Помер Лімонов

Письменник і політик Едуард Лімонов помер у віці 77 років.

Як повідомляє телеграм-канал Mash з посиланням на представників письменника, останнім часом він хворів. Сьогодні йому було зроблено дві операції, в результаті яких почалися ускладнення.

Едуард Лімонов - автор роману «Це я, Едічка», засновник забороненої в Росії Націонал-більшовицької партії.

Ще в дитинстві переїхав з сім'єю до Харкова, де закінчив 8 класів школи. Деякі джерела вказують на його кримінальну діяльність в Харкові, пограбування квартир та магазинів — стояв на обліку в міліції, однак до відповідальності не притягувався.

У 1967 р. переїхав до Москви, де спочатку заробляв шиттям штанів, а пізніше у 1968 р. почав писати невеликі авангардистські оповідання. Поступово став членом літературного андерграунду Москви, друкував вірші у СРСР і за кордоном, у 1968—1969 рр. випустив 5 збірок своїх віршів. У 1972 р. був викликаний в КДБ, де від нього вимагали співпрацю. Після відмови вимагали або повернутися до Харкова, або емігрувати. У 1973 р. одружився з Оленою Щаповою і через рік виїхав до США. Пізніше був позбавлений радянського громадянства.

У Нью-Йорку працював коректором в газеті «Новое русское слово». Коли його покинула жінка розчарувався у цінностях західної демократії, почав писати критичні статті проти капіталізму. Нові оповідання Лимонова відмовлялися друкувати, в 1974 р. у СРСР передрукували його оповідання про розчарування від життя в Америці. За це був звільнений з емігрантських видань і мусив займатися різними роботами. За декілька років в США змінив 13 різних фахів і місць праці.

У 1976 р. написав роман «Це я — Едічка», який відмовлялися друкувати у США з огляду на графічний опис гомосексуальних сцен та критику США.

Видання книги французькою мовою здобуло йому слави — книга була перекладена на 15 мов.

У 1987 р. отримав французьке громадянство. У 1991 р. повернувся до Москви і подав документи на повернення громадянства. Після повернення громадянства з 1992 р. постійно живе в Москві. Брав участь в діяльності праворадикальних партій та об'єднань Росії.

До незалежности України поставився вкрай негативно. Виходячи з російських імперських позицій, які підтримувала певна частина російських політиків, Лимонов уважав українську державність «неприродною».

У 1999 році згідно з постановою СБУ його було проголошено персоною нон-ґрата у зв’язку з закликами до порушення територіальної цілісності України. 24 серпня 1999 року Лимонов разом із п'ятнадцятьма членами партії ввірвався до матроського клубу Чорноморського флоту РФ у Севастополі. Там вони закликали до перегляду статусу цього міста та передачі його Росії, відмови від ратифікації Держдумою Росії договору про дружбу та співпрацю між Росією та Україною. У результаті за допомоги міліції блокаду клубу було знято, члени партії отримали по 15 діб адміністративного арешту. Це спричинило депортацію Лимонова та проголошення його персоною нон-ґрата.

У червні 2003 р. Лимонова було депортовано вдруге при спробі в’їхати в Україну відвідати хворого батька й заборонено приїздити аж до 2008 року. Проте, у 2007 році Україна й Росія скасували списки персон нон-ґрата та 16 вересня 2007 року Лимонов знову приїхав до Харкова. Хоча його спочатку й зупинили, після перевірки документів все ж таки дозволили відвідати Україну.

Далекого 2004-го року Едуард Лімонов прокоментував нашій редакції результати першого туру президентських виборів і зробив це наступним чином (мовою оригіналу):

"Два беременных хряка, конкурирующие на президентских выборах в Украине, не представляют никакого интереса ни для народа России, ни для украинского народа. И Ющенко и Янукович - тоскливые, серые люди, которые ровным счётом ничего не изменят в судьбах наших стран. Во главе украинского государства должна быть личность масштаба Тараса Шевченко. С любовью, печалью и гордостью об Украине, а не эти хряки.
Насчёт выборов - большинство всегда выберет самого худшего".
С огненным приветом,
НБП и лично Эдуард Лимонов"