Хвороблива подвійність кримських нардепів, або У дяді генерала свої онуки є

Більше половини нардепів, обраних за кримськими мажоритарними округами, публічно заявляють, що підтримують «демократическое волеизъявление крымского народа».

Крим, за уявленнями цих народних обранців, належить РФ – однак депутатську зарплату вони продовжують отримувати у «фашистсько-бендерівській» Україні.

Нагадаємо, зарплата в українських депутатів досить-таки некисла – у середньому 14-15 тисяч гривень. Щоправда, в утриманців російської Держдуми вона ще жирніша – 250 000 рублів, або ж, якщо перерахувати за нинішнім курсом НБУ, близько 65 тисяч гривень. Однак до Держдупи кримських нардепів поки що ніхто не запрошує, і навряд чи запросить у майбутньому: як-то говориться у бородатому анекдоті, у дяді генерала свої онуки є.

Проросійські маріонетки корисні лише у якості п’ятої колонни на території іншої держави – але якщо тепер РФ вважає Крим своїм, то цінність коллаборантів різко знижується. Їхня місія вже виконана, а для того, щоб знімати вершки з кримського глечика, Росії усілякі там тубільці потрібні як торішній сніг – і сама впорається.

Однак, підемо по порядку. На даний момент у списках Верховної Ради числиться двоє мажоритарників від Севастополя – незабутній Вадим «Гадик» Колесніченко та його тезка Вадим Новинський, мільярдер, який так невчасно похерив свій російський паспорт заради українського мандату.

Крім того, є ще десятеро мажоритарників, обраних від решти кримських округів. Один з них – Лев Миримський – пройшов до Верховної Ради як висуванець від партії «Союз», а ще дев’ятеро – Дзоз, Нетецька, Парасків, Лютікова, Льовочкіна, Брайко, Дейч, Нечаєв та Груба – до останнього часу фігурували як члени фракції Партії регіонів. Після відомих лютневих подій Григорій Груба з фракції втік, а решта його колег почала з усіх сил відхрещуватися від свого колишнього лідера, доводячи, що нюх на політичну кон’юктуру у них не згірший, ніж у дезертира Груби – просто методи трошки інші.

Так, Борис Дейч (якому, до речі, Віктор Федорович минулого року із власних ручок пожалував звання Героя України) на початку березня заявив кримським «Комментариям», що усе зло було від екс-гаранта, а самі по собі регіонали – білі, пухнасті і, взагалі, «высококвалифицированные, думающие об Украине люди».

«За процветание нашего Крыма!»

Як саме кримські мажоритарники «думают об Украине», стало зрозуміло дуже швидко. Вже 13 березня той же Дойч у Судаку закликав усіх «прийти всем на избирательные участки, поддержать референдум и отдать свой голос за будущее, за процветание нашего Крыма». А ще через три дні особисто проголосував за входження Криму до складу РФ, радісно відзвітувавши про свій героїчний вчинок перед камерами:

Не менш гучно волав про необхідність підтримати антиконтитуційний референдум і ялтинсько-алуштинський нардеп Брайко.

«Традиционно на Южном берегу Крыма самая низкая явка на избирательные участки при любых выборах. Но так не должно быть в этот раз! Не оставайтесь равнодушными! Приходите сами, звоните родным и знакомым, призывайте всех идти на избирательные участки! Ведь наша судьба и дальнейшая история Крыма решаются 16 марта 2014 года!», – цитує звернення мажоритарника інтернет-проект «Віртуальний Крим».

На підспіві у Брайка з Дейчем ридали колеги-«кримчани»: нардеп Олег Парасків гучно бідкався, що через «майданівців» та «потяги дружби» (жоден з яких, до речі, так у реальності і не з’явився) розірвалася «тонкая материя, объединявшая восточную и западную культуры». Лев Миримський уголос страждав за безневинного Аксьонова, якого переслідує зла українська Генпрокуратура: «Как можно вести переговоры, если возбуждаются уголовные дела против сегодняшних руководителей Крыма?» – обуренно спитався він під час інтерв’ю «Главкому». А депутат ВР Віталіна Дзоз, спіймана фотографом під час написання тому ж Аксьонову SMS з фразою «Жду ваших указаний, готова выступить», заявила, що разом із сепаратистської самопроголошеною владою стоїть «на защите Крыма и интересов крымчан».

Звичайно ж, на першому плані цього хору яскравим соло звучав пронизливий тенор Колесниченка – який на ці теми лише за останній тиждень наговорив стільки, що вистачило б не на статтю, а на товстий том обраних промов. Як і треба було очікувати, свої промови одіозний нардеп невдовзі підтримав справою: 16 березня, як повідомив «Севас-інформ», Колесниченко дисципліновано з’явився на виборчій дільниці за місцем прописки (село Гончарне Балаклавського району) і поставив галочку на бюлетені. Щоправда, яким саме був його вибір, він журналістам так не признався, натякнувши лише, що голосував проти «націонал-фашизму».

Не зізналася, за що голосувала, і Валентина Лютикова, яку місцеві кореспонденти спіймали на виході з виборчої дільниці у Керчі. На питання, що ж вона тепер планує робити із своїм статусом народного депутата України, Лютикова висловила надію, що все «как-то узаконится»:

«К сожалению, получилось так, что мы – «мажоритарщики», шли представлять интересы избирателей, округа. Я думаю, что в ближайшее время, в связи с событиями, с проведением референдума, его узаконят и решат вопрос с нами, «мажоритарщиками». Или мы будем, или не будем представлять… Но с другой стороны, Конституция Украины предусматривает 450 депутатов. Убрав нас, нужно будет вносить изменения в Конституцию Украины. Другая структура и в Российской Федерации. Я думаю, что будут изменения, все потихонечку узаконится и встанет на свои места. И тогда кто-то из наших «мажоритарщиков» (не буду называть имен, но я вижу их в этой роли) будут продолжать работать в Верховной Раде Украины», – туманно висловилася керченська нардепка.

Або хрестик, або труси

Яким саме чином ці неназвані мажоритарники зможуть працювати в українському парламенті, регіоналка так і не пояснила. Як не пояснила і своє дещо шизофренічне посилання на Конституцію України, з точки зору якої кримське голосування 16 березня – це взагалі кримінальний шабаш, оскільки питання зміни кордонів держави, як відомо, можуть вирішуватися лише на загальноукраїнському референдумі.

Однак свідомості кримських нардепів-сепаратістів взагалі притаманна деяка хвороблива подвійність. Референдум із 93,7 відсотками, набраними під пильним наглядом ввічливих зелених чоловічків, вони визнають – але при цьому від статусу депутатів парламенту зовсім іншої, з їхньої точки зору, країни відмовлятися не поспішають. Ситуація виходить як у відомому анекдоті про Рабіновича у лазні: «Ви або хрестика зніміть, або труси натягніть!».

Поки що публічно «зняти хрестика» наважився лише Колесніченко – щоправда, трохи заднім числом. «Что касается меня, так я с 21 февраля вообще не работаю в составе украинского парламента, так как считаю, что он совершил конституционный переворот», - заявив він 17 березня, повідомляє Корреспондент.net. А на питання, чи означає це, що він відмовляється від свого депутатського мандату, відповів: «Естественно. А зачем он мне нужен? Я не собираюсь принимать участие в легализации государственного переворота».

Однак офіційної заяви від Колесниченка керівництво українського парламенту на даний момент так не отримало. Його земляки теж поки що не завалюють Турчинова заявами з проханнями позбавити їх депутатства – незважаючи на нещодавні заклики Константинова зробити це негайно, бо, мовляв, «республика Крым уже не является частью украинского государства, поэтому им больше некого там представлять».

Треба сказати, що у логічності тут самопроголошеному кримському спікеру не відмовиш – якщо ти вже визнаєш референдум законним, то треба йти до кінця: чесно складати мандат чужоземної держави і повертатися на малу батьківщину. Щоправда, перспективи, які Константинов обіцяє тим, хто повернеться, виглядають не дуже блискуче. «Пусть возвращаются домой, здесь у нас очень много работы. Сейчас нужно всем, засучив рукава, очень серьезно потрудиться на благо крымчан, чтобы этот переходный период был наименее болезненным», – заявляє він. Іншими словами, щоб довести свою принциповість, кримським нардепам пропонується змінити солодке депутатське життя на жалюгідне існування у статусі трудяг із засуканими рукавами. І це після всіх тих мільйонів, які були вкладені у виборчу кампанію, після всіх коливань «разом з лінією партії» – від вдячного прийняття звання Герою України з рук Януковича, як вийшло з тим же Дейчем, до публічного запльовування того ж Януковича з криками «Невиноватая я, он сам пришел!». Стільки коштів, стільки нервів, стільки відчайдушних зусиль утриматися на плаву – і ось тепер все це піде нанівець?

Звичайно, долі кримських мажоритарників зараз не позаздриш. Але ми продовжуємо вірити у людську порядність та принциповість. І сподіваємося, що вже невдовзі ці нардепи гордо відмовляться від своїх зарплат, які досі виплачуються їм фашистсько-бендерівськими гривнями, кинуть у обличчя Турчинову мандати, де їхнє ім’я-прізвище спотворене мовою ворожої неонацистської держави, і повернуться додому працювати на благо своїх виборців. Щоправда, після відмови від мандату виборцями вони для екс-нардепів вже не будуть – але нічого: як раз з’явиться слушна нагода показати, що ти готовий працювати «на благо крымчан» просто так, без депутатських привілеїв. Отже, попереду – справжнє, без усіляких жартів, випробування на патріотизм. Чи витримаєте, панове?

Політика і культура