Андрій Шевченко: “Чернігівщина займає особливе місце в стратегії Блоку Юлії Тимошенко”

Андрій Шевченко – авторитетний тележурналіст, кандидат у народні депутати від БЮТ (5-й номер у списку), зрештою, наш земляк – побував у Чернігові з робочим візитом: він виступав одним з модераторів семінару з підготовки до виборів, організованого Міжнародним республіканським інститутом.

Крім цього Андрій відвідав виробничо-харчовий комбінат “Нивки”, поспілкувався з колегами і дав інтерв’ю. Зокрема, він сказав, що Блок Юлії Тимошенко у Верховній Раді, вірогідно, ініціюватиме на лютневих засіданнях корекцію та узгодження між собою законів про вибори народних депутатів і про місцеві вибори. Оскільки в теперішньому вигляді вони є абсурдними.

- Андрію, в чому конкретно виражається неузгодженість і абсурдність названих законів?

- Хаос починається з найпростішого: в законі про вибори до ВР термін для голосування визначено з 7-ї години ранку до 22-ї, а в законі про місцеві вибори – з 8-ї до 20-ї. Чому так і як цю норму реалізувати на прктиці – навряд чи хтось знає. Однак елементи ризику маніпуляцій і навіть фальсифікацій -- очевидні. Депутати місцевих рад обираються на п’ять років, а голови сільських, селищних і міських рад – на чотири... Наступна ж неузгодженість просто курйозна: процедура підрахунку бюлетенів передбачає розкладання по окремих купках проголосованих бюлетенів за різні політичні сили, до Верховної Ради, “проти всіх”, недійсні і має бути остання купка під назвою “предмети”, куди складається все стороннє, вийняте з урн – папірці, ручки, будь-що. Так от, за цим законом, проголосовані бюлетені до місцевих рад потрібно складати в купку “предмети” (бо до інших категорій вони не попадают) запаковувати їх разом з усім непотребом і відправляти далі...

Очевидно, столичним політикам давно пора подивитися, що відбувається на місцях.

- Прокоментуйте, будь ласка, події на “газовому фронті”.

- Тема газу не закрита, створення спільного підприємства з “Росукренерго” відкладено. Дякувати Богу, нині вже багато людей у владі розуміє реальний стан речей, тому нам легше тепер пояснювати свою позицію з цього приводу. Бо коли місяць тому ми були єдиною політичною силою, яка казала, що газову угоду треба денонсувати -- нам відповідали, що ми зайняли неправильну, деструктивну позицію, що це – ніж у спину демократії і Україні. Тепер багато хто розуміє нас. Але ми не повинні розхолоджуватися. Нам мало заблокування домовленості з “Росукренерго” – треба добитися денонсації газової угоди, яка є невигідною для України, “пахне” корупцією та містить серйозні загрози національній безпеці.

- У суспільстві вже “гуляє” думка про те, що майбутні вибори будуть найбільшими журналістськими виборами в історії України. Це так?

- Так. У списках різних політичних сил дійсно багато журналістів. Можна сказати, БЮТ поклав цьому початок. Для професії ця ситуація несе дві можливості – хорошу і погану. Хороша полягає в тому, що є великий шанс створити після виборів професійний, потужний комітет Верховної Ради з питань свободи слова. А негатив у тому, що більшіст включених у списки журналістів не призупинила свою професійну діяльність. Це дуже шкодить професії. Ми закликали колег призупинити на час виборчої кампанії роботу в ЗМІ, але вони поки не послухали. Я не розумію, як можна бути до 2-ї години кандидатом у депутати, а після 2-ї – незалежним репортером, редактором, генеральним продюсером і чесно висвітлювати виборчий процес. Це – абсурд. Це нищить професію, підриває до неї довіру. Я все-таки сподіваюся, що серед колег-кандидатів є достойні люди, які зроблять висновки і призупинять професійну діяльність.

- Пане Андрію, що ви скажете з приводу свободи слова в Україні: вона все-таки є, на вашу думку, чи її досі немає?

- Свободи слова у нас точно стало більше, інша справа, що, прийшовши в Україну, вона не перемогла остаточно. У багатьох редакціях продовжує жити дух самоцензури (що подумає засновник, що скаже власник, а не читач і глядач), лишилася вертикаль бюджетних ЗМІ, які пишуть і показують те, що треба власнику, а не споживачу інформації. По регіонах журналісти досі працюють за принизливу зарплату в 300 гривень, виконуючи примхи власників. Така ситуація для мене є серйозним стимулом змінити цю неправильну систему, яка ганьбить країну, професію, принижує людей. До тієї свободи слова, якою б ми могли пишатися – нам ще працювати і працювати.

На сьогодні можна сказати, що цензура пішла, немає темників, але з’явилося інше явище – “політична джинса” – матеріали на замовлення. Нині тотально розпродується ефір і газетні площі – практично всі політичні сили включилися в цю купівлю. На зміну цензурі прийшло тотальне політичне замовлення, яке не дає змоги людям адекватно зробити вибір. Плюс до цього, на телеканалах іде відверте лобіювання інтересів бізнесових структур. Питання: що краще – цензура і темники, чи “політична джинса” і комерційне замовлення, яке домінує в нашому медійному просторі зараз?

Під час газової кризи змінилися медіа-акценти, пішов ухил у бік влади: приміром, на моєму рідному “5 каналі” тепер часто можна побачити в студії представника влади одного, без опонентів, де він спокійно викладає свою позицію. В той же час представників інших політичних сил запрошують лише за умови присутності 2-3 людей у студії. Виходить, ніби умови рівні для всіх, але для однієї політичної сили вони “рівніші”, особливі...

- Відомо, що журналіст Андрій Шевченко має прямий стосунок до Чернігівщини, тому не може байдуже ставитися до її долі. Хотілося б знати, чим є Чернігівщина для блоку Юлії Тимошенко?

- Я завжди кажу, що 75 відсотків моєї крові – з Чернігівщини. В Ічні живе моя бабуся, а в Парафіівці працює селищним головою моя тітка. Чернігівщина займає особливе місце в стратегії БЮТ: тут дуже конкурентне політичне середовище, це цікаво. А для мене це цікаво подвійно, бо це мій рідний край.

Саме від Чернігівщини багато в чому залежатиме кінцевий результат виборів. Блок розраховує бути тут першим і створити сильні фракції в місцевих радах. Сподіваємося, що після цих виборів ми почнемо тут працювати на повну потужність.

- У нашій області досі практично відсутні незалежні ЗМІ, засновниками і видавцями переважної більшості з них є органи влади та місцевого самоврядування. Нас визнано своєрідним заповідником комунальної преси. Яку позицію має БЮТ стосовно роздержавлення ЗМІ?

- Наша позиція незмінна: єдиний шлях до чесних засобів масової інформації – їх роздержавлення. Це реально можна зробити за три роки. Першим кроком у цьому процесі має бути створення суспільного телебачення і радіомовлення як прозорої моделі роздержавлення для інших ЗМІ. Найважливішим тут є захист журналістів – щоб вони здобули достойні зарплати і позбулися тиску засновників. Наступний крок може бути таким: вибрати 1-2 модельних регіони (Чернігівщина має шанс бути одним з них) і тут дати повну свободу комунальним ЗМІ. Звісно, є ризик отримати на цьому великі гулі, проте міняти систему все одно треба. Приміром, прогресивні люди в Житомирі вже висловлюють готовність надати свою комунальну міську газету в якості експериментального полігону з роздержавлення, щоб подивитися, як усе це треба робити, і тоді перенести досвід на всю Україну. Ми сподіваємося, що в цьому нас підтримають інші політичні сили, які стоять на позиції роздержавлення ЗМІ в Україні.

- Андрію, ви стали авторитетним журналістом, отримали багато всіляких визнань, у тому числі закордонних, ще до 30 років. Що було визначальним при виборі вами професії: бажання продовжити справу батька, чи щось інше?

- Я належу до тих людей, які переконані, що журналістами стають за 9 місяців до народження, тому мені складно оцінити мотивацію вибору професії тоді. І, водночас, легко мотивувати тепер: це дуже благородна прфесія, з місією, найкраща в світі, яка вимагає певних жертв, романтична. Часто журналістів вважають цинічними - і часто це справедливо, тому я би назвав це цинічною романтикою.

Найзначимішою для себе роботою вважаю роботу на “5 каналі” – це була справа життя. Канал виконав свою місію. Як автор ідеї і шеф-редактор вважаю цю роботу найбільшим своїм досягненням у журналістській кар’єрі до цього часу.

 Найскладніше було працювати на 1 національному каналі, бо це – найбільший виклик, який є в українському телебаченні. Реформування державного телебачення, цієї махіни, болота і водночас середовища з колосальним потенціалом, лише розпочато. Наша політична сила в новому парламенті розраховує ініціювати створення профільним комітетом якісного законопроекту про суспільне телебачення, щоб подарувати країні 1-й канал, яким вона буде пишатися.

PS. Відповідь на запитання: “Що ж усе-таки треба, аби в такому молодому віці багато досягти в професії?” дав народний депутат від фракції БЮТ Лев Бірюк (до речі, теж наш земляк – родом з Городні). Він сказав:”Щоб знаходити – треба не боятися втрачати. Андрій уміє втрачати, тому швидко рухається вперед”.