СБУ “пресує” українську церкву: чому відсторонення “провокатора” не вирішує проблему?

Тези зі скандального листа заступника керівника Служби безпеки у Києві та Київській області повторюють високопоставлені чиновники Кабміну. Утвердження в Україні української церкви чомусь викликає спротив у представників української влади.

Переходам релігійних громад УПЦ Московського патріархату до Православної церкви України перешкоджає СБУ.

“Роз’яснювальна робота” проти церкви

Про таке стало відомо днями, коли видання “Лівий берег” оприлюднило листа заступника керівника Головного управління СБУ у Києві та Київській області Юрія Палагнюка до Дарницької райдержадміністрації. Місцеве самоврядування високопоставлений представник спецслужби попросив вести “роз’яснювальну роботу” з громадянами, щоб не допустити проведення зборів релігійних громад, які вирішують питання про підпорядкування парафій.

По-перше, у Службі безпеки вважають, що такі збори порушують заборону на масові заходи під час воєнного стану. По-друге, вони нібито супроводжуються “фізичними сутичками, радикалізацією та криміналізацією перехідних процесів”. По-третє, участь у зборах представників органів державної влади буцімто дає підстави УПЦ МП оскаржувати їхні рішення в судовому порядку. По-четверте, російські спецслужби, як вважає представник СБУ, можуть використати зазначені “проблемні аспекти” для “розпалювання міжконфесійної ворожнечі” та “дестабілізації суспільно-політичної ситуації в державі”.

Цей лист СБУ став справжньою інформаційною “бомбою”. З’ясувалось, що у ніби як секуляризованій державі спецслужба прямо та грубо втручається у церковні справи. Більше того: втручається в інтересах церкви, що є “дочкою” Російської православної церкви – де-факто, підрозділу Федеральної служби безпеки Росії.

Виявилось, що це – непоодинокий випадок. Як з’ясували журналісти “Лівого берега”, аналогічні листи отримали керівники й інших столичних райдержадміністрацій. Всім було наказано “вжити заходів” і прозвітувати про їхнє виконання. Також стало відомо, що згаданий заступник керівника ГУ СБУ у Києві та Київській області на початку вересня звертався до Управління культури Київської ОВА, вимагаючи надати копії протоколів і статутних документів релігійної громади Покрови Божої Матері з села Требухів Броварського району, яка виявила бажання перейти до ПЦУ.

Центральний апарат Служби безпеки України спочатку не лише не відхрестився від дій свого посадовця, але висловив їм цілковиту підтримку. Так, прес-служба СБУ у відповідь на запит “Лівого берега” зазначила, що лист Юрія Палагнюка – це намагання запобігти спробам Росії “розхитати суспільно-політичну ситуацію в Україні”. Виходить, що перехід релігійних громад з УПЦ МП до ПЦУ ледь не інспірований російськими спецслужбами.

Провокація чи свідома політика СБУ?

Зрештою, у п’ятницю, 16 вересня, стало відомо, що т.в.о. Служби безпеки України Василь Малюк відсторонив заступника керівника ГУ СБУ у Києві та Київській області Юрія Палагнюка від займаної посади. У спецслужбі нарешті спам’яталися та заявили, що листи Палагнюка були “направлені з його власної ініціативи і жодним чином не є позицієї Служби”.

Командувач Української добровольчої армії Дмитро Ярош у своєму Facebook повідомив, що мав розмову з генералом Василем Малюком, за підсумками якої очільник СБУ і ухвалив це кадрове рішення. Ярош назвав Палагнюка “провокатором у погонах”, який “спробував підставити всю Службу безпеки”. Командувач УДА також поінформував, що відстороненим офіцером займуться внутрішні підрозділи СБУ. Наголосив: спецслужба “очищує свої лави від різного непотребу”.

Виходить, що мав місце ексцес: у цілковито проукраїнську спецслужбу затесався один провокатор Палагнюк, який вів підривну роботу проти української церкви в інтересах кремлівських структур. Проте факти вказують на те, що проблема є набагато ширшою.

Так, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Православної церкви України Євстратій Зоря нагадав, що лише впродовж останніх місяців ПЦУ двічі публічно заявляла про втручання влади у процес зміни релігійними громадами юрисдикції – саме на боці російської церкви.

15 липня Київська митрополія ПЦУ заявила: “З багатьох регіонів України надходить інформація про те, що на місцях окремі держслужбовці та представники органів, покликаних оберігати правопорядок і безпеку, втручаються у процес добровільного ухвалення православними громадами рішення щодо виходу з юрисдикції структур Московського патріархату в Україні. Вони перешкоджають проведенню загальних зборів таких громад, втручаються у здійснення реєстрації місцевими адміністраціями статутних документів громад. Фіксуються факти прямого тиску на активних парафіян і священнослужителів та їхнього залякування, зокрема шляхом використання інструментів кримінального провадження”.

27 липня Священний Синод ПЦУ вже казав про владу “як в центрі, так і на місцях”, що штучно перешкоджає переходам парафій з УПЦ МП. Таке втручання церква назвала “незаконним, аморальним і категорично неприйнятним”.

Тоді Служба безпеки України “не почула” сигналів ПЦУ. На думку Євстратія Зорі, причиною цьому могла бути “особиста прихильність колишнього очільника Служби (і декого іншого) до МП”.

Нагадаємо, що Іван Баканов був звільнений з посади голови СБУ 19 липня. Баканов неодноразово зізнавався, що є парафіянином УПЦ Московського патріархату. Зокрема, в інтерв’ю виданню “Главком” очільник Служби безпеки заявляв: “Ходжу до Свято-Введенського монастиря. Цей храм належить до Московського патріархату, якого насправді не існує, якого вигадали політики для поділу на своїх і чужих, цинічно використовуючи віру у політичних ігрищах”.

Храм, у якому молився (чи досі молиться ?) Іван Баканов, неодноразово потрапляв у скандали. Зокрема, у 2020 році Свято-Введенський монастир на своїх офіційних сторінках у соцмережах оприлюднив текст на вшанування “загиблих російських воїнів”.

У плані своїх релігійних “вподобань” Баканов не був “білою вороною” в спецслужбі. За словами релігієзнавця Дмитра Горєвого, “в СБУ є чимало прихильників московського патріархату серед співробітників. І вони дійсно ходять у цю церкву”.

Тут варто згадати, що звільнення Івана Баканова президент Володимир Зеленський мотивував саме засиллям у спецслужбі російської агентури. Мабуть, має рацію шеф-редакторка “Лівого берега” Соня Кошкіна, яка вважає, що прихильність до московської церкви є маркером, який міг би стати в нагоді внутрішній безпеці СБУ і допомогти з виявленням ворожих агентів.

“Переповнені” храми та погрози за “образу” Путіна

Проте навіть тотальне очищення Служби безпеки не означатиме зняття перешкод для функціонування української церкви. Адже слова згаданого “провокатора” Палагнюка майже дослівно повторюють окремі високопосадовці Кабінету міністрів.

Так, голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті – центрального органу виконавчої влади, що реалізує політику держави в релігійній сфері – Олена Богдан нещодавно зробила низку одіозних заяв, фактично визначивши свій бік у протистоянні між українською та російською церквами.

Під час конференції “Релігійний мир чи “війна цивілізацій” в Українському католицькому університеті чиновниця звинуватила українські ЗМІ у викривленні інформації про УПЦ МП. Нібито журналісти мають більше розповідати про вірян Московського патріархату в лавах ЗСУ, про “величезну гумдопомогу”, яку надає російська церква. Богдан наголосила, що УПЦ Московського патріархату є найбільшою конфесією в Україні. У ній, мовляв, удвічі більше священників, аніж в ПЦУ. Набагато більше і храмів, і вони, за словами Олени Богдан, заповнені, на відміну від храмів Православної церкви України, які нібито “переповненими не бувають”.

Чиновниця також заявила, що ПЦУ у Києві має менше півсотні ченців, тоді як в УПЦ МП їх понад двісті лише у Києво-Печерській Лаврі, а з семінаристами та послушниками – всі 600. Передавати ж Лавру у користування української церкви – ще й економічно невигідно для держави, адже російська, мовляв, – справно сплачує комунальні рахунки.

У своєму виступі Олена Богдан згадала і про “дестабілізацію в країні” внаслідок переходів парафій УПЦ МП до ПЦУ, про те, що такі переходи нібито “вписуються в наративи РФ”. Цікаво, що Служба безпеки України своїх посадовців за такі заяви відсторонює. Проте уряду це, схоже, не стосується.

Тим більше, що керівник Міністерства культури та інформаційної політики – відомства, яке координує роботу Держслужби з питань етнополітики – Олександр Ткаченко такі погляди цілком поділяє. Урядовець раніше заявляв, що не знає в Україні “РПЦвУ”, лише “УПЦ”. Також наголошував, що “УПЦ” і ПЦУ – це “дві наші церкви”. За такою ж логікою, ФСБ і СБУ – “дві наші спецслужби”.

Треба зазначити, що не всі представники української влади виступають за так званий “релігійний мир”, який на практиці означає сприяння розвитку в Україні російської церкви. Наприклад, минулого тижня народний депутат від “Слуги народу” Андрій Богданець зареєстрував проект постанови про звернення Верховної Ради до Кабміну з проханням передати у безоплатне користування ПЦУ комплексів споруд Києво-Печерської та Почаївської Лавр. Доля цього законопроекту буде, значною мірою, показовою.

Питання належності Києво-Печерської Лаври особливе болюче. Одна з найбільших святинь українського народу нині, де-факто, – під управлінням окупаційної адміністрації. Намісник Лаври владика Павло (в народі – “Паша Мерседес”) неодноразово публічно заперечував належність Криму Україні, а також – російську агресію. У суботу, 17 вересня, відомий активіст Сергій Стерненко опублікував аудіозапис, на якому Павло сварить ченця Києво-Печерської Лаври, який “обізвав” Путіна “х*йлом”. “Монах істінний молиться не за Путіна, він молиться за весь світ. І Путін нічого не зробив тобі”. “Ти не був в Луганську? Я не протів Путіна і не протів України”, – каже намісник Лаври вже після початку повномасштабного російського вторгнення та погрожує, що заборонить ченцю богослужіння через підбурювання “бунту”. Свого співрозмовника владика називає “х*йлом” і “скотиною”.

Це – маленька ілюстрація того, що являє собою російська церква в Україні. Не кажучи вже про масову співпрацю духовенства УПЦ МП з ворогом на окупованих територіях, випадки збирання окремими священниками розвідувальних даних про підрозділи ЗСУ для російських спецслужб тощо. Про ці факти, на думку голови Держслужби з питань етнополітики, українські ЗМІ не повинні розповідати, натомість – говорити про вірян УПЦ МП, які захищають Україну зі зброєю в руках.

На тлі “пушкінопаду” слідом за “ленінопадом”, виключення російської мови з навчальних програм, вилучення російських книг з бібліотек, російська церква в Україні, схоже, залишається “останнім бастіоном”. Це той агент ворожого впливу, який пустив найглибше коріння та навіть, як бачимо, користується протекцією з боку частини політичної еліти. Проте і цей бастіон впаде, так само як падають лінії оборони російських окупантів на Харківщині та Херсонщині. Адже український контрнаступ зупинити неможливо.