"Я на своїй землі! Хай вони бояться – я в танку!": як танкісти обороняли Чернігів від наступу росіян

Командир танкової роти капітан Артур Олефіренко та командир танку сержант Максим Борисенко розповіли про оборону Чернігова на початку повномасштабного вторгнення в ефірі програми "Нічна Варта", що виходила в рамках Національного марафону "Єдині новини".

Танкісти 1-ої окремої танкової Сіверської бригади були на своїх позиціях від початку вторгнення російських військ на Чернігівщину. Артур Олефіренко розповів, що командир батальйону ввечері, 23 лютого, наказав вийти в район очікування. Каже, було дуже темно та холодно. Грілися на даху машини технічного обслуговування.

Чоловік згадує, що о п’ятій ранку їм віддали наказ зайняти вогневий рубіж біля кордону з Білоруссю.

"Ніхто не злякався та не розгубився. Всі завели машини та виїхали на вказаний рубіж".

Також Артур розповів, що російські солдати не очікували, що відбудеться такий опір. З його слів, пізніше російські полонені говорили, що йшли на війну лише тому, що був наказ від керівництва.

Чоловік додає, що піхоти було більше з територіальної оборони Чернігова, приблизно 60-70 осіб, а з бронетехніки – лише чотири танки на одній із позицій.

Пригадує, саме ця танкова рота в складі чотирьох танків на цьому вогневому рубежі допомогла зупинити наступ на Чернігів.

"Із цих чотирьох працював тільки мій танк. Знаючи, що нас обходили справа, командир надав наказ іншим танкістам відійти від позицій. Тому що, якби вони стояли там до кінця, нічого хорошого не було б".

Сержант Максим розповів, що перша зустріч з ворогом відбулася в районі сіл Шевченкове та Товстоліс.

"Ми, як чернігівські, добре знали ту місцевість. Зайняли свої позиції та добре замаскувались".

Каже, було близько трьох кілометрів військової техніки ворога. Перший же постріл влучив в один із танків ворога. Наступний підпалив другу машину.

"У мене вистачило сміливості ще попід парканом, щоб людям не попсувати паркани, вистрелити в ще одну машину, але не до кінця – вона просто загорілася".

За словами Максима, через деякий час вони взяли в полон командира батальйону.

Танкіст розповідає, що то були так звані "танкові бої", коли танки стоять один навпроти одного за 500 метрів, і в такій ситуації людей може врятувати лише швидкість та майстерність. Додає, що вже не боїться сутичок.

"Чого мені боятися? Я на своїй землі! Хай вони бояться – я в танку!"

Та каже, що не можна управляти машиною зі злістю. Треба мати холодний розум та коли стріляєш – треба посміхатись: "О, загорівся!"