Чернігівська Катеринка – одна з небагатьох військових церков України

Катерининська церква при в’їзді в Чернігів – це пам’ятка архітектури національного значення, символ, візитівка, яка першою зустрічає гостей.

Для 1300-річного міста ця споруда «молода». Зведена на початку XVIII століття, вона дійшла до нас у первісному вигляді, хоча й пережила бурхливі події. Катеринка – як ласкаво називають її містяни, нині є духовним центром Чернігова.

Навколо неї гуртуються волонтери, добровольці, армійці, нацгвардійці, рятувальники – всі, хто захищає країну від негараздів.

У пам’ять про діда, батька і чернігівський козацький полк

Церква з жіночим ім’ям від початку була козацьким храмом, місцем пам’яті, пам’ятником українському воїнству, його доблесті. І нині тут є ікона кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського, герби Війська Запорозького, гетьмана Івана Мазепи, полковника Павла Полуботка, чернігівських полковників Лизогубів (за переказами, такі герби прикрашали первинний іконостас), дошка пам’яті земляків – героїв російсько-української війни.

А також – сучасна ікона Покрови захисників українського війська, присвячена полеглим на Донбасі синам Чернігівщини. Тут проводжали і нині проводжають у вічність воїнів. Біля Катерининки складають присягу призовники.

Подібних храмів в Україні нині є небагато – радянська влада нищила все, що було пов’язане з історією українського воїнства.

Історичні джерела свідчать: Катерининська церква збудована і освячена 1715 року за заповітом Чернігівського полковника Якова Лизогуба в пам’ять про участь у поході на Азов 1696 року козацького війська під його проводом (як наказного гетьмана України). Бароковий храм зведено коштом уже його онуків – братів Якова і Семена Лизогубів, оскільки їхній батько – полковник Юхим Лизогуб – помер, не встигши виконати заповіт свого батька. Отож церква збудована братами в пам’ять про батька, про діда і про славний чернігівський полк. Тому із самого початку вона задумувалася як військова.

Коли розпочалися бойові дії на сході країни, а в церкві почали відспівувати загиблих героїв, церковна громада відновила синодик – пам’ятну книгу, в яку заносяться імена полеглих за незалежність України воїнів. У 2015 році виповнилося 300 років від освячення церкви: нинішня козацька громада випустила нагороду, яку вручають тим, хто зробив внесок у розвиток церкви і держави. Перші відзнаки отримали волонтери, добровольці та жінки-викладачки, які борються на внутрішньому фронті – безкоштовно ведуть у Чернігові курси української мови.

Мурований храм був споруджений на місці, де раніше вже стояли дві дерев’яні церкви: перша – у давньоруську добу, друга – у ранню козацьку добу. Тоді це було укріплене місце Чернігова на підступі до фортеці на Валу, відоме під назвою Третяк. Завдяки розташуванню, споруда деякий час виконувала функцію укріпленого фортифікаційного вузла поблизу центральної укріпленої частини міста.

Місцеві краєзнавці припускають, що спочатку церква була ставропігійною, аж поки Лівобережжя не потрапило під владу Московії.

У 1837 році новозбудована церква постраждала від пожежі. Під час ремонтних робіт до західного фасаду добудували теплу Покровську церкву. Через це якийсь період церква іменувалася Катерино-Покровською, при ній діяли школа і шпиталь.

У XIX столітті первинний триярусний іконостас замінили на одноярусний, використавши царські ворота від старого іконостасу. Історики кажуть, що зробили це для того, щоб позбутися зображень гербів ненависних Російській імперії гетьманів Івана Мазепи, Павла Полуботка та інших козацьких родів.

У 1908 році до храму добудували цегляну дзвіницю. А в 1933-у тут відбулося останнє богослужіння, після чого радянська влада закрила храм і утворила в ньому архів.

Під час Другої світової війни споруда знову постраждала від пожежі: згоріла покрівля, верхня частина куполів, іконостас. У 1947 – 1955 роках були проведені роботи з консервації конструкцій і відновлення зовнішнього вигляду пам’ятки. У 1951 році розібрали прибудовану Покровську церкву і дзвіницю.

У 1962 року Катерининський храм увійшов до складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». У 1975 – 1980 роках знову відбулася реставрація: було проведено внутрішні роботи й позолочено куполи.

У 1979 році всередині церкви розмістилася експозиція Музею народно-декоративного мистецтва Чернігівщини, який діяв до липня 2006 року.

У 1990 році група чернігівських козаків відновила діяльність парафіяльної громади. В 1992-у козацька православна громада Катерининської церкви отримала державну реєстрацію, в 1994-у визнана правонаступницею попередньої громади. А 2 квітня 1995 року громада прийнята під омофор Святішого патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка).

У 2004 – 2005-у в будівлі ще раз були проведені реставраційні роботи. Згідно з розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації Миколи Лаврика від 5 квітня 2006 року, культова споруда передана в користування козацькій громаді Української православної церкви Київського патріархату.

Саме ця подія загострила претензії на козацьку церкву Української православної церкви Московського патріархату. Представники УПЦ МП негайно поставили «похідний храм» із великого військового брезентового намету під стіною храму й почали проводити всілякі мітинги, хресні ходіння, моління, сварки з чернігівцями, які приходили до Катеринки… Почалася судова тяганина з метою оскарження законності передачі храму УПЦ КП.

Врешті-решт мешканці «похідного храму» начепили на двері Катеринки свої замки, закрутили їх дротом і нікого не впускали до храму: ні церковну громаду, ні міліцію, ні законних господарів приміщення – Національний заповідник «Чернігів стародавній». І жодна правоохоронна структура не поспішала припинити це правопорушення. Тим часом цінні музейні експонати, що перебували в храмі, руйнувалися…

Намет став центром тяжіння для радикалів від церкви і політики, аж до приїжджих українофобів із Криму і східних областей, які всі ці роки товклися довкола Катерининської церкви. Тоді вперше на мітингах прихильників УПЦ МП прозвучали слова «Новороссия» і «Черниговская народная республика»…

Заблокована церква, маючи опалення, не опалювалася кілька зим. За цей час вийшла з ладу система, пошкоджень зазнали храм та експонати музею.

«Похідний храм» двічі горів: у ніч на 1 квітня 2008 року і в ніч на 1 січня 2011 року. Ніхто з людей не постраждав.

22 травня 2008 року, в день Святого Миколая, рішенням Вищого апеляційного суду України була підтверджена законність передачі Катерининської церкви в користування вірянам Української православної церкви Київського патріархату.

19 липня 2008 року козацька православна громада разом із єпископом Чернігівським і Ніжинським Іларіоном (Проциком) увійшла в храм. І через 75 років після заборони відновилося богослужіння. З того часу храм став кафедральним собором Чернігівської єпархії української церкви.

Але протистояння не припинилося, а радше навпаки – загострилося. Храм удень і вночі продовжували охороняти козаки та молоді патріоти. Напруженість не спадала…

Новий іконостас і новітня ікона Покрови

7 грудня 2011 року в Свято-Катерининському кафедральному соборі Чернігова відбулося урочисте прославлення в лику святих преподобного Меркурія, ігумена Бригинського. З того часу однією з головних святинь храму стала рака з мощами преподобного.

Намет УПЦ МП нарешті був розібраний самими представниками УПЦ МП під тиском чернігівської громади 21 лютого 2014 року, під час Революції гідності.

Парафіяни храму святої Катерини активно підтримали Євромайдан 2013 року, Революцію гідності 2014 року та волонтерський рух із допомоги українській армії.

7 грудня 2016 року, в день святої великомучениці Катерини, був освячений новий різьблений із дерева іконостас. Його виготовляли протягом року в Рівному 50 різьбярів. Керував роботами досвідчений художник Віталій Бугринець. Чотириярусний іконостас створений у стилі бароко, оздоблений колонами, оповитими виноградною лозою. За зразок майстри взяли іконостас XVIII століття з собору Різдва Богородиці в Козельці на Чернігівщині.

Іконостас має 12 метрів у ширину і 12 у висоту, його увінчує 2-метровий центральний хрест. Тут уміщено 40 ікон, писаних майстрами з Луцька.

Ініціатор створення цієї величної краси – Сергій Березенко, на той час народний депутат України. Фінансову допомогу надав підприємець, меценат і громадський діяч Андрій Мацола. Це п’ятий іконостас за час існування церкви.

«Від первинного іконостасу збереглося лише зображення царських воріт із дерева, – розповідає настоятель Катерининської церкви, протоієрей Роман (Кіник). – За описами, перший іконостас мав козацькі герби, і в новому їх чотири. Це не так часто зустрічається. Була ідея, щоб покрити його позолотою, але духовенство храму висловилося проти. Тож нині цей мистецький витвір покритий олією з воском, видно структуру дерева, іконостас має легкий вигляд».

Сучасна сюжетна ікона Покрови захисників українського війська, виконана також у бароковому стилі, з’явилася в храмі чотири роки тому. На ній зображені архістратиг Михаїл – заступник воїнства, давні воїни, козаки, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Петро Сагайдачний, сучасні воїни, терикони Донбасу, вишка аеропорту. Над створенням ікони працювали отець Роман і група чернігівських художників. Щоб дотриматися всіх канонічних вимог – радилися з архієпископом Чернігівським і Ніжинським Євстратієм (Зорею).

«До основного зображення пізніше додали образи святих воїнів, які особливо шануються православною церквою на Чернігівщині, – продовжує розповідь отець Роман. – Унизу ікони зображені українські князі й воїни: Володимир Великий, Борис і Гліб, Микола Святоша, преподобний Ілля Печерський, якого називають Муромським».

У 2019 році всередині храму з’явилися білі мармурові таблиці з іменами всіх загиблих на Донбасі земляків. На той час їх було 178, а нині, на жаль, більше…

Нині в храмі зберігається Євангеліє 1778 року. Інші давні богослужбові книги і хрест, метричні книги зберігаються в музеї ім. Василя Тарновського і в архіві.

За 13 років служіння храм наповнився не лише іконами, а й духом. Сюди ходять і ті, хто підтримував «похідний храм». Різні люди кажуть, що тут легко дихати.

Багато таємниць приховують потужні мури козацького храму-фортеці.

Існує припущення, що колись на південній і північній стінах храму всередині були своєрідні балкони, на яких стояли гармати. Цікаво, чому товщина стіни, яка повернута в бік Києва, сягає двох метрів, а товщина протилежної стіни – на 60 см менша?

Церква відновлюється, розвивається, але досі немає змоги потрапити в підвальне приміщення. Кажуть, за радянських часів вхід залили бетоном. У планах отця Романа – запросити фахівців зі спеціальним сканером і дослідити підземелля. Очевидно, дослідження підземних пустот дасть чимало інформації.

Старожили розповідають, що під церквою міг бути козацький арсенал, бо на схилі пагорбу колись були ворота для в’їзду кудись униз. Також біля підніжжя пагорба стояли церковні будинки, навіть є фото. Фундаментів навколо Катеринки дуже багато, цікавого – також. Навколо є поховання у вимуруваних у землі склепах. Може бути три поховання під вівтарною частиною церкви. Але хто там спочиває – не відомо. Отець Роман має надію туди добратися і дописати історію козацького храму.

Катерининська церква (козацький кафедральний собор святої великомучениці Катерини) Православної церкви України – яскравий зразок барокової мурованої архітектури Лівобережжя XVII – XVIII століть.

Церква збудована у формах бароко, з цегли, тинькована й побілена. Розписів усередині храму не було і нині немає. Конструкція хрестоподібна у плані, дев’ятичасна з розвиненими камерами у внутрішніх кутах. Кожна з гілок – п’ятигранна, завершується банями на восьмигранних барабанах.

За композицією споруда повторює традиційну дерев’яну українську церкву, де в єдине ціле об’єднані п’ять восьмериків, кожен із яких завершується куполом. Центральна глава підноситься над бічними, а ті – над рукавами архітектурного хреста. Вертикальність композиції церкви досягається відсутністю горизонтальних членувань стін, кути граней підкреслені пілястрами, більшість віконних отворів має витягнуті по вертикалі форми, підкреслені наличниками, характерні вікна у вигляді хрестів.

Особливість Катерининської церкви – її всефасадність. Існують три вхідні портали: північний, західний і південний. У зовнішньому вигляді храму важливу роль грає обрамлення барокових входів і віконних прорізів (трикутні фронтони, наличники, дрібнопрофільовані карнизи), для цього використано лекальну цеглу (ліпного орнаменту немає).

Внутрішній інтер’єр церкви розкриває вертикальність композиції і п’ятиглавість споруди за допомогою перекриттів із заломами, великих арок, відсутності горизонтальних структур.