Однобокий Національний круглий стіл: опозиція прийшла, влада ігнорувала

Порозуміння в суспільстві бракує навіть «заради європейського майбутнього»

Так очікуваний Національний круглий стіл «Порозуміння заради європейського майбутнього», як важливий етап до підписання в листопаді у Вільнюсі Угоди про асоціацію України і Євросоюзу, став хіба що пів-національним. Тобто, були представлені ті політичні сили, які отримали на останніх президентських і парламентських виборах приблизно половину голосів виборців.

То ж захід перетворився в круглий стіл опозиції, замість великого діалогу між владою, опозицією парламентською і позапарламентською, власне, всім спектром українського соціуму і політикуму.

Сам круглий стіл у столиці навіть візуально був розділений на дві частини: справа сиділи спікери, які представляли опозицію, ліва частина була порожня, і перед порожніми ж стільцями сиротливо стояли таблички. При тому, найвищого «рангу»: запрошення на захід отримали всі очільники держави — президент, голова парламенту, прем`єр уряду, всі фракції Ради, тобто і ті, що входять до правлячої коаліції,— регіонали і комуністи, їх таблички теж стояли на лівому фланзі.

 Звичайно, перша претензія — до неприбулих, нехай навіть не особисто, а будучи представленими високими посадовцями згаданих владних інституцій. З комуністами все зрозуміло: замість євроінтеграції, в яку вони не проти «інтегруватися» особисто, ними затівається якийсь «референдум» мало не за відновлення СРСР, це в державі, яка щойно відзначила 22-річчя. Менш ясно з регіоналами. В одному з виступів на заході прозвучало, що за євроінтеграцію, тобто підписання Угоди у Вільнюсі, чотири фракції парламенту, значить, і регіонали. Тоді чому їх не було, як і комуністів? Адже участь у круглому столі зовсім не обов`язково означала б підтримку його основної ідеї — європейського майбутнього. Блукають між двох сосен, це щодо регіоналів? Заступник голови їхньої парламентської фракції Чечетов висловився за підписання Угоди, і начебто від імені фракції. А невгамовний Колесніченко подає законопроект про скасування курсу України на ЄС¸ що, як відомо, ще 10 років тому закріплений Законом України. Але ж вищі керівники держави, які одночасно є лідерами правлячої Партії регіонів, начебто за Угоду. Та навіть якщо хтось і проти, то прийди і виклади свої аргументи. На те й суспільний діалог.

 Що ж, залишалося послухати ініціаторів Національного круглого столу і представників опозиції. Нагадаємо, що ініціаторами стали відомі громадські діячі які в червні вийшли з цією ідеєю діалогу. Опозицію ж, на рівні керівників, представляв лідер лише одної парламентської фракції — Арсеній Яценюк. Віталій Кличко і Олег Тягнибок начебто ж з поважних причин не змогли бути, їх представляли заступники по партії і фракції.

 Переконливий аналіз того, чому для України так важливий європейський вибір, зробив голова оргкомітету Національного круглого столу В`ячеслав Брюховецький. Буде підписана Угода у Вільнюсі — це стане перемогою України, не буде — поразкою. Але ніхто не повинен приватизувати собі ту перемогу або ухилятися від відповідальності в разі поразки — наголосив виступаючий. Тобто, ми всі — в одному човні.

 На винятковій важливості підписання Угоди наголошували практично всі виступаючі. Так, народний депутат з фракції УДАР Ростислав Павленко підкреслив: «Вперше маємо шанс отримати європейські гарантії нашої незалежності, адже ЄС заснований на принципах поваги до суверенітету всіх держав».

 Шлях до Євросоюзу, навіть шлях до підписання Угоди, непростий. Кілька місяців тому ЄС назвав 11 пунктів вимог, які наша держава має виконати для підписання Угоди. В основному, це стосується приведення нашого законодавства до стандартів ЄС. І багато з цих пунктів ще не виконано. А часу обмаль, практично, лише вересень — початок жовтня. Григорій Немиря у своєму виступі наголосив, що хоч це і буде або спільна перемога, або спільна поразка, але, істини ради, народ, виборці країни мають знати, кому саме «завдячувати» у разі поразки. То ж у парламент негайно мають бути внесені необхідні для підписання Угоди закони. Відповідальність, все ж, на правлячій коаліції, адже «контрольний пакет» голосів у неї.

 Але, застерігали промовці, треба ухвалювати справжні закони про євроінтеграцію, а не їх імітацію. Для прикладу наводився один з ключових моментів вимог ЄС — реформування судової системи, яка у нас, м`яко кажучи, далека від демократичних мірок. І ось уряд ініціював один з подібних законів — про гарантії виконання рішень судів. Гарна назва, красива преамбула, а по суті — це закон, як державним органам не виконувати рішень судів, які винесені на захист громадян. Один з типових прикладів, коли, за поганою радянською традицією, діла нема, а є завіса порожніх слів. Як подивиться на таку «традицію» європейська спільнота, передбачити неважко

 Оцінки лунали доволі різкі. Так, Сергій Головатий, як і ще ряд виступаючих, прямо поклав відповідальність за таку імітацію «шляху до ЄС» на вищу державну владу, яка, втім, сипле бадьорими заявами про «європейський вектор».

 Політичний зріз непростої ситуації з підписанням Угоди зробив Юрій Луценко. Перед цим в одному з виступів пролунала така теза: мовляв, підписання Угоди стане політичною, пропагандистською перемогою Януковича і його команди, і це незадовго до практичного початку президентської виборчої кампанії. Водночас це стане моральною поразкою опозиції. На це треба було відповісти. Луценко зробив це більш ніж переконливо. Ось деякі моменти його виступу.

 «Вибір між Європейським Союзом і Митним союзом — це вибір між минулим, ціну якому ми добре знаємо, і майбутнім…Сьогодні протидія Кремля і 5-ї колони потребує стратегічного мислення від всіх політичних сил. Облога Кремля, а вона не є торговою війною, це буде повномасштабна холодна війна із застосуванням економічних, релігійних, шпигунських засобів, ця війна надовго. І українська історія, що засвідчує приклад Івана Сірки й Івана Виговського, показує: або треба працювати разом, або готуватися до поразки. Кажу про необхідність співпраці опозиції і нинішньої гангстерської влади. Можливо, комусь не подобається ця теза, хтось твердить, що треба боротися з Януковичем у всіх його проривах. Категорично не згоден з цим. У зовнішній політиці, до підписання Угоди у Вільнюсі, Янукович наш попутник, союзник. На другий день після підписання Угоди він знову наш ворог, якого треба перемогти на президентських виборах 2015-го року, а його партію треба перемогти на парламентських.

 У нас є різниця причин підписання Угоди. Розумію, що для Януковича це дах пограбування України, а для нас це цивілізаційний вибір. Але у нас одна мета. І Слава Богу, що ми можемо прийняти закони про євроінтеграцію, підписати Угоду при відносному спокої на Сході України. Ніщо так не посилить Україну у протистоянні з Кремлем, як підтримка євроінтеграції найширшою громадськістю…

 Давайте почнемо у вересні масову акцію демонстрації нашого євровибору, від Києва до найдальшого куточка країни. Це буде сигналом для Європи: ви підписуєте Угоду не з Януковичем, який не відповідає більшості європейських стандартів як політик, ви підписуєте Угоду з українським суспільством. Януковичі приходять і відходять, Україна повертається до європейського дому. Україна має завоювати свою свободу і свою Європу. А кордони рабства не можна перейти нелегально».

 Що ж, позиції визначено. В дискусії звучали і паралелі зі знаменитим «круглим столом» у Польщі 1989 року. Дещо натягнуті паралелі, адже Польща, як і інші країни соцтабору, стояла на порозі надзвичайно кардинальних змін: потреби декомунізувати суспільство, покінчити з тоталітарним прорадянським режимом, а відтак добитися справжнього суверенітету, а не дозованого Кремлем. І там за «круглий стіл» сіли з одного боку представники комуністичної влади, що втратила будь-яку серйозну підтримку в суспільстві, і опозиції, за якою вже стояв практично весь народ.

У нас ситуація не така критична. Але в якомусь сенсі також ідеться про кардинальний вибір суспільства. Час визначатися!