вже все прибрав – злакові і картоплю. Лишилася морква, капуста, буряк і гарбузи. А ще яблука, груші і кизил (у Безсмертного є свій город. – ред.). А політичний сезон обіцяє бути цікавим, лячним і конфронтаційним.

Все, що ми робимо, несе в собі частину війни. Але ми дивимося на війну такими поглядами, які нам були створені совком. В цьому і криється багато запитань, на які ми за чотири роки війни не сформували відповідей, - зауважує політик на початку нашої розмови.

Треба зрозуміти, що армія для параду і армія для війни – це дві різні армії. Армія для зовнішнього ворога – це не армія, щоб розбиратися всередині держави. Поліція - для безпеки всередині держави, а не для війни із зовнішнім ворогом. Ми так всього тут намішали, що не дай Бог застосувати все це всередині країни.

Війна – це перша небезпека, проблема і лихо, на яке в ході виборів треба дати відповідь. Тут немає рішення 30-30-30. Де 30% за те, щоб просто відгородити окуповані території, 30% - щоб вести війну до переможного кінця і 30% - продовжити далі говорити. Вибори мають чітко сформулювати, у який спосіб має вирішуватися ця проблема.

Моя відповідь складається з трьох пунктів:
- сильна армія;
- діалог з Кремлем;
- діалог з людьми, які населяють окуповану територію.

Чому Безсмертний йде у президенти?

Причина 1. Не можу далі спостерігати за дряхлістю української державної машини.

Причина 2. Маємо розуміти, що війна не лише велике лихо, але і можливість. Це інструмент відродження ВПК, а значить промисловості, а значить сучасних технологій, а значить робочих місць. Це речі, які лежать на поверхні.

А чому це не робиться?Через нездатність усвідомити зв’язок між цими речами. Це означає нефаховість людей, апарату, чиновників і політиків. Коли є такий колосальний потенціал і він не реалізується, то я починаю думати, а чи не навмисне це робиться.

Про відносність неможливого
і здоровий консерватизм

Життя так склалося, що Безсмертний, простий вчитель середньої школи у 27 років став депутатом Верховної Ради, обійшовши конкурентів з «адмінресурсом». Потім розповідали, що Ющенко ніколи не стане президентом, а Ющенко переміг. Роман Безсмертний керував штабом Віктора Ющенка у 2004 році і знає на своєму досвіді всю умовність «неможливого».

Я можу навести безліч прикладів і життєвого і політичного досвіду, коли доводилося розв’язувати проблеми, про які усі думали, що вони нездоланні. Для когось це неможливо, але моє прізвище Безсмертний і для мене це можливо. Хто досягає мети? Той, хто йде. Хочете досягнути – починайте рухатися. Я можу рухатися дуже швидко. Бо весь попередній період був в ролі технолога, організатора. І ЯК рухатися я знаю. Я знаю, якому виду зброї які боєприпаси потрібні.

Є одна проблема. Україна настільки швидко змінюється, що політичні організаційні форми не завжди встигають за змінами.

Поглянемо на Польщу. Прийшов Дуда – увесь політичний рельєф країни змінився. Після приходу Макрона у Франції що залишилося від прихильників де Голля і соціалістів? Про що свідчить перемога Трампа?

Про те, що у світі відбувається серйозна ломка політичного рельєфу. Україна не омине цього процесу.

Що стає востребуваним? Востребуваним стає здоровий консерватизм.

Мене сильно хвилює зовнішньополітична розхлябаність України і внутрішньополітична дезорієнтованість у цінностях. Бо це відповідь на питання, якою дорогою треба йти. І це сформує відповідь на питання економічної політики, соціальної політики, міжнародних стосунків і так далі.

При цьому треба зрозуміти: нам конче потрібне перезавантаження державних інститутів.

Чому потрібне перезаснування держави?

У нас дві дороги: пройти через перехідний період до перезаснування, або ми йдемо прямим шляхом без манівців до чергової революції.

Існуючий розрив між владою і суспільством не можна подолати простим переписуванням повноважень. Нам потрібна нова система відносин з державою, відправною точкою якої буде людина, її інтереси та потреби.

Напруга у суспільстві зростає, а ми знаходимося в умовах зовнішньополітичної агресії. Що від нас залишиться після чергової революції? Над цим потрібно задуматися.

Що таке перехідний період? Це час, за який потрібно випрацювати ціннісно іншу модель української держави.

Візьміть Конституцію і подивіться: декілька сторінок про права людини і скільки все решта – про державні інституції. Ми ще в 1996-му році попереджали, що права людини – основне, а інституції модифікуються під реалізацію цих прав. І саме цей момент сьогодні вимагає перезавантаження.

Чи є у людей спільне бачення майбутньої України?
Історичний вплив Чернігова

Україна різна. І не лише в регіональному розрізі. Вона різна з точки зору населених пунктів. Навіть діалект мовний. Порівняйте Чернігівщину північну і південну. Різність і відмінність – це сила, це багатство.

Треба розуміти, що 2/3 всіх потреб людини вирішується на місцевому рівні. Але на сьогодні 2/3 повноважень для вирішення цих потреб знаходиться в центрі. Це колосальний дисбаланс.

Чим ще вирізняється Чернігівщина? Чернігівці скучили за Київським престолом. Грубо кажу. Я сьогодні в декількох місцях побачив то портретик князя Михайла, то карту з князем Михайлом… Хто такий князь Михайло тут пам’ятають. Хто такий князь Михайло в іншій Україні мало хто не знає.

Я навмисне кажу це тут і зараз, бо Чернігів періодично то перемагав, то програвав битву за київський престол. Але він завжди був претендентом на вплив.

Мені дуже приємно, що вплив Чернігова зростає. Це важливо. Але тут, як і скрізь, говорять: «Київ нас не чує». Це ще один аргумент на користь перезаснування держави.

Нам потрібні інший парламентаризм аж до двопалатності, інша модель виконавчої влади і по горизонталі, і по вертикалі. Нам потрібен інший вплив суспільства через місцеві і центральні референдуми. Нам потрібне інше самоврядування і інша модель організації територій. При цьому треба чути одне одного.

Про популізм

Брехати, казати неправду і усілякі можливі солодкі речі я не буду. Буду говорити діагноз і як його лікувати.

Я б дуже хотів зустрітися з кожним українцем, але я фізично цього не здатний зробити. Я просто пояснюю, що далі брехати людям і займатися популізмом не припустимо. Він нас погубить.

В політику потрібно повернути розуміння, що це є мистецтво управління, яке вимагає професіоналізму. Проблеми людей неможливо вирішити, сидячи на політичних ток-шоу.

Все, про що ми зараз говоримо і що є нашими проблемами, має рішення. Але це не рішення за два чи за три дні. Я впевнений, що сьогодні потрібно показати динаміку і завтра ситуація стане змінюватися швидко.

Коли виникає динаміка? Коли зникає така турбота як війна. Коли зникає така тривога як небезпека.

Солодкими обіцянками цього не досягнеш. Це досягається кров’ю, потом, важкою працею і серйозним науковим аналізом того, що буде завтра.

Треба не брати вчорашні інструменти, потрібно йти попереду. Потрібно думати про завтра, і туди рухатися.

Про північно-східного сусіда.
Чи можна з ним домовлятися?

Чим менше передбачуваний сусід, тим мають бути коротшими і точнішими домовленості. Це треба розуміти і без цього не обійтися.

Мінськ показав, що потрібно домовлятися лише на дуже короткій відстані і дуже глибоко за змістом. Причому, мати механізми, які передбачають відповідальність за порушення.

Ми маємо вести діалог з Кремлем. Я знаю, що це звучить не популярно, але Дональд Трамп розмовляє з Путіним, хоч йому це навряд чи приємно. Меркель розмовляє. А ми, країна по території якої проходить війна, будемо від цього відмовлятися? Дипломатичним тиском міжнародної спільноти можна примусити Путіна до переговорів, але Україна має наповнити їх конкретикою.

Є ще дві складові завершення війни: сильна армія, що посилить наші переговорні позиції. І діалог з мешканцями окупованих територій. Це необхідно для реінтеграції.

Чи скористається Україна історичним шансом?

З кожним кроком українська держава і суспільство стверджуються. Ми ще ніколи так довго не були державними, як зараз. А це означає, що ми є здатними вирішувати свої проблеми.