Трирівневий резерв: як в Україні будують систему територіальної оборони

Навчання резервістів, які пройдуть на полігоні 1-ї окремої танкової бригади в селищі Гончарівське з 13 по 27 червня, в разі якщо результат цього пілотного проекту Генштабом буде визнаний вдалим, будeт означати докорінну зміну системи територіальної оборони в країні.

Нагадаємо, що до весни 2014 року в країні діяла система територіальної оборони з формальним створенням структури батальйонів в кожній області (які несли номера від 1 до 24).

Однак, як і багато іншого в сфері оборони ця система фактично не функціонувала - наприклад, в Україні не існувало єдиного реєстру військовозобов'язаних.

Тому, коли в квітні-червні 2014 почалося реальне наповнення батальйонів, то виявилося, що мотивовані і підготовлені громадяни не отримували повістки навіть після того, як особисто зверталися до військкомату, а тих, хто категорично боявся призову, – мобілізовували.

Окрім того, командувати такими батальйонами повинні були офіцери, яких відряджають з діючої армії наказом Генштабу. Як правило, це були не місцеві (найчастіше з західної України, де за час незалежності збереглися армійські структури), що викликало деяке непорозуміння.

Все це разом узяте призводило до того, що фактично більшість батальйонів на фронті виявлялися небоєздатними.

Крім морального настрою до такого результату призводило те, що командування через відсутність армійських підрозділів кидало тербати з легкими стрілецьким озброєнням на шкільних автобусах на самі «гарячі» напрямки.

В ході війни такі формування проявили себе по-різному – так, легендою на Луганщині став 13-й батальйон «Чернігів», бійці якого відзначилися в різних боях – наприклад, при звільненні Станиці Луганської. Однак був, наприклад, і 5-й батальйон «Прикарпаття», який самовільно залишив займані позиції в районі державного кордону та напрямку Кутейниково-Мокроєланчик і за менш ніж дві доби подолав близько тисячі кілометрів, повернувшись додому.

Після підписання "Мінська-1" всі ці батальйони в основній своїй масі були переформатовані в окремі мотопіхотні батальйони і стали основою для знову формуються мотопіхотних і моторизованих бригад з номерами 5х.

Однак про систему територіальної оборони не забули - прийнято було рішення про формування більш дрібних підрозділів - загонів при кожному районному комісаріаті. Але з часом стало зрозуміло, що структура виявилася роздутою – так, тільки в Чернігівській області таких загонів було більше 40. І найголовніше - в комісаріатах не було системи матеріального і бойового забезпечення.

Тому зараз відпрацьовується інша, трирівнева схема роботи з резервістами.

Судячи з усього, громадяни, які мають досвід бойових дій (перш за все це люди з 6 хвиль 2014-2015 рр.) pараховуються в оперативний резерв. І при кожному оперативному командуванні створюються мотопіхотні (а подекуди і танкові) бригади кадрированного складу (з номерами 6х).

Другий рівень – це громадяни від 20 до 35 років, які пройшли строкову службу, але з різних причин не потрапили свого часу під мобілізацію. Ось під них формуються окремі батальйони територіальної оборони - з номером 16х (Чернігів – 163). Це резервісти першої лінії.

І нарешті, третій рівень - це громадяни від 35 до 55 років, які або пройшли строкову службу або виявили бажання служити в резерві другої лінії. Ось під них і створюються бригади територіальної оборони з номерами 11х (в разі Чернігівській області – 119).

Судячи з кількості військовозобов'язаних, яких залучають на нинішні збори – 3700 чоловік – за штатом це звичайна мотопіхотна бригада. Але без танків і важкого озброєння наймогутніша зброя бригади, яке відома нині – міномети калібру 82 мм. Правда, незрозуміло, це вимушений захід або так і було задумано, адже 120-мм міномети потрібні в діючій армії.

Найбільша проблема, яка є вже зараз – відсутність автотранспорту. За деякими даними, на цілу бригаду зараз виділили всього 60 одиниць автотранспорту, що явно недостатньо.

Чи будуть формувати подібні бригади десь крім прикордонних районів, поки незрозуміло, та судячи з нумерації, навряд чи їх буде більше дев'яти.

В цілому ж можна говорити, що тенденція правильна: навряд чи колись Україна зможе утримувати армію, за чисельністю яку можна порівняти з армією РФ. Саме тому за підготовленим резервом та створенням реально діючої системи територіальної оборони – майбутнє.