Терор 1937-1938рр.: у Биковнянських могилах поховані жителі Чернігівщини

15 і 16 травня 2010 року відзначено День пам'яті жертв політичних репресій на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Лісова зона поблизу с. Биківня під Києвом є найбільшим в Україні похованням жертв комуністичних політичних репресій. Протягом 30-40-их років ХХ століття в Биківні здійснювалося масове захоронення людей, страчених органами НКВС у Києві. За даними науковців тут поховано близько 100-120 тисяч осіб.

Чимало чернігівців знайшло свій останній притулок у сумнозвісній Биківні у 1937 – 1938 рр. Вражає, що це в масі своїй прості люди, безпартійні, без освіти і без високих посад. Так, наприклад, Петро Свиридович Дубінський, 1878 р. н., уродженець с. Сорокотичі (очевидно, Сорокошичі, тепер Козелецького району), соціальне походження з селян, безпартійний, малограмотний, працював охоронцем Київського заводу по виготовленню фотоапаратів, заарештований 11 вересня 1937 р., дочекався смертного вироку 9 березня 1938 р., страчений 21 березня того ж таки року. Реабілітація для нього наступила аж у травні 1989 р. Ровесник П.Дубінського, уродженець с.Щаснівки (тепер Бобровицького району), житель м. Києва Сергій Родіонович Тарасенко розстріляний 4 грудня 1937 р. Його доньку, Феодосію Сергіївну, 1909 р. н. розстріляли теж у Биківні у 1938 р. Важливо підкреслити, що у обох останніх випадках навіть не вказано статті, згідно з якою їм виставляли «обвинувачення».

Радянська влада цілковито замовчувала те, що відбувалось у Биківні. Вперше інформацію про масштабні поховання жертв комуністичних репресій у Биківнянському лісі оприлюднили представники німецької окупаційної влади у 1941 році. Радянський Союз у свою чергу проголосив, що знайдені останки належать жертвам німецьких окупантів, які цинічно використовують результати власного злочину для проведення антирадянської пропаганди. Після закінчення війни працювало кілька радянських державних комісій, які у своїх висновках зазначали що у Биківні поховані жертви нацистів.

Вперше про те, що биківнянські жертви – це злочин НКВС було заявлено лише у 1989 році. Четверта Державна комісія під тиском фактів і свідчень очевидців визнала, що у Биківні поховані жертви радянських комуністичних репресій. Як мовилося в одному з офіційних документів, «у квітні 1989 року під час слідства виявлені і вилучені предмети з особистими ознаками, написами, гравіруванням та іншими особливостями, по яких вдалося встановити конкретних розстріляних осіб, знайти і вивчити сотні архівно-кримінальних справ відносно жертв масових репресій довоєнних років, які у той час були розстріляні у м. Києві та захоронені в 19—20 кварталах Дніпровського лісництва поблизу с. Биківня».

У 1995 році на виконання розпорядження Президента України від 11 серпня 1994 року «Про заходи щодо вшанування пам’яті жертв політичних репресій, похованих у селищі Биківня» було засновано Меморіальний комплекс жертвам політичних репресій 1930-х років. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 року на його основі було створено Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». У травні 2006 року Указом Президента України Заповіднику було надано статус національного. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 року «Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Заповідник було передано до сфери управління Українського інституту національної пам’яті, який здійснює організаційне та науково-методичне управління Заповідником дотепер.