Затюкана свобода в День Свободи, Майдан і “потенційні злочинці” – ми всі

(Цю першу частину статті я написав на тому тижні)

МАЙДАН З НАМИ?

22 листопада — День Свободи. Свято, встановлене у 2005 році Указом Президента України Віктора Ющенка в ознаменування річниці початку Помаранчевої революції — 22 листопада 2004 року.

Свято, про яке нинішня влада воліла б не згадувати і не нагадувати. Адже саме проти цих політиків, “правонаступників” більш як десятилітнього кучмізму, й постала та народна революція. На жаль, незавершена.

Бо начебто зметені революцією — знову при владі. Бо ті, кого було названо головними фальсифікаторами президентських виборів, не лише не понесли кару, а на найвищих посада.

Свято, яке чимало людей, в тому числі й учасники революції, чомусь згадують з гіркотою, якщо взагалі згадують. А, власне, чому? Ми розчаровані в лідерах Майдану? В його ідеалах? У самій Свободі, яку всього лиш почали здобувати?

Що для нас це свято і це святе поняття — СВОБОДА? Про це — короткі інтерв’ю, взяті мною в Києві, зокрема, в парламенті.

Євген СВЕРСТЮК, відомий політичний і громадський діяч, шестидесятник, дисидент, репресований комуністичним режимом:

—Не думаю, що це та дата, яку можуть забути. Але це дата, яку ми можемо “зам`яти” — і через недбальство, і через брак тих, хто осмислює великі дати. Це дата велика. дата, яка завжди з нами. І думаю,що її треба відзначити передусім на рівні інформації, щоб людям нагадати: цей день не лишився в історії. Він нічим не може бути засмічений, ніякою інформацією чи дезінформацією. Це є один з важливих моментів повстання духу. І попри те, що є багато професійних засмічувачів і багато людей байдужих і примітивних які не розуміють, що є що, ми повинні думати про цю дату. Ми повинні її озвучувати, хто як може.

Наталія ОСЬМАК, громадська діячка, донька Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака, репресованого комуністичним режимом:

—Коли починалися ці події, Майдан, я займалася такою дуже важливою для мене справою, як перепоховання праху мого батька з Володимира в Росії до Києва. Це було дуже непросто. Я тоді не одразу звернула увагу на ці події осені 2004 року. Крім того, думаю, багато хто тоді ще не усвідомлював, що це буде. Але коли я згадую оці події, тих людей, ці тижні Майдану, то мені здається, власне, я переконана, що цей Майдан і майдани в інших містах — це були майдани людей, звільнених від російської окупації. Тому там були просвітлені обличчя, там були надії, люди були вільні. І це головне. На жаль, не всі це розуміють. Може, причиною є те, що було пізніше, як вели себе ті, хто називав себе керівниками Майдану, як вони ведуть себе зараз. Тому, наприклад, один чоловік якось мені сказав: “Мені соромно, що я там був”. Я ж кажу йому: “Ти не дивися на те, як чинять ті чи інші політики, дивися на те, яким ти був щасливим тоді. Тому Майдан —це є щастя.

Володимир В`ЯТРОВИЧ, історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху:

—У мене з Помаранчевою революцією дуже приємні асоціації, я був одним з активних її учасників. Вважаю, що це дуже світлий спогад, який повинен допомогти нам, українцям, перетривати цю темну ніч, яка є зараз, повинен мобілізувати на те, щоб боротьба продовжувалася. День свободи — це справді свято свободи. І ми повинні зробити все, щоб вона не обмежувалася на нас.

Мустафа ДЖЕМІЛЬОВ, народний депутат України, лідер кримсько-татарського народу, колишній дисидент, політв`язень комуністичного режиму:

—Звичайно. в порівнянні з колишнім Радянським Союзом зроблено великий крок вперед. Але в останні роки, на жаль, ми просуваємося не вперед, а відступаємо. Та все ж, якщо порівняти з деякими пострадянськими державами, нам плакатися не доводиться.

Олег ЛЯШКО, народний депутат України, лідер Радикальної партії

—Чому забули про це свято? Завдяки Ющенку і Тимошенко й забули. Коли був запроваджений цей День Свободи, після Помаранчевої революції, ми мали такий кредит довіри всередині країни і зовні. Стільки проблем могли вирішити, нічого не зробили. Чварилися між собою Ющенко і Тимошенко, а в результаті до влади прийшов Янукович і його компанія, яка сьогодні проводить антисоціальну політику, обмежує конституційні права громадян. Тому, на жаль, маємо на папері День Свободи, а в реальності в країні свободи немає. Бо свобода — це можливість годувати своїх дітей, можливість заробляти, лікуватися. А не просто вийти прапором помахати. Так сьогодні людям навіть з прапором не дають виходити, щоб відстоювати свої конституційні права. Не здивуюся, коли ці фарисеї, які сьогодні при владі, взагалі скасують це свято. А реально це свято буде в нашій країні тоді, коли ми цю владу поженемо геть, але й ту, що була, ми не повинні назад вести. Нових людей треба вести у владу, простих нормальних людей.

Арсеній ЯЦЕНЮК, народний депутат України, лідер “Фронту змін”:

—Це свято стало зараз неймовірно актуальне, бо якщо раніше це був День свободи просто як ще одна дата, яка мало що тягнула для свідомості українців, то сьогодні День Свободи став настільки актуальним, бо свободи практично нема.

ПАРКАН СВОБОДИ

(А ця частина статті написана сьогодні вранці, якраз в День Свободи.)

Далі події розвивалися так. Минулої п’ятниці за поданням Київської міської державної адміністрації столичний суд заборонив проведення масових акцій 22 листопада на Майдані Незалежності і прилеглих центральних вулицях столиці, зокрема, на самому Хрещатику, на Інститутській, Грушевського, Банковій, тобто якраз там, де вирувала Помаранчева революції, народжувалося саме це свято — День Свободи.

Мотивація міської влади, до якої начебто звернулися зі своїми поданнями міліція і Управління державної охорони, була слухняно проштампована так званим судом. Ось ці три причини заборони відзначення в центрі столиці держави нашого свята, топтання конституційних прав громадян. Перша — на Майдані починається встановлення новорічної ялинки. Друга — в цей день, 22 листопада, в Києві відбувається візит Президента Литовської Республіки Далі Грибаускайте. Третє — при святкуванні можуть виникнути порушення громадського порядку. Всю цю аргументацію влади й суду інакше як абсурдною і єзуїтською не назвеш.

Початок встановлення новорічної ялинки за 40 днів(!) до Нового року просто смішно пояснювати якимись “особливими розмірами й вагою ялинки”, а ще це безсоромна спекуляція на одному з найсвітліших родинних свят календаря.

Лише блюзнірством є кивання на візит Президента Литви, якій, значить, могли б загрожувати учасники свята. Не кажемо вже, що тим же маршрутом, повз Майдан, мало не щодня мчить з Межигір’я кортеж Януковича. Але Литва?! Це говориться про главу держави, яка першою в колишньому СРСР рішуче пішла по шляху руйнування комуно-радянської імперії. Йдеться про демократичну державу Євросоюзу, де подібні нахабні заборони виглядали б просто дикунством. Врешті, дехто з організаторів відзначення Дня Свободи звернувся до Президента Литви з пропозицією, щоб вона перенесла свій візит на пізніше, аби у нашої влади відпав один з приводів забороняти святкування. Інші організатори свята навпаки запросили главу Литви на Майдан, на спільне святкування Дня Свободи. І ті, й ті по-своєму мають резон.

Нарешті, про “геніальну”, але вже, на жаль, не унікальну у нас мотивацію — запобігти порушенню громадського порядку. Ну, що тут скажеш на цей маразм? Влада ПОТЕНЦІЙНО зарахувала своїх громадян у злочинці. “Можуть бути порушення порядку”... Можуть. І 22-го, і 25-го, і на Майдані, і на Бесарабці, куди міська влада запропонувала запроторити громадян на св`яткування. У нас же завжди є кому спровокувати безлад. Ті ж комуністи, які ненавидять і День Свободи, і нашу державність, чим не потенційні учасники протистояння з політичним опонентами. Тоді, за цією дивною і дикою логікою, можна забороняти все. Ось хоча б найближче свято — 1 грудня, 20-річчя Всеукраїнського референдуму за Незалежність України. А там заборонити й святкування Дня Незалежності. Адже є політичні сили, які ненавидять ці дати і саму нашу Незалежність, то ж теж можливе політичне протистояння. Тим паче, якщо влада мало не сама провокуватиме його і крізь пальці дивитиметься на все. Але тоді запитання — а для чого ж у нас правоохоронні органи, та ж міліція, яка зарані перелякано просить заборонити свято? Міліція, якої у нас найбільше в Європі в перерахунку на душу населення і яка за витратами вже зрівнялася з армією.

Словом, з владою все ясно. Не ясно з опозицією. Ще за тиждень до свята задекларувала намір провести відзначення Дня Свободи саме на Майдані так звана Коаліція учасників Помаранчевої революції. Так назвали себе активісти торішнього Податкового Майдану. Втім, торік той Майдан і зібрався якраз на річницю Помаранчевої революції. То ж нині люди задекларували відзначення одразу двох дат — 7-ї річниці Помаранчевої революції і першої — Податкового Майдану. Що ж, і на тому спасибі. Правда, як тільки суд заборонив святкування, Коаліція чомусь перелякано запросила прийти людей на Майдан “просто постояти” і чомусь аж о 18-й вечора. З таким же доволі дивним закликом звернувся до громадян і Оргкомітет по відзначенню Дня Свободи, до якого, окрім згаданої Коаліції, увійшли представники Комітету визволення політв’язнів, ряду інших громадських організацій.

Вкрай здивувало, що до останнього моменту чітко не заявили про участь у святкуванні, попри всілякі заборони переляканої влади, представники найбільш радикальних протестних сил останніх тижнів — чорнобильці й “афганці”. Те ж саме — незалежні профспілки. І вже зовсім дивує чи, може, навпаки, вже не дивує пасивність, якщо не байдужість, опозиційних політичних партій. Майже не чути було заяв протесту з приводу ганебної заборони святкування Дня Свободи, намірів і закликів все ж гідно, а не “по-бесарабськи”, відзначити свято. Схоже, у опозиційних партій заціпило дух і потенцію після ухвалення виборчого закону, довкола якого й заметушилися всі політичні пристрасті. А День Свободи, Свобода — справа десята…

х х х

Такою була ситуація на ранок Дня Свободи, 22-го листопада. Порожньо на Майдані Незалежності, тут взагалі не відчувається жодного свята. Та частина Майдану, що прилягає до Монументу Незалежності, тобто місце масових народних акцій, обнесена “парканом свободи”, за яким начебто монтують новорічну ялинку. Мало що змінюється і протягом дня. І навряд чи гідно буде відзначено свято увечері . В цьому нещасному суспільстві роками й десятиліттями не відбувається нічого…

P.S. від редакції. Минулого року любитель розповідати про "незалежне судочинство" розвеселив українську громаду встановленням "йолкі". Цю саму "йолку" потрібно було "кров з носа" встановити, аби податковий Майдан швидше усвідомив неминуче наближення Нового року. Побитий рекорд з "йолкою" цього року свідчить про необхідність викинути будь-які "дурниці" з голів громадян...