Вибори... час вибору!

В новому 2010 році українському народу прийдеться роботи черговий вибір: курсу країни в стратегічному і тактичному аспектах, способу життя на найближчі п’ять років, стилю взаємовідносин з владою і законом тощо.

Усе це пов’язано з однією подією – з виборами Президента України. Хоча діючий Президент України жаліється, що у нього мало повноважень, все ж таки і сьогодні посада президента є дуже вагомою в політичній системі України.

Крім того існує психологічна складова – Президент України головна політична фігура в країні і за усе, що коїться у цій країні, несе персональну відповідальність. Так вважає і селянин, і робітник, і інтелігент. Правильно це або ні, це вже інша проблема.

Які соціальні сили уособлюють лідери президентських перегонів в Україні?

Усім прагматикам (за виключенням деяких кандидатів у президенти) зрозуміло, що реальна боротьба за посаду Президента України ведеться між двома особами – В.Януковичем та Ю.Тимошенко. Оскільки ідеологічна різниця між політичними партіями в Україні незначна, то варто безпосередньо подивитися, які ж соціальні сили представляють ці політики.

В.Янукович – яскравий представник традиційно-консервативної, адміністративно-командної економічної бюрократії ХХ століття. Незалежно від того, де він працював, він ідентифікується з „важкою” промисловістю – металургією, вугільною і хімічною промисловістю, машинобудуванням тощо. Ці галузі важливі в економіці, але сьогодні не вони визначають динаміку науково-технічного прогресу. Тому традиційно-консервативне бачення економіки сьогодні може стати гальмом не тільки науково-технічного, але і соціального прогресу. Пройшли часи, коли кількість тони металу і вугілля на мешканця країни визначали рівень її розвитку. Особливо в умовах ресурсовитратної української економіки.

Ю.Тимошенко – представник нової хвилі в економіці: інноваційних науковоємних технологій, виробництв, які зорієнтовані на задоволення життєвих потреб людини, - сільське господарство, електроніка, інформаційні технології, соціальні інфраструктури, побут тощо. Ця хвиля в економіці Україні значно перспективніше.

Обрання Президентом України того або іншого кандидата має для країни довгострокові наслідки. Особливо в аспекті особистісних характеристик обох лідерів. І тут варто врахувати їхні біографії, життєвий шлях, інтелект та інше.

Якщо підходити об’єктивно, то В.Янукович ( в разі його обрання) буде дуже вразливою політичною фігурою і це відіб’ється на іміджі України. Візьмемо лише широко відомі факти.

• Судимості В.Януковича. Скільки би ми не говорили що вони погашені, що це гріхи „молодості”, для зовнішнього світу це беззаперечний факт. В міжнародній політиці існує традиція, ні один королівський дім не прийме лідера країни з кримінальним минулим (засуджені за політичні дії в цю категорію не входять) і державний візит в такі країни як Велика Британія, Швеція, Нідерланди, Данія, Іспанія та деякі інші стає практично не можливим.
• В.Янукович є регіональним лідером. І центр та захід України не визнають його „своїм”. Отже ціннісна розколотість України збережеться.
• Оскільки В.Янукович є представником традиційно-консервативної бюрократії, то ротації політичної та економічної еліт або не відбудеться, або відбудеться в недостатній мірі.
• Інтелігенцію і молодь чекає нове розчарування через позицію В.Януковича в царині культури і мови, в сфері відродження духовності.

Можна було б наводити й інші аргументи, які послаблюють лідерські позиції В.Януковича. Але головне інше – В.Янукович може плідно працювати на будь-якій державній або громадській посаді, крім посади Президента України, яка чітко вказує, що „ ... Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. (ст.102, ч.2). Крім того, існує політико-моральний аспект теперішніх виборів. Наприкінці 2004 року громадяни України заявили дуету „Л.Кучма – В.Янукович”, що їхній режим є неприйнятним для України. І В.Янукович не довів своєю поведінкою, що він засвоїв історичні уроки. Фактично ті ж самі гасла і дії пропонуються в 2010 році. Та й збіговисько сепаратистів-януковічів в Северодонецьку народ України не забув. Тому громадяни України мають повне моральне право повторити свою позицію до В.Януковича, яку вони продемонстрували у 2004 році.

Ю.Тимошенко теж має вразливі сторони. Але позитиву має більше. По-перше, інколи говорять, що не варто обирати Президентом України жінку. В такій позиції є й недотримання гендерної політики і чоловічий шовінізм.

Якщо, наприклад, подивитися на історію Російської імперії, то найбільш видатною політичною фігурою є не Петро І, який багато зробив позитивного, але і багато чого негативного, особливо по відношенню до України та українського козацтва. Найбільш великі територіальні прирощення Росією були здійснені при імператрицях Єлизаветі та Катерині ІІ. Їхнє правління вважається „золотим століттям” Російської імперії. Усі ми пам’ятаємо роль Маргарет Тетчер в модернізації Великої Британії. Впевнено керує Німеччиною А.Меркель.

По-друге, може якраз обрання жінки Президентом України і буде тестом для країни в процесі демократизації. Якщо країни Балтії дозволяють собі обирати жінок президентами, то чим ми гірші.

По-третє, Ю.Тимошенко проводить виважену внутрішню і зовнішню політику. Як представниця Дніпропетровська вона „своя” і на сході, і в центрі, і на заході, і на півдні, і на півночі України. Вона налагодила рівні стосунки з ЄС і Росією, що свідчить про інтелект та набутий політичний досвід.

По-четверте, Ю.Тимошенко лояльно сприймається інтелігенцією країни, тому що не „педалює” проблем, які роз’єднують країну. І вона може стати політичним лідером, якій виконає консолідуючу роль в країні.

Отже, український народ повинен (а може і зобов’язаний історією) об’єктивно оцінити світову і внутрішню ситуацію, своїх політиків і зробити осмислений, раціональний вибір, обираючи Президента України.

Ті ж кандидати в президенти, які не вийшли в другий тур виборів або програють в другому турі, теж повинні зробити свій вибір і під час підготовки до другого туру виборів і після другого туру. Україна у нас одна і роботи на усіх вистачить. Головне – це відповідальність перед народом і державою.

Микола Михальченко,
член-кореспондент НАН України,
Президент Української Академії політичних наук,
доктор філософських наук, професор