2014: нові виклики України, які перейшли в рік 2015-й

Рік 2014-й рік приніс Україні багато чого вперше. Воно перейшло у рік 2015- й і потребує осмислення й відповіді.

Уперше — вбивство людей у центрі столиці.

Уперше — окупація частини території. Уперше — війна на нашій землі.

2014 рік приніс нашій країні найбільші потрясіння за весь час незалежності.

Це був рік прозріння, розвіяння наших ілюзій. Ілюзії, що маємо повноцінну державу, а не лише її атрибути. 

Ілюзії, що ми самостійні, а не лишаємося в полоні колишнього СРСР і його «правонаступниці» — Росії, полоні ментальному, економічному, духовному, мовному. Ілюзії, що маємо демократичний устрій з розвинутим громадянським суспільством. Ілюзії, що маємо справжню, а не олігархічну економіку. Ілюзії, що ми мали справжню, боєздатну, а не розграбовану армію.

Але це був рік початку прощання з цими ілюзіями, початку реальних перемін — від бездержавності до держави, від тоталітаризму до демократії.

МАЙДАН

Революції у нас починаються восени. Студентська революція на граніті 1990 року. Помаранчева революція 2004 року. Єврореволюція — другий Майдан.

Є точна дата початку Єврореволюції — 21 листопада 2013 року. Це день, коли вища влада держави оголосила про відмову підписати 29 листопада угоду про Асоціацію України з Євросоюзом. Це був би крок до вступу в ЄС, крок до остаточного розриву з новітніми союзами, які городить Росія.

Не вийшло. І всім зрозуміло, що саме під тиском Росії проросійська влада регіоналів зірвала цей процес. Відповіддю стала Єврореволюція, Майдан. Зрив угоди був лише останньою краплею, загалом причиною революції стало прагнення народу змести цей одіозний режим.

Далі були три місяці жорсткого протистояння на Майдані, який став територією свободи, стимулював Майдани по всій країні, власне, великим Майданом стала Україна.

На жаль, протистояння дійшло до такої межі, що пролилася кров, бо прогнилий режим не хотів і не міг піти з миром.

Уперше в новітній історі відбулося силове, революційне повалення влади. Пройшли позачергові вибори і Президента, і парламенту. До влади прийшли політичні сили Майдану. Прийшли на поруйновану державу.

Народ чекав і чекає від цієї влади перш за все розслідування загибелі людей під час Єврореволюції, Майдану і покарання винних. Цього, на жаль, не дочекалися у 2014 році, цього чекають у році новому.

ОКУПАЦІЯ КРИМУ

Удар був завданий підло, одразу після приходу нової влади. Крим — це вкрай зрусифікована і зденаціоналізована територія, щодо якої наша державна влада протягом більш як 20 років мало що робила для зміцнення тут державницьких позицій. Це єдина на території України іноземна військова база — Чорноморського флоту Росії — за міждержавною угодою України і Росії, підписаною 1997 року і чинною по рік 2017-ий, коли російський флот мав вимітатися з України.

Але вже в перші місяці своєї влади, у квітні 2010 року, режим Януковича підписав із Росією ганебні Харківські угоди — про продовження перебування Чорноморського флоту в Криму аж на 25 років, до 2042-го.

Тож не випадково саме Крим став першою мішенню російської агресії. Вже наприкінці лютого тут відбувся антидержавний заколот і насильницьке захоплення влади в автономії проросійськими терористами. Далі — 16 березня так званий «референдум», абсолютно сфальсифікований, про незалежність Криму від України і приєднання його до Росії. А вже за два дні Росія офіційно ухвалила рішення про приєднання Криму.

Це був безпрецедентно нахабний крок в європейській політиці. Уперше за сім повоєнних десятліть одна країна поглинула територію іншої. Розпадалися комуністичні імперії, той же СРСР чи Югославія. Цілком мирно розділилася на Чехію і Словаччину Чехословаччина.

Відколювалися внаслідок сепаратизму чи агресії шматки якихось держав, що проголошували власні державні утворення. Але мало хто визнавав ці «держави», і вже ніхто не приєднував їх до себе — що Придністров’я, що Косово, що «утворені» в результаті війни Росії проти Грузії Південну Осетію і Абхазію.

Тут же вперше поглинуто чужу територію. Всупереч навіть заключному акту Гельсінкі — Наради з безпеки і співробітицтва в Європі 1975 року, де було зафіксовано непорушність повоєнних кордонів Європи, принаймні заборону силових змін цих кордонів.

Крим окуповано Росією — така офіційна позиція Української держави. Така позиція і Європи та світу. Повернення Криму під контроль України — ще одна болюча тема, що перейшла нам з року минулого.

ДОНБАС

Сказане про Крим значною мірою стосується і Донбасу. За кілька тижнів після Криму почався заколот сепаратистів у Донецькій і Луганській областях. Тут усе маскувалося тезами, що Донбас чимось «особливий», що Україна його «не чує». Насправді ж це демагогія. Донбас з його соціальними проблемами нічим не особливий в Україні.

Лише одним: це вкрай зрусифікована територія, яка десятиліттями заселялася з усього Союзу специфічним людом. Зона, що жила за бандитськими поняттями, відома кримінальними розбірками ще від початку 1990-их. Зона, що породила 4-річне правління в Україні режиму регіоналів, який руйнував і сам Донбас.

Так чи інакше, але знов-таки вперше ми отримали чималу територію, десь третину Донбасу, яка опинилася поза контролем Української держави. У 2015 рік нам перейшла і ця біда. Треба відновлювати владу держави на цій території.

А також треба розбиратися, що ще, окрім прямої агресії Росії, спричинило цю ситуацію. Де країна десятиліттями недопрацьовувала щодо одержавлення краю? Чому ми постійно програємо інформаційне протистояння з Росією, чому такий слабкий національний інформаційний простір? Як велася ця так звана АТО, антитерористична операція? До якого стану дійшла за ці понад два десятиліття українська армія і з чиєї вини?

ЕКОНОМІКА

Ще одне завдання — розібратися, що коїться в нашій економіці. Наскільки успішною чи провальною була тут діяльність нової української влади? Так, війна на Донбасі зруйнувала частину економіки. Так, попередня влада просто брутально вкрала, вивезла з країни величезні кошти — називають десятки мільярдів доларів.

Так, режим регіоналів набрав за 4 роки десятки мільярдів доларів іноземних кредитів. Отже, нашій економіці потрібні все нові грошові вливання, кредити для сплати попередніх боргів, залізаючи про цьому в борги нові.

Але коли в країні почнуться справжні економічні реформи? Коли завершиться епоха дикого капіталізму і олігархономіки? Чому тягар економічних реформ влада перекладає на плечі простих людей?

І тут ми виходимо з економічних на суто політичні категорії. Насамперед на тему корупції — зловживання владою. Нарешті, теж уперше, якраз на вимогу Майдану, було ухвалено Закон про люстрацію — «Про очищення влади». Але це не та люстрація, яку треба було провести ще понад 20 років тому, тобто відсторонення від влади посадовців комуно-радянського режиму. У нашому трактуванні люстрація може перетворитися на гризню за владні крісла. І тут теж потрібен контроль громадськості.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Виходить, про що б ми не говорили, скрізь присутня тема народовладдя. Іншими словами — становлення справжнього громадянського суспільства. З цим проблеми. І це засвідчили недавні вибори до Верховної Ради. Знову продажна мажоритарна система, знову спотворений політикум з його карикатурною партіїзацією замість справжніх політичних партій.

І тут уже марно апелювати до влади, державних інституцій, які самі формуються таким політикумом. Треба апелювати до самих громадян і запитати в них: невже вам подобається таке громадянське суспільство, такі політичні партії? Навряд чи. Тоді чому ж ви й далі числитеся в таких партіях, підтримуєте їх своєю участю? Або добивайтеся їх оновлення, або виходьте з них.

* * *

Словом, шлях оновлення суспільства непростий, тривалий. Усі нові виклики, з якими зіштовхнулася Україна 2014 року, перейшли нам у рік 2015-ий. І якщо ми щиро бажали собі в Новоріччя кращого нового 2015 року, ніж був украй тяжкий попередній, над цим доведеться попрацювати.