Сверблячка за Союзом

Ряд депутатів путінської фракцій «Єдина Росія», Компартії та ЛДПР (партія Жириновського) Державної Думи Росії виступили з вимогою порушення кримінальних справ, у тому числі проти колишнього президента СРСР Михайла Горбачова, за ліквідацію Радянського Союзу.

Цей демарш, звичайно, можна назвати карикатурним. Але водночас він свідчить, що нинішня політична верхівка Росії безнадійно хвора на шовінізм.

Чому саме Горбачов, котрий на сконі СРСР до останнього прагнув зберегти ту державу, обстоюючи доволі дивну ідею «незалежності республік у складі єдиної союзної держави»? Більше ревнителі колишнього Союзу звикли в його розвалі звинувачувати глав Росії, України і Білорусі Єльцина, Кравчука і Шушкевича, які, від імені своїх держав, підписали 8 грудня 1991 року Біловезькі угоди про ліквідацію СРСР.

Чи, може, російських парламентарів стримує той факт, що і Кравчук, і Шушкевич — громадяни інших держав? А щодо Єльцина, то справа не лише в тому, що він уже в інших світах. Історія дасть оцінку цій неординарній постаті. А поки що варто зазначити, і це російські парламентарі добре знають, що саме Єльцин звів на російський трон Володимира Путіна.

Не в прямому, звісно, сенсі, а практично саме так. Наприкінці 1999 року Єльцин, не добувши кілька місяців до завершення своєї президентської каденції, за станом здоров’я залишає посаду президента Російської Федерації. І просто…передає цю посаду Путіну, призначивши того своїм наступником, виконуючим обов’язки президента.

На цій посаді Путін був кілька місяців, поки у травні 2000 року, вигравши президентські вибори, не вступив офіційно на посаду президента. Це так, штрих на тему нинішніх балачок Путіна про легітимність нової української влади. Принаймні наш в.о. президента призначений на цю посаду парламентом, згідно із Конституцією, — як його спікер, на відміну від отої «передачі престолу» в Росії.

Але повернімося до інкримінованої Горбачову вини в «розвалі Союзу». І тут ми зачіпаємо серйозну і глибоку тему — роль особи в історії. Горбачов на тлі історії — питання дуже цікаве й складне.

Що означали всі ті колосальні переміни в СРСР за часів Горбачова? Якими насправді були причини розвалу СРСР? Серед них називають хронічне відставання СРСР від Заходу в економіці, чого не могли компенсувати сировинні ресурси. Також повний програш Союзом гонки озброєнь. Варто назвати й такий фактор, як усепланетне поширення інформації. Інтернет тільки починався, але супутниковий зв’язок, надпотужні радіо- і телевізійні передавачі зарубіжжя вже не дозволяли тримати громадян СРСР в інформаційній блокаді. Одним із ключових моментів стало пробудження національної самосвідомості народів СРСР, що також спонукало розвал цієї імперії, утвореної Московією протягом століть агресії і загарбань.

Для мислячих людей мого покоління, кому в передгорбачовський період, тобто в час «розквіту застою», було від 30-ти до 40-а, Горбачов — постать однозначно симпатична. І нехай давня китайська мудрість говорить, що «важко жити в часи перемін», це були переміни цікаві, хвилюючі, як свіже повітря в задушливій атмосфері імперії.

Варто зазначити, що Михайло Горбачов — українець по матері. У матері, українки Марії Пантеліївни Гопкало, батько був з Чернігівщини, мати — з Харківщини. Батько Горбачова, Сергій Андрійович Горбачов, — росіянин. Зростання на Ставропіллі, у степових старовинних козацьких краях, вплив матері, чуті з дитинства українська мова й українські пісні, які Горбачов добре знає і любить і досі, — все це якимось чином виховувало в ньому психологію свободи, що, безумовно, позначилося і на його політичних поглядах.

Горбачовська перебудова, як було названо ті переміни, — це тема окремої розмови. Тут варто лише коротко згадати законодавче анулювання керівної ролі КПРС у житті СРСР, те, що вперше в державі було запроваджено не декларовану, а реальну альтернативність на виборах. З початком демократизації почали виходити на волю політв’язні. 1985 року повернувся в Україну В’ячеслав Чорновіл, 1988 року вийшов з ув’язнення Левко Лук’яненко. У грудні 1986 року з ініціативи Горбачова був звільнений із заслання в Горькому видатний учений Андрій Сахаров.

Швидко змінювалася сама суспільна атмосфера після десятиліть терору, потім — гниття, застою. Те, що десятиліттями ходило в самвидаві, за що переслідували, вийшло у вільний духовний простір: Михайло Булгаков, Андрій Платонов, Борис Пастернак. В українській літературі поверталися імена і твори таких письменників, як Іван Багряний, Євген Маланюк та інші непримиренні противники комуністичного режиму. Поверталися до читача дисиденти Микола Руденко, Олесь Бердник. Публікувалося те, що досі ходило лише в самвидаві: деякі вірші Ліни Костенко, Василя Симоненка, Володимира Сосюри. Україна повертала собі творчість геніального Василя Стуса.

Справжнім потрясінням став фільм Тенгіза Абуладзе «Покаяння», це потужне мистецьке розвінчання тоталітарного режиму.

Далі було завершення 1989 року ганебної 10-літньої війни в Афганістані, падіння Берлінської стіни, кінець так званого соціалістичного табору в Європі. 1990 року Горбачов став лауреатом Нобелівської премії миру.

А тепер повернімося до звинувачень нинішніх російських «яструбів» у «розвалі СРСР». У них коротка пам’ять. Біловезьку угоду підписали глави саме тих трьох держав, що 1922 року були засновниками СРСР: Росія, Україна і Білорусь. Усіх засновників було 6: це також республіки Закавказької Федерації — Грузія, Вірменія, Азербайджан. Але на момент Біловежжя всі три вже проголосили свій суверенітет, тобто вийшли зі складу СРСР, який розсипався на очах: Грузія — 6 квітня, Вірменія — 21 вересня, Азербайджан — 18 жовтня 1991 року. Більше того, сама Росія проголосила свій суверенітет, тобто практично вихід із Союзу, ще 12 червня 1990 року, Україна — 16 липня того ж року. Біловезька угоду було потім ратифіковано парламентами всіх трьох країн-підписантів. А Україна підтвердила незалежність, проголошену 24 серпня 1991 року, ще й всенародним референдумом 1 грудня, за тиждень до Біловежжя. І нарешті таке: на початку 1992 року в Алма-Аті рішення про ліквідацію СРСР і утворення замість нього СНД підписали всі колишні республіки Союзу, крім, звичайно, Прибалтики, адже Латвія, Литва і Естонія, які задовго до розпаду Союзу відновили свою незалежність, проголосили, що вони ніколи й не входили до СРСР, а були окуповані ним у передвоєнний період.

А коли вже російські депутати забалакали про «розвал» СРСР, то варто нагадати: не було чого розвалювати, бо СРСР юридично взагалі… не існував. Тоді, в грудні 1922 року, перший Всесоюзний з’їзд Рад лише проголосив Декларацію про утворення СРСР, а ухвалений з’їздом Договір про таке утворення повинні були затвердити, ратифікувати всі досі незалежні республіки, які утворювали нову державу. Це так і не було зроблено, зокрема Україною. Принаймні стосовно того Договору, ухваленого з’їздом. Цей Договір зазнав шахрайських переписувань і підтасовок — Москва вдалася до цього за абсолютною аналогією із сумновідомими Переяславськими угодами.

Ось така історія. Вона, поза сумнівом, добре відома російським парламентарям. То для чого ж весь цей політичний цирк? Абсолютно очевидно: все це напряму пов’язане з нинішньою окупацією Росією Криму і подальшою її агресією щодо України.

Ось, наприклад, що сказав російський політолог Орєшкін в інтерв’ю Російській службі Бі-Бі-Сі: «Треба знайти винуватих. Це сталінська модель управління, коли влада робить руйнівні кроки, такі як колективізація або масові репресії. Горбачов, напевно, комусь здався хорошою фігурою, щоб на ньому сконцентрувати цю негативну енергетику і показати, що такі люди розвалили Радянський Союз, а ми не дозволимо ворогам, які нас оточують, розвалити Росію». За словами експерта, питання про те, наскільки правомірними були події 1991 року, не в останню чергу викликані анексією Криму: «Вперше масштабним чином змінюються внутрішньополітичні кордони пострадянського простору на користь Російської Федерації. Була Абхазія, була Південна Осетія, але вони так і залишаються незалежними, невизнаними державами, а тут на офіційному рівні ми приєднали до себе цілу область України».

У цій ситуації дехто в Росії вчергове порушує питання про «розвал Союзу». Далі буде? І це вже не фарс, а біда хворої на шовінізм Росії.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити